Визвольна пісня.

 

Носилися вихрів розвіяні гриви

над полем, що в далеч розлогу плило,

над плямами лісу, над містом бурхливим,

над схованим в балці затишним селом.

Кружляли скажено, сікли, миготіли

розвіяні гриви, вогненні мечі.

Куди пронеслися — житла попеліли

і луни лизали весь обрій вночі.

І краяли простір яркі блискавиці,

а гомін і мову глушили громи.

Спадали із неба на землю зірниці,

де впали, — полум'я вставало й дими:

І села горіли, міста розсипались,

у ямах мов в ранах ставали поля.

У щербах дороги, розкинуті шпали,

сльозами і кров'ю просякла земля.

Носилися вихрів розвіяні гриви

і краяли небо вогненні мечі,

кидав люд в безладді місця ці жахливі

і луни лизали даль чорну вночі.

Та ось піднялися суворо й потужно

зі східних просторів сміливі орли

й раптовим ударом могутньо і дружно

смертельний бій з вихром скаженим звели.

І силу ту дику — сліпу й божевільну

спинили в розгоні й погнали назад,

а перший удар, що нам дихать дав вільно

в віках буде славен — бій за Сталінград.

Бо вихор скажений — це зграя фашистів.

що вдерлась злочинно на наші лани

й бажала згасити зорю променисту,

що несла світанок нової весни.

Ту силу, що цілу Європу скорила,

взяла у криваві клітчасті дроти,

розчавили дужі, орлинії крила,

орлів, що змагались за нові меті.

I в цій боротьбі увесь край України

слізьми, кров'ю й димом просяк від пожеж,

На полі — пустир, а по селах — руїни, —

о, якже з руїни її піднесеш?!

Але ми діждались, і битва скінчилась.

I вся Україна в весільнім вінку,

чвертоване тіло її з'єдинилось,

і Сталін віта її рідну, дзвінку.

І тисячу років розшарпане тіло,

у дружбі народів зрослося в одна,

О, якже хвилину прославить уміло,

якої нам нині дожити дано!

Бо ось із Кавказу до Тиси й Дунаю,

з Дніпра і від Десни, аж де Прип'ять і Буг

весільнії пісні ізнову лунають

і з'єднану ниву новий оре плуг.

 

Львів, 27 жовтня 1945 р.

 

[Вільна Україна, 28.10.1945]

28.10.1945