Поворот.

Це буде так: в осібний день прозорий

Прийдемо ми на свої дороги.

Тяжке змагання наші дужі зоре,

Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,

Все обернеться в дійсність і можливість —

Нам буде сонцем кожний кущ і камінь

У ці хвилини гострі і щасливі.

Подумать тільки: наші села й люди,

А завтра прийдемо — до свого міста.

Захоплять владно зголоднілі груди

Своє повітря — тепле та іскристе.

Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,

Щоб кинуть серце у крижаний протяг:

Усе нове... І до старої вишні

Не вийде мати радісно навпроти...

Душа з розбігу стане на сторожі,

Щоб обережно, але гостро стежить

Всі інші душі — зимні чи ворожі

І всі глибокі поміж ними межі.

І часто серце запалає болем,

А щось гаряче аж за горло стисне,

Коли над рідним, тим же самим полем

Зависне інша незнайома пісня.

Чекає все: і розпач і образа,

А рідний край нам буде чужиною.

Не треба смутку. Зберемось від разу,

Щоб далі йти — дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межі,

Перейдемо у брід бурхливі води,

Щоб взяти повно все, до нам належить

І злитись знову зі своїм народом!..

(Із посмертної збірки "Душа на сторожі".)

[Наш шлях, січень-лютий 1946, ч. 1–2]