Дня 4. січня н. ст. 1921 року уконстітуовалася у Відні "Всеукраїнська Національна Рада". Заступлені в тій Раді: весь український політичний центр, праве і ліве крило, Ліґа Віднови України й загально-українська жіноча орґанізація. Нема в тій Раді українських комуністів і ще нема с. д. і хліборобів. По терріторіям заступлені в тій Раді: Велика Україна, Західна Україна й Кубань.
Що уявляє собою ця Рада?
Це чисто громадянська орґанізація, обрахована на: 1. з'єдинення українських національних сил 2. на терріторії, свобідній від гнету окупантів 3. з метою: бути висловом опінії українського суспільства. Необчислена вона на жадні "перевороти", ні авантюри, що видно не тільки з її плятформи (ухваленої дня 23 грудня 1920) й орґанізаційного статута, але передовсім з її ріжноманітного, всесторонного складу. Голова констітуючих зборів Всеукраїнської Національної Ради так представив її завдання з історичної точки погляду.
..."Перший раз запримітив я легкість порозуміння між українськими партіями й орґанізаціями: видно, що наспів слушний час на це. Першим більшим об'єднанням українських партій була ще Центральна Рада, хоч було це обєднання зовсім інакшого рода. Українську Центральну Раду, зломану гетьманатом, замінив Український Національний Союз у Київі. Була це орґанізація українських політичних партій, сотворена асі hoc — для продовження республіканської ідеї Центральної Ради. Ця нова орґанізація зломила гетьманат. Слідуючим український обєднанням був Трудовий Конґрес. Він теж сказав нове слово — слово про соборність: на Трудовім Конґресі вперше зійшлися з собою Наддніпрянці й Галичане. А тепер назріла нова інстітуція під прапором нового гасла. Яке ж це гасло? Це теж гасло обєднання, тільки зовсім інакшого, як було досі. Щоби зрозуміти це нове обєднання, треба оцінити події, які зайшли між дотеперішнім обєднаннями й цим останнім, найновіщим. До цих подій належить передовсім революція. Період її "Sturm'y й Drang'y" вже минув. Вона віджила свій період нищення. Але те, чого доконала, не дасться вже заперечити. В тім своїм періоді революція нищила й розкладала все. Розкладала отже й мозок України — її інтеліґенцію. Цей розклад проявлявся в тім, що українські інтеліґентні ґрупи й орґанізації, хоч і працювали для України, але працювали під вузьким кутом партійних поглядів. Гаслом їх було: "Нехай буде така Україна, якої хоче програма моєї партії, або — не треба жадної України!" Це була точка погляду партійна, а не державна. І тому довела вона до катастрофи. А ця катастрофа на завше здіскредітувала вузько-партійний світогляд. З того круга думок остав в суспільности у одного слоя її ще один плян: будувати українську державу "з гори", від певної особи, як голови держави. Одначе й цей плян видається нам нездійснимим, подібно як попередні. Чому? Бо він побудований властиво на тій самій засаді, що й попередно згадані вузько-партійні світогляди. Але є між ними одна важна ріжниця: коли ті попередні, вузько-партійні світогляди, що довели до катастрофи, все таки мали під собою якусь ідейну основу, то плян будови української держави "згори", починаючи від одної особи, — може скінчитися на безідейній боротьбі осіб. Бо проти одної особи, від якої мала б починатися будова, може виступити більше осіб з таким самим або подібним правом — і боротьба може звестися на боротьбу за особи. Це наше найновіше обєднання відкидає так боротьбу партійну як боротьбу особисту й на свої прапорі виписує: Хочемо української держави без огляду на партії й особи! Щойно тоді, коли матимемо закріплену терріторію, можно рішати про гасла партії і осіб. Тепер одиноке наше гасло: Українська Держава. Тепер Україна залита 30 дивізіями централістичної Москви, які вже в кождім селі установили чрезвичайку. Розстріли йдуть без кінця. В такім становищі годі перечитися над тим, яка має бути Українська Держава. Ми всі маємо тільки одну ціль: здобуття Української Держави. Перед нами велика ідея: Українська Держава має жити! Дитинячий розум мавби той, хто думавби, що за кордоном можна робити перевороти. В Тарнові, теж за межами української землі, засновується инший центр. І ми вітаємо його, як вітаємо всяке українське обєднання. Правда, наш центр в лучшім становищі. Бо ми можемо зовсім свобідно й незалежно висказувати свої думки.
Але ізза цього не хочемо з тарнівським центром ворогувати. Совість наша чиста і руки наші чисті. Не претендуємо на жадні функції влади, тільки на коордінацію всіх нервів і орґанів українського мозку, зведених під один знаменник — української державности. Може під цим гаслом прийдуть до нас згодом і люде з тарнівського центра..."
З того всього видно, що люде, які творили Всеукраїнську Національну Раду, зовсім не мали на меті "розєднання", як це виразно закидає їм (а між ними й авторові цих стрічок) п. Александер Ковалевський в 1. ч. "Волі" з цього року. З його статті довідуємося дещо докладніше про центр, який твориться в Тарнові. Має він називатися "Рада Республики" й має мати законодавчі функції. Значить — бувби це свого раду офіціяльний передпарлямент Наддніпрянської України, зложений з представників партій і громадянських орґанізацій. Кожне таке тіло має певний забезпечений круг ділання, інакше являється воно фікцією, яка скорше або пізніше мусить утратити довіря в очах суспільности. З української й польської преси довідуємося, що наддніпрянський уряд не хоче згодитися на те, щоби до компетенції цього передпарляменту належали справи військові й заграничної політики. Внутрішні справи усуває з його компетенції факт, що наддніпрянський уряд не має терріторії, а фінансові справи усуває факт відомого відношення до Польщі. Отож — що властиво лишається тій Раді Республики до вирішування? Пан А. Ковалевський пише, що це мавби бути "орґан консолідованої укр. національної думки". Поминаємо вже те, що "законодавчих функцій", хочби й зовсім обсмиканих, не можна класти на одну дошку з такою "компетенцією" — і придивімся тому, чи й вона має якісь основи. Передовсім неможливо й думати про орґан консолідованої укр. національної думки там, де неможливе представництво двох найсильніщих політичних партій Галичини ізза їх становища супроти Польщі. Але — йдім дальше: Чи можливе це бодай для Наддніпрянської України? Відповідь на це може бути тільки така: можливе, але тільки так довго і в такій мірі, як довго і в якій мірі буде це вигідне для Польщі.
Кождий польський режім від найправіщого до найлівіщого робитиме те саме — поки істнуватиме польська держава. Поведення Польщі не єсть проблємом ні режіму, ні договорів, тільки проблємом польської стихії й її пружимости — зовсім таксамо, як поведення Росії, якоюб вона не була. І горе тому народові, провідники якого не розуміють цього, або розуміючи, думають, що може їм удасться "перехитрити" сусідню силу. Стихії ще ніхто не перехитрив. Її можна тільки зломити або — бути зломаним нею.
На що ми підкреслюємо ці в політичнім життю такі ясні речі? Щоби доказати, що не треба орґанізувати в Тарнові Ради Республики? Нічого подібного? І якраз навпаки: ми визнаємо потребу орґанізації навіть під найгіршим окупантом і визнаємо потребу говорити з окупантами. Бо це вимога реального життя. Але пишучи це, хочемо з'ясувати наші погляди на позицію тарнівського центра, бо уважаємо, що діяґноз це перше діло не тільки в медицині, але і в політиці. Отож: 1. Жаден дійсний державний центр не творився, не твориться і не творитиметься в тюрьмі. 2. Державні центри поневолених націй творилися, творяться і мабуть творитимуться поза терріторією, для якої призначені. 3. Всякі суроґати державних організаций, які творилися колинебудь в тюрьмах, з природи річи старалися навязувати з тими орґанізаціями, які мали повну свободу рухів, хочби вони були й за кордоном. А коли таке навязання було фізично неможливе, то прямо, без порозуміння уважали ті свобідні центри виразниками тої ідеї, яку самі хотіли заступати. Тільки таке, а не інакше становище являється доказом політичної зрілости і то доказом одиноким. Бо всякий державний центр мусить бути безумовно свобідний в своїх рухах. Це політичний аксіом такий сам, як у ґеометрії твердження, що половина даного квадрату міститься в його цілости.
Таке становище заняла, нпр., та частина Галицької Національної Ради, яка остала в краю, супроти тої частини, яка опинилася на еміґрації, хоч в краю остала більшість Гал. Нац. Ради. І цим та більшість зложила безперечний доказ, що члени її — люде політично зрілі.
Але (закине мені певно п. А. Ковалевський) ти ж сам пишеш, що Всеукраїнська Національна Рада у Відні це інстітуція громадянська! А що тарнівська Рада має бути офіціяльно-державна, отож це по суті неспівмірні твори. Правильно. Визнаю це. І кажу, що в інтересі загальної справи тай поваги тарнівського центра з'окрема лежить і мусить лежати: зробити ці два політичні твори співмірними (kommensurabel). Це послідовний висновок найзвичайніщого в світі діягноза в цих двох орґанах. Висновок, який треба зробити в час. Бо зовсім невиключена можливість, що розвал Польщі наступить так нагло й несподівано, що навіть з Тарнова не буде часу вивезти ні одного чемодана.
Цим, що я сказав, не хочу сказати, що Всеукраїнська Національна Рада нестиме одиноко спасаєму роботу. Зовсім не виключаю того, що я можу бути перший, який виступить проти її лінії. Але хибність її роботи буде найбільш правдоподібна тоді, коли вона не буде звязана з якнайширшими кругами в краю й близько краю. Відповідальність за це впаде, розуміється, не тільки на неї.
Стараюся дивитися на ці взаїмовідношення так спокійно й уважно, як дивиться натураліст, що студіює які небудь єства природи. Сподіваюся, що й ті, які мають инші думки в тих справах, спробують подивитися на них подібно — не виключаючи й тих, які уважають "можливим", перенести центр тяжести української державної ідеї десь поза український народній орґанізм.
[Воля, 15.01.1921]
15.01.1921