Львівський музей «Територія терору» оцифрував близько 2000 документів про опір радянському тоталітарному режиму. Це фотографії, листи, справи політв’язнів та інші архівні матеріали, які фіксують як особисті, так і загальнополітичні історії. Серед них – пропагандистська література і самвидав ОУН.
Наукова співробітниця музею Юлія Артимишин у коментарі львівському виданню zaxid.net розповіла, що ідея проєкту – показати супротив радянській системі на різних рівнях. На особистому – коли є мікроісторії окремих людей, їхніх сімей, фото, листування. А також на організованому рівні – якщо йде мова про діячів ОУН, УПА. Їхні матеріали – це листівки, брошури, самвидав, ідеологічний вишкіл, зашифрований під господарські брошури «Сад і город». На сайті виклали документи 1940-х, 1950-х і 1960-х років.
Оунівська брошура (оцифрована на сайті музею)
Спогади написані від руки, надруковані на машинці або записані на аудіо. Це інтерв’ю українців, які відбували покарання на Далекому Сході, а також депортованих із Закерзоння у Польщі.
Один з найбільших архівів, які доступні на сайті, – це документи політв’язня Богдана Климчака 1937 року народження. Він один з останніх політв’язнів Радянського Союзу, вийшов на волю 11 листопада 1990 року.
«Якщо порахувати час, проведений в тюрмі і на засланні, то він провів там близько 25 років. Майже чверть століття», – наголошує наукова співробітниця музею Юлія Артимишин.
Богдан Климчак на засланні (фото з архіву музею)
Сім’ю Климчаків депортували з Польщі на Тернопільщину. За участь брата у підпільному русі його з мамою і сестрою виселяють на Сибір. Там він вчився в Магаданському гірничому технікумі.
«Коли він вже мав можливість повертатися в Україну, проти нього сфабрикували нову справу і знов засудили. Він був дуже принциповою людиною: в кінці 80-х років політв’язні масово зверталися до служби безпеки, щоб отримати амністію, але він не подавав принципово – така у нього була позиція», – зазначає історикиня.
Рушник, який вишила мама Богдана Климчака (фото з сайту музею)
Дарія Гусяк зверталася в Amnesty International, щоб знайти Климчака, вони листувалися. Писав листи Богдан Климчак й іншим дисидентам.
Ірина Сеник оформила лист до Богдана Климчака у Пермську область взором вишиванки (з сайту музею)
З 1962 до 1978-го він перебував під наглядом КДБ. У 1978 році Богдан хотів втекти з Радянського Союзу – перетнув кордон між Туркменістаном та Іраном. Але пробув там близько 10 днів і його впіймали. Після цього отримав новий термін ув’язнення і вийшов на волю лише в 1990 році. Останні роки він мешкав у Львові.
Інший політв’язень, документи про якого можна переглянути на сайті, – Іван Губка з Жовківщини. Його засудили ще у 17 років за допомогу підпіллю. На засланні він брав участь у повстанні в’язнів у Норильську. У музеї зберігається також його особиста річ – настільна лампа. А в архіві – фото і багато документів Івана Губки.
Українська молодь на Колимі (фото з архіву Івана Губки)
Загалом оцифровані фотографії фіксують побутове життя на засланні, де українці відзначали свята, весілля, організовували концертні виступи і театральні постановки.
«І це теж такий пасивний рівень супротиву. Люди молилися, намагалися відправити службу Божу, відсвяткувати свята. Тому що це те, що вони пам’ятали з дитинства. А по-друге, вони мали потреби трохи вищі, ніж прості фізичні умови виживання. Людина живе, працює і рухається далі, як дозволяють обставини. Але це те, що показує людський прояв», – підсумовує Юлія Артимишин.
Капела бандуристів на Сибіру, 1952 (фото з архіву Івана Сірського, оцифрована на сайті музею)
Документи оцифрували за європейською програмою House of Europe. Їх можна переглянути на сайті музею «Територія терору».
19.06.2025