Чужиною.

Борбою стомлені, життям поломлені,

Сідаєм край могил.

В кайдани сковані, на смерть скатовані —

Останком сил

Цілуєм наш загін

І шлем братам поклін.

Зітлілі тугою, грізні потугою,

Похмурі, мов тюрьма;

В душі столочені і болем сточені,

Обпльовані всіма —

На чолах носим глум

І зледенілий сум.

Собою змучені, з дітьми розлучені

І з голодом вовків;

Жагучі завистю, гіркі ненавістю,

З душею жебраків,

Безіменні ідем —

Тa шиї ми не гнем.

Биті доганою, у серці з раною:

З риданням рідних піль,

Примерлим стогоном,  могильним гомоном

Жпурля'єм в небо біль;

Та небо — зимна сталь...

Кому-ж повісти жаль?

Вчорашні мрійники, а днесь покійники,

Котрих боїться смерть,

Ідем з кайданами й одчай туманами

Серця налив нам вщерть.

Де сонце нам найти?

Кати! — Чорти!..

Жируйте круками, ситіться муками —

Ми передержим ад!

І будем раною, яка мов гранею

Пектиме ваших чад.

Одначе ми не вмрем.

Ми суду ждем!..

Відень, в грудні 1920 р.

[Воля, 19.02.1921]