Усе як в казці...
Усе як в казці... Вийшли з підземелля
Якісь незнані лицарі-герої
І вмить віджила приспана пустеля
І загреміла закликом: До Зброї!
Усе як в казці... Тихо, непримітно,
Із сіл піднявся семий вал потуги
І розпливлася темінь безпросвітна
І вмерли наші вічні смутки й туги.
Усе як в казці... Здивовані чудом,
З руки пустили меч бутні сусіди —
І дука станув перед хлопським судом...
Ми празнували ясний день побіди.
Усе як в казці... Перейшло похмілля
І нас збудила дійсність — до кайданів.
І нам осталось тільки задовілля,
Що нам на хвилю снився сон титанів.
Ти все зі себе дав...
Ти все зі себе дав, геройський наш народе!
І на жертівнику спалив себе до тла.
Одначе даром біль прогриз тебе до споду;
Тобі прийдеться знов нести ярмо тягла.
О горе! даром ти скупав в крівавім морі
Загони твоїх піль і насадив могил!
Ти знов поруганий, як Лазар у притворі,
Забутий усіма, лежиш рабом, без сил.
Ти крилами орла ширяв простори неба
І духом досягав недостижимих мет.
Одного ти не знав: не знав, на жаль, де треба
Лишити царство мрій і припинити лет.
Ти все зі себе дав; дав може поверх сили.
Та даром у боях калічився твій син.
Ти краще других вмів насажувать могили;
Одного ти не вмів: будови ґільотин...
[Воля, 15.01.1921]
16.01.1921