Носилися вихрів розвіяні гриви
над полем, що в далеч розлогу плило,
над плямами лісу, над містом бурхливим,
над схованим в балці затишним селом.
Кружляли скажено, сікли, миготіли
розвіяні гриви, вогненні мечі.
Куди пронеслися — житла попеліли
і луни лизали весь обрій вночі.
І краяли простір яркі блискавиці,
а гомін і мову глушили громи.
Спадали із неба на землю зірниці,
де впали, — полум'я вставало й дими:
І села горіли, міста розсипались,
у ямах мов в ранах ставали поля.
У щербах дороги, розкинуті шпали,
сльозами і кров'ю просякла земля.
Носилися вихрів розвіяні гриви
і краяли небо вогненні мечі,
кидав люд в безладді місця ці жахливі
і луни лизали даль чорну вночі.
Та ось піднялися суворо й потужно
зі східних просторів сміливі орли
й раптовим ударом могутньо і дружно
смертельний бій з вихром скаженим звели.
І силу ту дику — сліпу й божевільну
спинили в розгоні й погнали назад,
а перший удар, що нам дихать дав вільно
в віках буде славен — бій за Сталінград.
Бо вихор скажений — це зграя фашистів.
що вдерлась злочинно на наші лани
й бажала згасити зорю променисту,
що несла світанок нової весни.
Ту силу, що цілу Європу скорила,
взяла у криваві клітчасті дроти,
розчавили дужі, орлинії крила,
орлів, що змагались за нові меті.
I в цій боротьбі увесь край України
слізьми, кров'ю й димом просяк від пожеж,
На полі — пустир, а по селах — руїни, —
о, якже з руїни її піднесеш?!
Але ми діждались, і битва скінчилась.
I вся Україна в весільнім вінку,
чвертоване тіло її з'єдинилось,
і Сталін віта її рідну, дзвінку.
І тисячу років розшарпане тіло,
у дружбі народів зрослося в одна,
О, якже хвилину прославить уміло,
якої нам нині дожити дано!
Бо ось із Кавказу до Тиси й Дунаю,
з Дніпра і від Десни, аж де Прип'ять і Буг
весільнії пісні ізнову лунають
і з'єднану ниву новий оре плуг.
Львів, 27 жовтня 1945 р.
[Вільна Україна, 28.10.1945]
28.10.1945