Це буде так: в осібний день прозорий
Прийдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші дужі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість —
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини гострі і щасливі.
Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо — до свого міста.
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря — тепле та іскристе.
Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове... І до старої вишні
Не вийде мати радісно навпроти...
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі
І всі глибокі поміж ними межі.
І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша незнайома пісня.
Чекає все: і розпач і образа,
А рідний край нам буде чужиною.
Не треба смутку. Зберемось від разу,
Щоб далі йти — дорогою одною.
Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо у брід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, до нам належить
І злитись знову зі своїм народом!..
(Із посмертної збірки "Душа на сторожі".)
[Наш шлях, січень-лютий 1946, ч. 1–2]
21.02.1946