Правова спільнота пророкує гостру конституційну кризу через ініціативу Президента звільнити весь склад Конституційного Суду. КС втратив суспільну легітимність після скасування низки положень антикорупційного законодавства, зумовленого спробами захиститися від дошкульних вимог до контролю статків. Однак прагнення Володимира Зеленського усунути цілу інституцію широким «простонародним» замахом – котре є таким типовим для цього Президента – може наробити в Україні ще більшої біди.
Зеленський ризикує на імпічмент
У п’ятницю вранці апарат Верховної Ради оприлюднив текст законопроєкту про відставку всіх суддів Конституційного Суду. Президент подав цей проєкт до парламенту за підсумками екстреного засідання РНБО, скликаного в четвер. Назвав його «Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства». Що є очевидним цитуванням старого-доброго закону про люстрацію суддів, прийнятого після Революції гідності, – той називався «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Президент Зеленський пропонує припинити повноваження всіх суддів КС, а рішення Конституційного Суду щодо антикорупційної реформи – вважати нікчемним.
«Я оцінюю цей законопроєкт як неконституційний, – каже Олександр Марусяк, експерт Центру політико-правових реформ. – Верховна Рада не може просто так взяти і звільнити всіх суддів Конституційного Суду. В Конституції є вичерпний перелік, коли повноваження судді КС достроково припиняються, і окремо – коли суддя звільняється».
Пан Марусяк не вірить у те, що внесений Володимиром Зеленським законопроєкт ухвалять у пропонованій редакції. «Це дуже небезпечно. Зеленського можна буде звинувачувати в діях, які зазіхають на конституційний лад. А це вже може стати приводом для імпічменту», – зазначає правник у коментарі Z.
Експерт додає: навіть якщо Верховна Рада й набере 226 голосів і підтримає закон, то надалі будь-який депутат зможе ініціювати оскарження цього закону в КС. «Тоді в нас буде війна всіх проти всіх – Президент не визнає Конституційний Суд, Конституційний Суд не визнає рішень Верховної Ради – і так далі», – застерігає Олександр Марусяк.
Президент може
У певних випадках Президентові пасує взяти на себе роль арбітра, зазначає доктор наук із державного управління Олександр Сушинський. Навіть тоді, коли це виходить за периметр визначених законом повноважень буквально.
«Реакція Президента є природньою, – каже Сушинський у коментарі Z. – Чи це Зеленський, чи це був би інший Президент – він має відображати волю народу. Очікування народу [з приводу реакції на рішення КС] було би от саме таким. А якщо народ іще врахує ту винагороду, яка дається суддям за їхню працю, – то ці очікування проявилися би, повірте, ще яскравіше».
Олександр Сушинський неприємно вражений позицією КС щодо декларацій та антикорупційного законодавства.
«Коли людина йде на таку посаду, вона мусить бути свідома, що її діяльність має бути публічною. Публічне декларування відповідає розумінню справедливості з боку народу, – коментує професор. – Обов’язок суддів – схвалювати рішення не у власних інтересах, не в інтересах корпоративних – а в інтересах суспільства. Вони хотіли усунути себе від відповідальності для того, щоб не бути прозорими перед народом... Це нехтування обов’язками», – оцінює він.
Сушинський визнає, що в народу є своє уявлення про те, що таке право – і це уявлення достатньо грубе, поверхове. Однак проблема в тому, що й замкнені інституції – а в цьому випадку мається на увазі Конституційний Суд – використовують закон так, як собі його бачать.
«Право – це те, як розуміє народ. А те, що записують у законі, не завжди відповідає праву. Судді – вони посилаються на закон. Щоправда, підмінюють букву і зміст закону. Кожна сторона виходить із власного інтересу», – так інтерпретує колізію Сушинський.
Поза тим всім, Олександр Сушинський резюмує: у Президента може бути і власний інтерес розпустити Конституційний Суд. Не факт, що той інтерес достеменно збігається з прагненням народу. Сушинський передбачає, що новий склад КС не буде ліпшим. «Якщо буде формуватися новий склад суду, 18 суддів, – вони не будуть іншими. Якщо йти тим шляхом, який був донині – швидше за все, прийдуть такі самі», – резюмує Сушинський.
Втратив шанс на суб’єктність
На думку експертів, найоптимальнішим способом побороти кризу є компромісний варіант, котрий передбачатиме оновлення складу Конституційного Суду України, однак без вручання a la Зеленський.
«Цей законопроєкт Верховна Рада має відхилити. А ще краще – якщо його відкличе сам Президент, – коментує голова відділення Асоціації правників України у Львівській області Іван Городиський. – Усе має йти в руслі Конституції. Як на мене, сторони могли би досягнути певної згоди, щоб вийти з ситуації».
На його думку, суддям вартує зважитися на добровільні відставки. «Допускаю, що одним із виходів із патової ситуації може бути політичне рішення, коли цей склад КС або окремі його представники подадуть у відставку. Таким чином запуститься механізм перезавантаження суду. Як на мене, це один із найімовірніших шляхів вирішення ситуації», – зазначає він.
Правник побоюється, що внаслідок теперішнього екстраординарного втручання Конституційний Суд стане ще більш узалежненим. «Існують побоювання, що ми ще більше втратимо такий необхідний елемент демократії, як конституційний контроль. І в наступних едиціях суд може стати ще більш кишеньковим», – каже Городиський у коментарі Z.
На думку Івана Городиського, рішення Конституційного Суду щодо декларування не є аргументованим: «Йому не вистачає глибини змісту», – оцінює експерт.
Однак Городиський визнає, що положення законодавства в частині контролю за статками суддів – а саме ці норми закону Конституційний Суд використав як плацдарм для атаки на антикорупційну інфраструктуру – були крихкими.
«Не можу сказати, що ця логіка, коли для суддів має здійснюватися окремий контроль у частині антикорупційного нагляду, – що ця логіка є абсурдною. Ні, в цьому справді є сенс. Проте той спосіб, яким це рішення було обґрунтоване, – дуже сумнівне», – констатує Городиський.
Правник визнає: дійсно, для суддів належалося би створити окремий спосіб контролю, адже Антикорупційна аґенція репрезентує виконавчу гілку влади. Однак його дивує, що КС вирішив знести всю систему до кореня.
«Моментальне припинення, без перехідного періоду, доступу до електронного декларування – це викликало, м’яко кажучи, подив, – наголошує експерт. – Ніщо не заважало органу конституційного правосуддя, яким є КС, встановити певний порядок [вирішення колізії], певні часові ліміти для вступу цих положень у дію. Це істотно зменшило би напругу в суспільстві. І дозволило б виправити саме законодавство».
Судді нервові до критики
Іван Городиський вважає, що пояснення суддів КС, котрі вони озвучують у публічних виступах після ухвалення рішення, не є переконливими.
«Я намагався почути відповідь – але нічого не почув. Зі слів Ігоря Сліденка (Сліденко – суддя-доповідач у цій скандальній справі; фіґурує серед розслідувань НАЗК; демісував із посади зі скаргами на політичний тиск, – Z) випливає, що вони сприймали дії НАЗК як тиск. Вони виправдовувалися, що якби не прийняли таке рішення, то влада скористалася би інструментом НАЗК для того, щоб дотиснути Конституційний Суд. Це "цікавий" аргумент», – критикує правник.
Городиський констатує: у спробах самозахиститися КС не розібрався в тому, що становить суспільний інтерес.
«Проблема судової влади в тому, що це є достатньо закрите середовище. У ньому не працюють звичайні механізми контролю та самоочищення – там діє механізм кругової поруки. Їм властива одна реакція на суспільну критику: будь-яка критика – це тиск на суд. Поки судова влада не усвідомить юридичну категорію публічного інтересу – такі ситуації будуть повторюватися. В цьому випадку суспільним інтересом була боротьба з корупцією, забезпечення прозорості влади», – пояснює Городиський.
Олександр Марусяк із Центру політико-правових реформ називає рішення КС неправосудним.
«Передовсім, Конституційний Суд вийшов за рамки конституційного подання. Його запитали по одних статтях закону – а суд розглядав і інші статті. Інший момент – це конфлікт інтересів. Судді мали прямий конфлікт інтересів (кілька суддів фігурували у провадженнях НАЗК, – Z). Згідно зі законом, вони мусіли самоусунутись», – коментує Марусяк.
«Взагалі, юридична аргументація абсолютно дивна. Я не бачу, чому декларування має бути неконституційним, чому необхідно скасовувати статтю Кримінального кодексу… Я читаю і не розумію, на основі чого КС визнав це неконституційним», – дивується експерт.
Всі знали
Іван Городиський із Асоціації правників пропонує українському законодавцеві скористатися конструктивнішим, хоча й тривалішим шляхом розв’язання проблеми. Передовсім слід зареєструвати у Верховній Раді проєкти законів, котрі врахують у законодавстві зауваження КС: «Яким би це рішення не було, а це рішення Конституційного Суду», – наголошує він.
Городиський пропонує розпочати оновлення суду хоча би за рахунок вакантних, іще не заповнених посад. А відтак пропонує приступити до процесу тривалої реформи конституційної юрисдикції, котрий, зокрема, передбачатиме внесення змін до Основного закону.
При тім Іван Городиський категоричний у тому, щоб не запускати пропонований Зеленським закон.
«Такий розпуск не є виправданим. Ситуація в країні не є такою, щоб, власне, йти на такого кшталту кроки, котрі є апріорі неконституційними, котрі не можуть бути обґрунтовані жодними надзвичайними подіями. Цей хід ставить під сумнів дії Президента, порушує легітимність Верховної Ради і Конституційного Суду. Вони можуть опинитися у стані "легітимності Шредінгера", коли вони і легітимні, і нелегітимні одночасно», – застерігає Іван Городиський.
Олександр Марусяк із Центру політико-правових реформ пропонує передовсім знизити градус напруги.
«Треба повернути НАЗК повноваження по декларуванню. Якщо Верховна Рада ухвалить відповідні закони, поверне назад у Кримінальний кодекс статтю про декларування недостовірної інформації – вже це розрядить ситуацію. Було би ідеально, якби відбулися відставки... Але я сумніваюся: вони на це не підуть», – зазначає Марусяк.
Пана Олександра дивує, що Верховна Рада не передбачила можливих негативних наслідків рішення КС, і народні депутати проґавили гру на випередження.
«Верховна Рада – вона чомусь ніколи не діє наперед. Всі знали, що ця справа в КС. Можна було уявити, які виклики стоять, особливо після справи зі Ситником (раніше КС визнав неконституційним указ Президента про призначення Артема Ситника директором НАБУ, – Z). Але Верховна Рада не ухвалила жодних проєктів, щоб повернути ситуацію в правильне русло й унеможливити скасування цих змін», – зауважує він.
Марусяк висновує: реконструювати антикорупційне законодавство не так важко.
Відповідаючи на питання про долю дотеперішніх антикорупційних справ, котрі тепер делеґітимізовано Конституційним Судом, експерт каже: проваджень було не так багато, а вироків – іще менше.
«Тобто тут є багато перебільшень: масштаби не такі руйнівні, як це подається. Інше діло, що скасовувати – це дійсно ненормально. Це непраивльно, що КС бере і все зносить. Якби ще дійсно ця стаття (стаття 366-1 Кримінального кодексу передбачала відповідальність за декларування недосторвіної інформації, – Z) була неконституційна… Але що неконституційного в декларуванні чи в кримінальній відповідальності за неподання декларації? Верховна Рада на рівні закону може будь-що визнавати злочином. Ми ж, наприклад, не сварилися, коли було криміналізовано гральний бізнес, – підсумовує Марусяк. – Але просто так бездумно розганяти Конституційний Суд – ні до чого доброго це не призведе».
31.10.2020