Фраза Джо Байдена про те, що Путін – вбивця, може стати прологом до нової «холодної війни». Хоча насправді вона розпочалася ще 14 років тому, але Захід уперто намагався її не помічати.
Те, що багаторічний російський лідер Володимир Путін – вбивця, не викликало сумнівів фактично в усьому цивілізованому світі. Вже у лютому 2007 року під час Мюнхенської конференції з питань безпеки він виголосив свою історичну промову, якою, вочевидь, намагався налякати й пошантажувати західний світ, який розніжився за відсутності жорсткого протистояння систем після падіння Берлінського муру.
Путін фактично звинуватив Європу та США, що ті скористалися поразкою Кремля в «холодній війні», розширили НАТО аж до кордонів Росії, намагалися позбавити Москву права проводити власну незалежну зовнішню політику. Він заявив, що має намір виправити такий стан справ.
Не хотілося б зайвий раз викривати всю брехню, закладену в тодішніх звинуваченнях Путіна. Можемо лише нагадати, що насправді Захід усіма силами намагався не дати Росії остаточно скотитися в прірву. Надавав їй мільярдні допомоги, ґранти для науковців, інвестував у її господарку, виділяв безкоштовних консультантів тощо. І, очевидно, перестарався з допомогою Москві, давши їй змогу знову перетворитися на монстра.
Ми добре пам’ятаємо, що вже через рік після мюнхенської промови відбулася інвазія в Грузії та окупація третини її території. Але Захід і тоді не зробив належних висновків, чим заклав фундамент для окупації частини України 2014 року.
А тим часом Путін фізично нейтралізовував своїх політичних опонентів. Кого сажав за ґрати – як Михайла Ходорковського чи Олексія Навального, кого вбивав – як Анну Політковську чи Бориса Нємцова, кого змушував емігрувати – як Володимира Гусинського чи Бориса Березовського.
Те, що Путін – вбивця, причому масовий вбивця, стало зрозуміло ще з перших його кроків на посаді прем’єр-міністра 1999 року. З вибухів багатоповерхівок у Буйнакську, Москві та Волгодонську. З початком другої чеченської війни з її «килимовими» бомбардуваннями. Путін завиграшки вбивав своїх співвітчизників сотнями. Що вже було казати про іноземців.
Утім, лідери західного світу досі вдавали, що не помічають цих «пустощів» російського лідера. З ним намагалися не сваритися, задобрити його, «перезавантажити» відносини, якщо вони зіпсувалися. Хтось бачив «душу в його очах», хтось називав його другом, хтось «кришталево чистим демократом». Путінові ж подобалося, що в елітному клубі держав його сприймають за рівного і навіть трохи побоюються.
Так, інвазія в Україні змусила західних лідерів вивести Путіна зі складу «Великої вісімки», але не перетворила його на парію, на нерукоподатного, ізольованого від світу. З ним і далі контактували, відбувалися білатеральні зустрічі на найвищому рівні. Путін і далі відвідував клуб G20 та інші міжнародні майданчики. Німеччина не припинила будівництво газогону «Північний потік – 2».
Утім тепер слова Байдена можуть кардинально змінити ситуацію, поламати Путінові всю ґлобальну гру.
Пригадаймо, як саме все це сталося і за яких умов. 16 березня Національна розвідка США розсекретила й оприлюднила доповідь під назвою «Іноземні загрози американським федеральним виборам 2020 року» (Foreign Threats foreign threats to the 2020 U. S. Federal Election). З неї випливає, що Росія втручалася не лише у вибори в США 2016 року, а й в останні президентські вибори 2020 року. Зокрема, кремлівські агенти поширювали дезінформацію про Джо Байдена, щоби підвищити шанси Дональда Трампа на переобрання. «Російські офіційні особи, а також треті особи, котрі діють в інтересах Кремля, цілеспрямовано працювали над тим, щоби змінити американську громадську думку», – йдеться в доповіді, підготованій Національною радою з розвідки.
Коментуючи цей документ в інтерв’ю журналістові Джорджеві Стефанопулосу на телеканалі ABC News під час програми «Доброго ранку, Америко» (Good Morning America), президент США Джо Байден заявив, що його російському колезі Володимирові Путіну доведеться відповісти за спроби втручання в американські вибори. «Він (Путін, – Z) поплатиться за це», – запевнив Байден в інтерв'ю. Він не став уточнювати, що має на увазі, але пообіцяв – наслідки для Путіна настануть незабаром.
Після цього Стефанопулос запитав президента США, чи вважає він Путіна вбивцею. Байден відповів: «Так, вважаю!». Він теж пригадав слова Джорджа Буша-молодшого, котрий стверджував, що, зазирнувши Путінові в очі, побачив там душу. «Нема в нього жодної душі», – запевнив Байден.
Цікаво було спостерігати після цього за реакцією російського політикуму. Весь їхній мурашник розворушився, всі зчинили крик – мовляв, як так, де ж таке можна говорити, це образа не лише Путіна, а і всіх росіян, всієї Росії. Але, звісно, всі завсідники російської політичної годівниці очікували на реакцію свого «пахана». Саме таким вважають Путіна в Кремлі. Він там запровадив кримінальні «понятія» і відповідний сленг від самого початку свого входження у владу. Ніхто ж не забув його знамените: «Мачіть в сартірє».
І якою ж виявилася реакція Путіна? Замість того, щоб зухвало заявити щось своєму кривднику, той з розгубленим виглядом пробелькотав дитячу дражнилку: «Хто як обзивається, той так і називається». Немов той малюк, що обмочив у пісочниці короткі штанці й потім намагався відбитися від тих, що підняли його на сміх.
Тепер навіть важко зрозуміти, що більше ввело російський політикум у ступор: відверта заява Байдена чи перелякана відповідь Путіна.
А кремлівському шефові дійсно є чого боятися. Адже якщо президент США, котрий фактично є неформальним лідером західного світу, дозволив собі такий вислів, то тепер вдавати, прикидатися, блефувати Путінові ставатиме чимраз складніше. Байден чітко заявив – мовляв, я добре вас знаю, містере Путін, ви – вбивця. І заява ця не була випадковою, емоційною, непродуманою. Інтерв’ю не транслювалося в прямому етері, тому в разі чого його можна було б скоригувати – але цього не сталося. А речниця Білого дому Джен Псакі згодом підтвердила, що її патрон сказав саме те, що думав.
Тепер журналісти в європейських країнах намагаються розкрутити своїх лідерів на аналогічну заяву (чи заперечення слів Байдена). Тим доводиться відмовчуватися, клеїти дурника, вертітися, мов вуж на пательні. Утім зрозуміло, що вони вважають так само – і мають на це всі підстави, підтверджені неспростовними фактами. Однак європейські лідери ще не готові спалювати всі мости з Росією. Хоча за останні сім років для них мало б стати очевидним, що комунікація з Кремлем не приносить ні найменшого конструктиву – навпаки, лише заплутує західну спільноту, вводить її в оману, підштовхує до хибних рішень.
Так, ніби не було доведено, що отруєння Олексія Навального робилося за вказівкою Путіна. Що та сама особа віддавала наказ на отруєння «Новичком» колишнього російського аґента Сергія Скрипаля з донькою Юлією у Великобританії 2018 року. Чи як 2019 року в Берліні агент ФСБ застрелив громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі, хто, як не Путін, санкціонував цей атентат.
Кібератаки на державні органи, брудна пропаганда, дезінформація, втручання у вибори та референдуми – яких ще доказів брудної діяльності Кремля вам треба? От і COVID-19 Росія використовує для того, щоб поглибити смуги розколу в Європі, обливаючи брудом західні вакцин й рекламуючи свій «Спутник V».
Час уже Європі таки визначитися і дати чітку відповідь на просте запитання: Who is mr. Putin? Як виявилося, це зовсім не страшно.
