На тему Неруди

я колись прочитав у Неруди що мох

і тверде молоко – тіло жінки немов

і ячмінь підгорілий – і житня стерня

щось із музики звісно – а щось із руди

– із Нерудиних мідних копалень рудих

– із будинку прив’язаного до стерна

із прихованих в бухтах зими кораблів

із матроського поту й твердих мозолів

ось картуз – на засніжений пагорб чола

ось тютюн – для прокурених бронхів й легень

але тіло та вірші – із Пісні пісень

а от смуток зі смертю – з вогню і тепла

а він каже що жінка – це мох й молоко

що земля не закінчиться за маяком

що прожити в будинку так наче на рейді

поштарі розфасують листи з видавництв

восени морячки покрадуть відданиць

в білих вельонах з світла і крейди

заховатись в провінцію – в сіль – у письмо

почепити при вході масивний замок

залишити вітчизну – вернутись – померти

стугоніти під небом над краєм землі:

то ячменем в мішках на чужім кораблі

то твердим молоком – то поетом

я не знаю навіщо потрібно йому

апельсин і цибулю – копальню й тюрму

дощ зі штормом – дівчат з морячками

щоб сказати що тіло – це мох з молоком

щоб любити одну – а писати кільком

щоб не ждали його й не чекали

в прибережнім будинку на острові Неґра

у країні що тягнеться линвою нерва

дзвонарем перед штормом в роки лихоліть

хлібом – спеченим з рижу й ячменю

віршем – що поміщається в жменю;

світлом – поруч з вином на столі

з міднорудних копалень й кар’єрів селітри

із поривів терпкого морського повітря

із засушених кактусів – моху та тлі

його мова – жінки – помаранчі й цибуля:

і прощальний метелик повітря церує

і зника за будинком у сизій імлі