Ілько (Ілія, Ілля) Кузів – маловідомий греко-католицький священник, український педагог, історик, перекладач, збирач народних пісень. Відомостей про нього небагато, та й ті не зовсім певні, є між ними й суперечності. А проте свій слід у вітчизняній культурі він залишив, особливо тим, що був, хоча й короткотривало, фольклористичним кореспондентом Івана Франка та автором опублікованих перекладів зі словенської мови.
Народився 25 липня 1874 р. в с. Денисові (тепер Козівського р-ну Тернопільської обл.) в селянській родині Стефана Кузева¹. Навчався чотири класи в Тернопільській гімназії (до червня 1890 р.), а завершив гімназійну освіту в Бережанах (1895) (докладніше про ці відомості далі). Закінчив Львівську духовну греко-католицьку семінарію і теологічний факультет Львівського університету (1897–1900). На священника його рукопоклав 1900 р. митрополит Андрей Шептицький. Викладав у Львівській духовній семінарії, був секретарем товариства «Міщанська читальня “Просвіти”»².
За одними відомостями, працював у польській Бережанській гімназії в 1901–1904 рр.³, притому на посаді заступника вчителя⁴, за іншими – катехітом у 1900–1914 рр.⁵, що є явним хронологічним перебільшенням. Син письменника Андрія Чайковського Микола, який навчався у Бережанській гімназії в 1897–1905 рр., згадував, що серед його вчителів був «Ілько Кузів, який навіть пробував своїх сил у літературі»⁶. Виконував Кузів також обов’язки настоятеля (префекта) і секретаря управи тамтешньої гімназійної Руської бурси⁷.
Точні відомості про роки праці Ілії Кузева в Бережанській гімназії знаходимо в її щорічних звітах. Уперше його ім’я та прізвище як посадової особи («Ks[iądz] Kuziów Eliasz») з’явилося у звіті за 1900/1 навчальний рік, де його зазначено як вікарія греко-католицької парафії та помічника вчителя («wikary gr[ecko]kat[olickiej] parafii, naucz[yciel] pomoc[ny]»), який навчав латинської мови в Ib класі та мав 8 годин на тиждень⁸. Призначення на цю гімназійну посаду відбулося вже у другому півріччі: у цьому-таки звіті повідомлено, що галицька цісарсько-королівська Крайова шкільна рада призначила о. Ілію Кузева, вікарія греко-католицької парафії в Бережанах, помічником учителя гімназії рескриптом щойно від 13 квітня 1901 р.⁹
Відтак у звіті за 1901/2 навчальний рік зазначено, що вікарій греко-католицької парафії та помічник учителя о. Ілія Кузів навчав латинської мови в IIb класі та української («руської») мови в І та ІІ класах і мав 12 годин на тиждень¹⁰.
У звіті за 1902/3 навчальний рік «Ks[iądz] Kuziów Eliasz» зазначений серед учителів як заступник учителя, вікарій, керівник Руської бурси та господар Ic класу («zast[ępca] naucz[yciela], wikary gr[ecko]kat[olickiej] paraf[ii], kier[ownik] bursy rusk[iej], gosp[odarz] kl[asy] Ic»), який навчав латинської мови в цьому класі та «руської» мови в I, IV, Va та Vb класах і мав на тиждень 18 годин¹¹. У цій-таки звітній книжці вміщено інформацію про Руську бурсу її керівника Ілії Кузева, котрий повідомляв, що в шкільному році 1902/3 бурса утримувала 44 гімназійні учні, які побіч вигідного, сухого помешкання, розміщеного в найздоровішій частині міста, і здорового харчування користувалися ще такими послугами: навчалися співу, отримували лікарську опіку й потрібні навчальні засоби (бібліотека налічувала 600 томів), а вбогі учні – також одяг. Інформував Кузів і про управу бурси та джерела її фінансування, зокрема доброчинні внески від дирекції українського товариства «Надія» у Бережанах¹².
У звіті за 1903/4 навчальний рік подано майже ті самі відомості про Ілію Кузева, лише з такими відмінностями, що впродовж зазначеного року він був «gosp[odarz] klasy Ib» і навчав у цьому класі латинської мови, а «руської» – у I та Vab класах і мав на тиждень 14 годин¹³. Серед тем для письмових домашніх опрацювань «руською» мовою у Va класі значилася тема «Прикмети іділлі на основі “Іділлі” І. Франка»¹⁴, тобто вірша «Ідилія» з циклу «Excelsior!» у збірці «З вершин і низин» [т. 1, с. 68–71] (написана «Ідилія» 1886 р., першодрук: Зоря. 1886. № 23). Також уміщено дещо оновлену інформацію Кузева про Руську бурсу, яка в шкільному році 1903/4 утримувала 50 гімназійних учнів, котрі тепер навчалися ще й гри на скрипці та отримували допомогу в навчанні¹⁵.
У переліку вчителів Бережанської гімназії під кінець 1905 шкільного року (тобто навчального року 1904/5) прізвища І. Кузева вже немає¹⁶. У наступному розділі повідомлено, що Крайова шкільна рада рескриптом від 21 жовтня 1904 р. задовольнила його прохання про відставку з посади заступника вчителя¹⁷.
Знайомство з Франковими творами
За спогадами громадсько-політичного діяча Яцка Остапчука (*1873–†1959), колишнього активіста Русько-української радикальної партії, а згодом одного з провідників Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини, за гімназійних літ увагу його та Кузева звернули на Франка Павло Думка і Стефан Гарматій, селянські активісти (згодом «провідники радикального руху») в с. Купчинцях (тепер Козівського р-ну). На Зелені свята 1889 р. (припали тоді на 18 червня н. ст.) «шкільний товариш, Ілько Кузів» запросив Остапчука (обидва закінчували третій клас польської гімназії в Тернополі)¹⁸ до своїх батьків у Денисові, а на другий день повів до Купчинців. У місцевій читальні П. Думка запитав їх, чи чули що-небудь про Франка, а коли вони призналися, що не чули нічого, то пояснював, що це «новий великий талант» і що їм треба негайно взятися за читання його творів: «Усе, що Франко досі написав поезією і прозою, – це заклик до нового життя: до світла, до боротьби». Франко і Михайло Павлик
«так захопилися думками Драгоманова, що <…> пішли зразу на службу народові й стали проповідувати соціалістичні думки. <…> Кілька разів заарештовувано їх і тягнено до суду. Але їх ніщо не відстрашувало від праці. <…> такої саме нам і треба інтелігенції <…>».
Гарматій запропонував дати обидвом учням «що-небудь прочитати з Франка». «На перший раз» Думка дав прочитати історичну повість «Захар Беркут»: «Гадаю, що як це прочитаєте, то так полюбите Франка, що ніколи вже з ним не схочете розійтися».
Однак батькові Ілька не сподобалося, що хлопці ходили до купчинецької читальні, бо, як він дорікав їм, Думка й Гарматій – це «такі мудрагелі», що
«їм уже не треба ні попа, ні церкви, вони вже зійшли зовсім із віри. Ціле село против них, а вони зібрали коло себе кількох підбрехачів, і як прийде неділя або свято, то люди – в храм, а вони собі із своїми – та й до читальні <…>».
А сина напоумляв:
«Не раджу я тобі Ільцю, водитися з тими безбожниками, бо це дуже небезпечні люди. Пам’ятай, що тобі кажу: ані мені не дивися більше в той бік»¹⁹.
У спогадах, написаних після Другої світової війни, Я. Остапчук додав дещо нове до цієї згадки. Щоправда, зазначив, наче відвідини читальні в Купчинцях відбулися на Зелені свята 1890 р.²⁰, що є хибним, адже вже з листопада 1889 р. Ілько Кузів надсилав Франкові свої народнопісенні записи. Остапчук згадував, що про П. Думку і С. Гарматія «багато наслухався від Кузева» й бачив їх у Тернополі перед двома тижнями на зборах Подільської Народної Ради²¹. Ілька вони знали: «На бурсацькому хлібі живе», – сказав про нього Гарматій. Коли хлопці на запитання, «чи добре учать» їх у гімназії, відповіли, що вчителі «не дбають за нашу мову, а історії нашої зовсім не визнають, бо школа польська», тому вони мусять «вчитись тих речей поза школою», то Думка нарікав: «На своїй власній землі мусимо бути наймитами. Зовсім так, як написав Іван Франко у своєму майстерному творі “Наймит”». П. Думка назвав Франка «нашим другим народним кобзарем»²², зауваживши, що поет замолоду «знайшов собі компанію серед “об’єдинителів”» (галицьких русофілів), але під впливом Драгоманова
«Франко наче прозрів і з того часу почав ширити віру в безсмертну силу нашого народу. Оця віра пливе з кожного його слова, писаного і сказаного. І нам усім слід іти цим шляхом».
Гарматій запропонував дати хлопцям «почитати щось з Франкових творів» – поглянути, «чи нема там у шафі “Захара Беркута” чи “Панських жартів”. Франкове слово припаде їм до серця і переконає їх <…>». За хвилину «Захар Беркут» був у руках Остапчука²³. Очевидно, читав цю історичну повість також Ілько.
По дорозі до Денисова Яцко дізнався від Ілька, що «обидва купчинецькі козарлюги колись тримали руку» з москвофільським письменником і громадським діячем, священником Іваном Наумовичем, поки той «тримав з народом»²⁴, а відтак «напитали собі великого ворога в особі свого купчинецького пароха Микитки, який не міг забути їм того, що вони покинули москвофільський табір і перейшли до народовців, а потім стали радикалами». Проте й «батькові Ілька не подобалось», що хлопці «ходили до Купчинецької Читальні» й Остапчук хвалив Гарматія і Думку. «Старий Кузів» «навіть забороняв синові зустрічатись з ними», бо «не любив їх за те, що вони ворогували із своїм парохом, називаючи його “панським попом”. <…>. Але ми, молоді, – зазначив Остапчук, – були іншої думки»²⁵.
Фольклористичний кореспондент Франка
Після напучування Думки й Гарматія Ілько Кузів почав збирати місцеві народні пісні й надсилати їх Франкові. Записував також польські пісні про Листопадове повстання 1830–1831 рр. У Франковому фонді в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Ф. 3) зберігаються фольклорні записи Кузева, зроблені в Денисові 1889 р.: народна співанка «Без мами»²⁶, добірка з шести пісень²⁷. Під текстами пісень є нотатки Кузева:
• під записом «Піснь І» («Край дороги береза стояла…») – «Денисів 17/7 1889. Ту пісню подиктовала мені моя сестра Варварка Берегулька»²⁸;
• під піснею ІІ «Ой нема ж то так нікому, / Як бурлаці молодому…» – «Денисів 17/9 89. Тоту пісню записав-єм так само, як і попередну, в Денисові, з уст мого шваґра Федька Берегульки»²⁹;
• під піснею ІІІ «Їхав козак без ліс, без ліщину…» – «Денисів 17/9 89. Ту пісню записав-єм також від господині Мариськи Рожніцкої»³⁰;
• під піснею IV «Ой Боже, мій Боже, на що я родився…» – «Денисів 17/9 89»³¹;
• під піснею V «Ой ходить Івась понад Дунай…» – «Ту пісню записав-єм з уст моєї матери Євдохи Кузів на Великодні свята 1889»³²;
• під піснею VI «Ой там, ой там під явором…» – «Тоту пісню записав-єм з уст моєї тети Варварки Вареници на святах Різдвяних сього року»³³.
У супровідному листі, який починається звертанням «Високоповажаний Пане!» (датовано: «Терн[опіль]. 20/11 89»³⁴), Кузів зазначив:
«Я зібрав трохи пісень і от переписав-єм гдекотрі з тих всіх. Я єще маю і більше, але їх не посилаю, а то тому, бо я не певний, чи Ви їх маєте, чи ні. <…> Маю кромі того якісь “śpiewy powstańca” з 1831 року – чи можу і то прислати Вам, чи ні? Прошу мені відписати, а я пришлю єще решту моїх пісень, котрі я записав в Денисові»³⁵.
Певно, Франко відписував Кузеву, але ці відписи невідомі.
Ілько Кузів і сам пробував віршувати й надіслав свою версифікаційну пробу, висловивши в листі від 20 листопада 1889 р. прохання до Франка: «Прошу перечитати стишок моєї роботи і відповісти, чи то добре, чи ні»³⁶. Ліричний вірш (без назви) має особистісно-громадянський характер і національно-патріотичне спрямування, складений силабічним 14-складовим (коломийковим) розміром. Починається рядками: «Фі, облудо! Чогось нині / Мене навістила?» Ліричний суб’єкт (власне автор) проганяє від себе «облуду», яка влила в його душу «смуток»:
Нехай вільну маю душу,
Най гадка буяє
По розлогих нивах Руси,
Куда тілько знає.
Ліричний автор вдається до історичних екскурсів у минуле козацької України: «Най співають мої груди / Про минувші діла»³⁷, зокрема: «Про татарву, дику орду, / Що з степів злітала / Й за собою йно руїну / З міст і сіл лишала»³⁸. Хоча в минулому автор бачить «руїну», «лихо», «могили», в яких спить «славнеє козачество»³⁹, він налаштований оптимістично і, звертаючи погляд до сучасности, виступає в ролі національного будителя в дусі запізнілого романтизму:
Співай, душе, вольнов грудев,
Шири руську славу <...>,
Щоб рознеслася усюди,
Где йно руські діти
Вже на очи крізь темряву
Почали глядіти.
<...>
Най беруться вже до діла,
За своїм питають.
<...>
Най рубають пусте терня,
По дорогах давних,
То відкриють праві пути
Та героїв славних⁴⁰.
Під віршем, яким завершується лист, вказано «адресу»: «Ілько Кузів, ученик ґімназ[ії] в Тернополи»⁴¹.
У листі до Франка від 5/17 січня 1890 р. з Тернополя, написаному наприкінці надісланої збірки пісень, Кузів, учень четвертого класу гімназії, пояснював:
«Одного разу, сих вакацій, поїхав я з моїм братом Николом на ніч по снопи. А він як зачав тоті пісні виспівувати, то було чути хто знає куди по полях. Коли прийшло св. Спаса, то він мені всі подиктував, а я їх всі записав і Вам передаю».
Подякувавши «сердечно за надіслане число “Народа”», Кузів запевняв:
«Я не забуду і на дальше на Вас. При найблизшій спосібности, коли буду вдома, буду ся старав, окілько можности, знов записати; а як запишу, то сей час і пришлю знов до Вас».
Насамкінець зазначив:
«Тоті всі пісні і тоті, що вже-м передав Вам, співаються в Денисові, где мій отець єсть господаром» (підп.: Илько Кузів уч[еник] IV кл[яси])⁴².
У раніше переданій збірці⁴³ після фольклорних текстів є нотатки Кузева про їх виконавців або записувачів. Пісні «1. Марисенько-серденько…», «2. Ай я ж то казав, що то зоря зійшла…», «4. Як пити (2) – випивати до дна…» записано «з уст Мариньки Макогін»⁴⁴; пісні «3. Ой біда, біда: шевця полюбила…», «5. Ой біда мені: мене мій муж б’є…», «7. Зацвила черемшина та й гай зелененький…» – «з уст сестри Варварки Берегульки»⁴⁵; пісню «6. Маширують уланчики…» – «з уст Федька Берегульки»⁴⁶. Низка пісень під № 8 відкриває рубрику «Пісні жовнірські – рекрутскії» та супроводжується нотаткою: «подиктував М. Кругляк»⁴⁷, пісня «9. Приходжу я до Абрамка…» записана «з уст мами»⁴⁸, так само наступні: «від 10–32 з уст мами Євдокії Кузів»⁴⁹. Пісня «ХХIII. Ой йшов Василь з міста п’яний…» «записана братом Николою»⁵⁰, як і пісні «ХХIV. Де ти, хмелю, зимував, що не розвивався?..»⁵¹, «ХХІХ. Горить, горить свічка…»⁵². Пісні «ХХV. Ой не шуми, луже, дуже…», «ХХVI. Козак на коня сідає…» також «записав брат Никола в Денисові»⁵³, як і пісні «ХХХІІ. Ой помер отець, та й померла мати…», «ХХХІІІ. Ой в поли керниця, в ній вода блищится…»⁵⁴. Прозова «байка» (анекдот) під № ХХХ теж «записана братом Николою»⁵⁵. Пісню «ХХХІ. Ой мамуню, мамуненько…» занотовано «з уст сестри Теклі»⁵⁶.
Нова збірка, надіслана Франкові з листом від 5/17 січня 1890 р.⁵⁷, містить нотатки про виконавців пісень. Пісні «І. На широкім броду...» (над нею редакторська назва олівцем: «Втека шевчихи від старого чоловіка»), «ІІ. А в неділю борзо рано…», «ІІІ. А в неділю рано…», «IV. По садочку ходжу…», «V. Ой вийду я на гороньку…» та ін. – до пісні «VІІІ. Ой ти, коню сивий, грива ти біленька…», а також пісня «XVIII. Ой ходив чумак сім літ по долах…» записані «з уст моєї сестри Вар[варки] Берегульки»⁵⁸, варіант підпису: «Сестра Варварка Берегулька»⁵⁹. Пісні «ІХ. Ой піду я до кімнати…», «Х. Вчера милий був, а нині не буде…» записані «з уст моєї тітки Варв. Варениці»⁶⁰; «ХІ. Ти, зоро ясненькая, чо ж так бардзо світиш…» – «з уст Мариськи Рожніцкої, господині»⁶¹; «ХІ. Ой вилетіло дві пташечки з Поділя…» – «з уст моєї мами Євдохи Кузів»⁶², пісні «XIV. Ой дубе, дубе, зелен-дубе…», «XV. На вдовинім поли рано сонце всходить…», «Ей гуцули, кацапули, / Де-сьте бойка діли?..» та гуморист. віршик «XVII. Сварка двох свах», пісня «ХІХ. Ялова дощечка лежила, лежила…», гагілки «Ой вийтеся, огірочки…», «Під добрівкою, / Під зеленою…» та ін. – також «з уст мої/моєї мами»⁶³.
Найбільшу увагу серед текстів збірки привертає пісня «VII. Червона калино, чого ся нагинаєш?..», записана з уст Варварки Берегульки⁶⁴. Можливо, перший рядок цієї народної пісні дав поштовх Франкові до створення знаменитого вірша «Червона калино, чого в лузі гнешся?..» [т. 2, с. 142], уперше надрукованого у «другому жмутку» збірки «Зів’яле листя» (Львів, 1896), хоча зміст народної пісні інакший – про кохання дівчини й жовняра:
Молода дівчино, чо сидишь-думаєшь?
Як ми не сидіти, як ми не думати –
Любила-м жовняра, та й го не видати.
Варіант цієї пісні подибуємо серед Франкових записів – із паралелізмом запитань до калини й дівчини та їхніх відповідей:
– Червона калино, чого в лузі сто́їш?
Чи ягід жалуєш, чи сусід ся бо́їш?
– Ягід не жалую, сусід ся не бою,
Сама я не знаю, як зацвісти маю.
<...>
– Молода дівчино, чого сумна ходиш?
<...>
Три ночі-м не спала, оден лист писала
До того жомняра, що я го кохала⁶⁵.
Цю пісню Франко записав 1880 р. в коломийській тюрмі від Фр. Батовського із с. Ценяви (тепер с. Цінева Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.)⁶⁶.
Серед Франкових записів є й пісня про родинне життя «Ти, червона калиночко, чому гілля опускаєш?..», записана в Нагуєвичах ще 1871 р.; в ній калина й молодиця також відповідають на запитання, звернені до них:
Ти, молода молодице, чому сльози проливаєш?
– Тому гілля опускаю – тугу зиму прочуваю,
Тому сльози проливаю, бо лихого мужа маю⁶⁷.
Ближчою до змісту Франкового вірша є пісня «Сирота. Народна співанка» («Червона калино, чьо в затінку стоїш?..»), яку записав Олекса Войцєх у Стецеві (тепер Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.) і яку Франко опублікував (мабуть, під своєю назвою «Сирота») у редагованому ним двотижневику «Народ»⁶⁸. Ця пісня, як і Франків вірш, побудована у формі звернення до калини та її відповіді:
Ци си тучі боїш, ци дощю бажаєш?
Тучі си ни бою, дощю ни бажаю.
Й а в затінку стою – морозу ся бою.
Є в цій пісні й образ дуба, що міг ремінісцентно виявитися у Франковому вірші: «Повій, вітре, повій, по високім дубі – / Повіж, мині дубе, коли гаразд буде?». Ймовірно, своєрідними передтекстами вірша «Червона калино, чого в лузі гнешся?..» послужили всі ці народні пісні.
«З уст мами» Ілько Кузів записав також пісню про братовбивство на війні:
В лузі, в лузі, в лузі
Там ся напивают всі
Войскові хлопці,
Но єден не п’є –
Думку думає…⁶⁹ –
Над записом цієї пісні є Франкова нотатка чорнилом: «друкова[но] в “Народі” 1890, ч. 2 і 3», а також його назва олівцем: «Братчик». У № 2/3 й цілому річнику «Народу» за 1890 р. публікації цієї пісні немає.
Правдоподібно, про Ілька Кузева, на той час учня Тернопільської гімназії, йдеться в повідомленні про те, що 21 січня 1890 р. в с. Петрикові (тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл.) на урочистому відкритті народної читальні, заснованої за допомоги членів тернопільської філії «Просвіти», один «з молодших світлих русинів» «Ілько К.» декламував вірш «Побратимові» Маркіяна Шашкевича «та й говорив про Шашкевича»⁷⁰.
Варто згадати й те, що 18 коломийкових записів Ілька Кузева, зроблені в Денисові, увійшли до тритомного збірника Володимира Гнатюка «Коломийки», виданого як 17–19-й томи «Етнографічного збірника» НТШ (Львів, 1905–1907). Його прізвище та назву села, де він робив записи, подав В. Гнатюк у переліку записувачів: «Кузів І. (Денисів)»⁷¹. Два записи Кузева Гнатюк умістив у виданні «Гаївок»: «Вербова дощечка» (варіант «Ялова дощечка лежила, лежила…») і «Жаба», під обома зазначено: «Зап[исав] у Денисові Терноп[ільського] пов[іту] Ілько Кузів»⁷².
Гімназійна пертурбація
На те, чому співпраця Кузева з Франком перервалася 1890 р., кидають світло спогади Яцка Остапчука. Він згадував, що під час навчання у Тернопільській гімназії 1890 р. деякі учні пропагували атеїстичні погляди, яких він не поділяв, тому провадив з ними дебати. Наприкінці червня директор гімназії викликав Остапчука й допитувався, чи він вірить у Бога, в догми католицької церкви, а на ствердну відповідь запитав, чи знає він таких учнів, які не вірять. Не бажаючи бути донощиком, Остапчук відповів, що не знає. Тоді привели його «шкільного товариша Ілька Кузева», і директор розпитував його тим самим способом. Кузів «був сильно збентежений» і поглядав убік Остапчука, наче б хотів вичитати з його очей, у чому справа і що йому робити. Він «затинався і заїкувався, але кінець-кінців визнав, що такі балачки на релігійні теми були», й назвав трьох учнів, з якими сперечався Остапчук. Однак той запевняв директора, що ці учні «тільки вказували на дивну розбіжність у поглядах на сотворення світу між релігією і наукою». Зі слів Остапчука, «по тій самій лінії пішов тоді Кузів, зазначаючи, що він, зрештою, не розумів добре», про що Остапчук «говорив з тими трьома», та й «не чув, щоб хтось заперечував існування Бога. Однак Кузів говорив так неясно і непевно, що його свідчення могли скоріше пошкодити, ніж помогти обвинуваченим». Утім, їх засипав інший свідок. Директор сказав, що вірить тому свідкові повністю, тоді як «Кузів – то півсвідок», а «Остапчук не є жодним свідком»⁷³.
Згодом під час своєї передвиборчої мандрівки 1907 р. Остапчук в одному селі на північ від Тернополя, що належало до парафії Городища (тепер село також Козівського р-ну), зустрівся зі «своїм бувшим шкільним товаришем Ільком Кузевим, з яким <…> мешкав разом у Бурсі в Тернополі». Вони не бачилися відтоді, як з Тернопільської гімназії «було викинено за атеїзм трьох учнів», а Остапчук, на вимогу директора, перенісся до української Академічної гімназії у Львові. Однак «Кузів також не лишився у Тернополі, бо його вважали співвиновником вигнання цих учнів. Він закінчив гімназію деінде <…>»⁷⁴. Очевидно, Остапчуку дали змогу закінчити четвертий клас, бо після того інциденту він записався на наступний рік до п’ятого класу Академічної гімназії⁷⁵. А Кузів змушений був завершувати навчання в четвертому класі польської гімназії в Бережанах у наступному, 1890/91, шкільному році⁷⁶, а це означає, що один навчальний рік він утратив. Закінчив Кузів Бережанську гімназію 1895 р. Його прізвище та ім’я (Kuziów Eliasz) значиться серед учнів, яких класифіковано після закінчення VIII класу⁷⁷ і які отримали атестат зрілости на підставі іспиту, складеного 22–25 червня 1895 р.⁷⁸
Ймовірно, після тої гімназійної пертурбації Кузів уже не ризикував підтримувати стосунки з Франком та іншими радикалами.
Історик і перекладач зі словенської
Проте писемної праці Ілько Кузів не закинув. Згодом написав та опублікував розвідку «Короткій погляд на історію читальні рускої духовної семинарії у Львові» (Львів, 1900; передрук з «Дѣла»: 1900. № 80, 81).
Листувався зі словенським літератором, перекладачем Янком Шлебінгером: у листі від 15 квітня 1899 р. з Денисова обіцяв надіслати йому історію української літератури, а в недатованому листі (також із Денисова, здогадно, від липня 1900 р.) – перший і другий томи Шевченкового «Кобзаря»⁷⁹. Очевидно, в першому випадку йшлося про «Історію літератури руської» (Львів, 1887. Т. 1; 1889. Т. 2; 1891, 1893. Т. 3; 1894. Т. 4) Омеляна Огоновського, в третьому томі якої подано розлогий літературний портрет «Іван Франко», а в другому випадку – про перші два томи («частини») чотиритомного «Кобзаря», що вийшли за редакцією, зі вступною статтею та примітками О. Огоновського (Львів : Виданє Товариства імени Шевченка, 1893) і містили поетичні твори й драму «Назар Стодоля», або про видання «Кобзар. Вибір поезій для народу» в 2 томах (частинах) (Львів : Накладом Товариства «Просвіта», 1894–1895).
Ілько Кузів переклав українською мовою оповідання словенського письменника Франца Ксавера Мешка «Дід» (Дѣло. 1900. № 12, 14), «Сорокопудова грушка» (Дѣло. 1900. № 26, 28, 29), «Драма на селі» (Руслан. 1900. № 93–130, з пропусками в окремих числах; відбитка: Львів, 1900), його-таки «сільський образок» «Нагула» (Руслан. 1900. № 133, 136, 143, 146, 154, 155; відбитка: Львів, 1900)⁸⁰. У серії «Бібліотека для рускої молодежи», що виходила в Коломиї за редакцією Юліяна Насальського, в перекладах Кузева (із зазначенням: «З словіньского на рускій язик переклав Ілько Кузів») видано окремими книжечками твори словенських письменників: повісті «Івась “Буде”» Йосипа Стритаря і «Повірка. Після народних оповідань» Ф. К. Мешка, оповідання «Боже благословеніє» Янеза (Івана) Еванґеліста Крека (усі – 1900), «Драма на селі» (1903) Ф. К. Мешка та «Блаженнії миротворци» (1905) Йосипа Вошняка⁸¹.
Порозуміння з Яцком Остапчуком
Коли Остапчук уже господарював на селі (з другої половини 1892 р.⁸²), він одержав од Кузева «благального листа», щоби «простив йому, якщо він ненароком спричинився до звихнення» його «життя». Запевняв, що Остапчук помиляється, якщо думає, що «він мав щось спільного з доносом на тих трьох учнів. Донощиком був сам Р. (він назвав учня, який був відомий з донощицтва)». На листа Остапчук не відписав⁸³. Через 17 років після того інциденту в Тернопільській гімназії (тобто аж 1907 р.) вони зустрілися в селі біля Залозець (с. Залізці, тепер Зборівського р-ну), де Кузів виконував обов’язки священника-адміністратора. «Люди хвалили його, казали, що такого доброго священника ще не мали <…>». Під час кількагодинної розмови колишні товариші «вияснили всі непорозуміння і помирились». Кузів «признався, що йому полегшало на серці, коли довідався», що Остапчук задоволений життям і працею на селі. З розмови виявилось, що Кузів ввесь час цікавився долею Остапчука, знав про його успіхи на сцені українського театру в ролі «Козака Невміраки» (персонажа, від імени якого написано поетичний поменник Франка «Великі роковини», 1898), а потім на сцені в Тернополі, в ролі Михайла Гурмана в «Украденому щасті» Франка, знав про політичну діяльність Остапчука та його постійні конфлікти з владою.
Кузів був певний, що Остапчук, як соціаліст, став атеїстом і тому нападає на попів у своїй агітації. Остапчук відповів, що рішуче відкидає атеїзм, бо це таке ж безглуздя, як і релігійний фанатизм, і вірить «в Бога, але не по-церковному, а розумово», подивляє «Його велич на кожному кроці в нерукотворних ділах. Найменше сотворіння носить сліди Його існування, Його всюди-присутности». А до священників ставиться залежно від їхньої поведінки, з найбільшою повагою – до таких діячів, як Стефан Качала, Данило Танячкевич⁸⁴. Попрощались Остапчук і Кузів «як старі добрі друзі»: «Те, що він був священником, а я – соціялістом, не створило між нами жадної перешкоди». Пізніше Остапчук довідався, що Кузів не дістав парафії в Городищі й виїхав спочатку до Сербії, а потім до Америки⁸⁵.
У Пенсильванії (США)
Виїхавши до США, Ілько Кузів служив на греко-католицьких парохіях у Пенсильванії. З’явився там навесні 1909 р. За дорученням єпископа Сотера Ортинського підготував у місті Вілксбері підзаконні акти, що їх затвердили й ухвалили парохіяни 13 квітня 1909 р. Відтак 1 червня в окрузі Лузерн було зареєстровано статут Католицької церкви святих Петра і Павла для галицьких русинів у Вілксбері, а вже 19 червня 1909 р. преподобний о. Ілія Кузів і Церковний комітет підписали угоду з підприємцем про будівництво церкви. 11 червня 1911 р. новим парохом церковної громади у Вілксбері став брат о. Ілії – о. Михайло Кузів, який і завершив будівництво церкви в серпні 1912 р.⁸⁶
Саме тоді якийсь дописувач повідомляв в американській газеті «Свобода» про становлення української парохії у Вілксбері в 1909–1912 рр.:
«Вілксбери – се одно з найбільших і найкрасших міст пенсильванійського стейту. Положене в чудовій долині над рікою Сускегеною, визначаєся дуже здоровим воздухом і великим богацтвом антрациту (твердого камінного угля), знаного також під іменем “чорних дияментів”. При тих-то “чорних дияментах” працює сила ріжнородного народа, до котрого належать і наші руські іміґранти.
Наша тутешна (галицька) парохія невелика і щойно три роки тому як зорґанізована. Небогато нас при тій парохії, але зате тримаємося всі одного гурту і не ділимося на ніякі партії. Минуло якраз три роки, коли на душпастиря до нашої молоденької парохії прийшов щирий і діяльний чоловік, о. Ілія Кузів. Імя сего сьвященика буде у нас записане золотими буквами, бо він своїми невсипущими трудами довів за недовгий час до того, що ми нині можемо перед сьвітом повеличатися своєю власною гарною церковцею та ще й хорошим домом для сьвященика.
Що зачав о. Ілія Кузів, се докінчив на велику втіху всіх наших громадян його рідний брат о. Михайло Кузів, наш теперішний парох <...>»⁸⁷.
Помер о. Ілія Кузів 14 листопада 1916 р. в окрузі Лехай (Lehigh County) штату Пенсильванія. Похований на Католицькому цвинтарі Святого Йоана Хрестителя в місті Нортгемптоні (округ Нортгемптон) під ім’ям: о. Ілія Кузів (1874–1916). Згідно з написом на могильній плиті, поруч із ним похована його дружина Марія Кузів (1884–1958)⁸⁸.
(доповнено 5.10.2020; автори висловлюють щиру вдячність п. Дмитрові Логушу за те, що звернув нашу увагу на звіти Бережанської та Тернопільської гімназій, які є в Інтернеті)
_______________________
¹ Савак Б. Кузів Ілько Степанович // Українська Літературна Енциклопедія. Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 3. С. 86; Савак Б., Хома В. Кузів Ілько Степанович // Тернопільський Енциклопедичний Словник: [4 т.]. Тернопіль : Збруч, 2005. Т. 2. С. 267.
² Там само; Кузьменко О. М. Кузів Ілля Степанович // Українська фольклористична енциклопедія / Керівник проекту, наук. ред., упоряд. Василь Сокіл. Львів, 2018. С. 426.
³ Біографії вчителів / Підготувала Ярослава Мазурак // Бережанська гімназія : Сторінки історії : Ювілейна книга / Підбір, упорядкув. та редакція текстів і фотоматеріалів Надії Волинець. Бережани ; Тернопіль : Джура, 2007. С. 127.
⁴ Учителі. 1805–1905 рр. / Підготувала Ярослава Мазурак // Там само. С. 136.
⁵ Учителі. 1905–1944 рр. / Підготувала Ярослава Мазурак // Там само. С. 140.
⁶ Чайковський Микола. «Пробувати силу своїх крил» // Бережанська гімназія : Сторінки історії . Ювілейна книга / Підбір, упорядкув. та редакція текстів і фотоматеріалів Надії Волинець. Бережани ; Тернопіль : Джура, 2007. С. 74. Також див.: Чайковський Микола. [Автобіографія] // Чайковський Андрій. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т. / Упорядкув. Б. З. Якимовича за участю З. Т. Грень, О. В. Седляра. Львів, 2002. Т. 3. С. 21.
⁷ Руська бурса // Бережанська гімназія... С. 83; Романків Любомир. Січовий стрілець, громадський діяч [Іван Васильович Романків, *1888–†1973] // Там само. С. 371.
⁸ Dyrektor. Wiadomości szkolne / przez Dyrektora. I. Skład grona nauczycielskiego przy końcu roku szkolnego 1901. A) Nauczyciele przedmiotów obowiązkowych // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1901. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1901. S. 52.
⁹ II. Zmiany w gronie nauczycieli w ciągu roku szkolnego 1901 // Ibidem. S. 55.
¹⁰ Dyrektor. Wiadomości szkolne / przez Dyrektora. I. Skład grona nauczycielskiego przy końcu roku szkolnego 1902. A) Nauczyciele przedmiotów obowiązkowych // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1902. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1902. S. 67.
¹¹ Dyrektor. Wiadomości szkolne / przez c. k. Dyrektora. I. Skład grona nauczycielskiego przy końcu roku szkolnego 1903. A) Nauczyciele przedmiotów obowiązkowych // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1903. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1903. S. 4.
¹² Kuziów E. Bursa ruska / Ks. Eliasz Kuziów, kierownik bursy // Ibidem. S. 27.
¹³ Dyrektor. Wiadomości szkolne / przez c. k. Dyrektora. I. Skład grona nauczycielskiego przy końcu roku szkolnego 1904. A) Nauczyciele przedmiotów obowiązkowych // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1904. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1904. S. 28.
¹⁴ IV. Tematy do wypracowań piśmiennych. b) W języku ruskim // Ibidem. S. 41.
¹⁵ Kuziów E. Bursa ruska / Ks. Eliasz Kuziów, kierownik bursy // Ibidem. S. 52–53.
¹⁶ Wiadomości szkolne / Część urzędowa Dyrektora. I. Sklad grona nauczycielskiego przy końcu roku szkolnego 1905. A) Nauczyciele przedmiotów obowiązkowych // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum Wyżczego w Brzeżanach za rok szkolny 1905. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1905. S. 3–6.
¹⁷ II. Zmiany w składzie grona nauczycielskiego w ciągu roku szkolnego 1905 // Ibidem. S. 7.
¹⁸ Eliasz Kuziów значиться серед учнів IIIa класу гімназії, які за підсумками другого півріччя 1888/9 навчального року отримали перший ступінь (Klasyfikacya uczniów za 2. półrocze 1889 r. // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. wyższego gimnazyum w Tarnopolu za rok szkolny 1889. W Tarnopolu : Nakładem funduszu szkolnego, 1889. S. 106). Я. Остапчука в списках немає (мабуть, тому, що прізвища учнів, які отримали другий або третій ступінь, не зазначено).
¹⁹ Остапчук Яків. Із моїх споминів // Спогади про Івана Франка / Упорядкув., вст. ст., прим. М. І. Гнатюка. Вид. 2-ге, доп., переробл. Львів : Каменяр, 2011. С. 137. Першодрук: Іван Франко. Київ; Харків, 1926.
²⁰ Остапчук Яцко. Подих з недавньої бувальщини (Думки, спогади з мого життя) // Збаражчина: Збірник споминів, статтей і матеріялів / НТШ. Комісія реґіональних дослідів і публікацій. [Нью-Йорк, 1968] (Укр. Архів, т. XVII). С. 240.
²¹ Там само. С. 244.
²² Там само. С. 245.
²³ Там само. С. 246.
²⁴ Там само.
²⁵ Там само. С. 247.
²⁶ Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України [далі – ІЛ]. Ф. 3. Од. зб. 4103. Арк. 1.
²⁷ Там само. Од. зб. 4075. С. 483–494.
²⁸ Там само. С. 483.
²⁹ Там само. С. 485.
³⁰ Там само. С. 487.
³¹ Там само. С. 488.
³² Там само. С. 489.
³³ Там само. С. 491.
³⁴ Там само. С. 494.
³⁵ Там само. С. 492.
³⁶ Там само.
³⁷ Там само. С. 493.
³⁸ Там само. С. 494.
³⁹ Там само. С. 493.
⁴⁰ Там само. С. 494.
⁴¹ Там само.
⁴² ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 820. С. 378–379.
⁴³ Там само. С. 301–337.
⁴⁴ Там само. С. 302, 303, 305.
⁴⁵ Там само. С. 304, 305, 307.
⁴⁶ Там само. С. 306.
⁴⁷ Там само. С. 312.
⁴⁸ Там само.
⁴⁹ Там само. С. 320.
⁵⁰ Там само. С. 323.
⁵¹ Там само. С. 326.
⁵² Там само. С. 333.
⁵³ Там само. С. 329.
⁵⁴ Там само. С. 337.
⁵⁵ Там само.
⁵⁶ Там само. С. 334.
⁵⁷ Там само. С. 341–378.
⁵⁸ Там само. С. 347, 349, 350, 352, 358, 371.
⁵⁹ Там само. С. 344.
⁶⁰ Там само. С. 360, 361.
⁶¹ Там само. С. 362.
⁶² Там само. С. 363.
⁶³ Там само. С. 367, 368, 369, 372–375.
⁶⁴ Там само. С. 355–357.
⁶⁵ Червона калино, чого в лузі стоїш // Народні пісні в записах Івана Франка. / Упорядкув., вступ. ст. і прим. О. І. Дея. Вид. 2-ге, доп. і переробл. Київ : Музична Україна, 1981. С. 203.
⁶⁶ Там само. С. 309.
⁶⁷ Там само. С. 105, 296.
⁶⁸ Сирота. Народна співанка (Червона калино, чьо в затінку стойіш?..) / Записав Олекса Войцєх у Стецеві в Снятинскім. 1884 р. // Народ. 1890. Ч. 4. 15. л[атинського] лютого. С. 55.
⁶⁹ ІЛ. Ф. 3. № 820. С. 363–365.
⁷⁰ Ластівка М. Отворенє читальні в Петрикові. (Допись) // Народ / Видає М. Павлик; Відповідає за редакцію І. Франко. 1890. № 2/3. 1.ІІ. С. 22.
⁷¹ Гнатюк Володимир. Передне слово // Етноґрафічний збірник / Видає Етноґрафічна комісія Наукового Товариства имени Шевченка. Львів, 1905. Т. XVII : Гнатюк Володимир. Коломийки. Т. І. С. 6. Нумерований перелік записів Кузева, надрукованих у трьох томах цього видання, див.: Кузьменко О. М. Кузів Ілля Степанович. С. 426.
⁷² Матеріяли до української етнольоґії / Видає Етноґрафічна комісія Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Львів, 1909. Т. ХІІ : Гаївки / Зібрав Володимир Гнатюк. С. 143, 167.
⁷³ Остапчук Я. Подих з недавньої бувальщини. С. 249–250.
⁷⁴ Там само. С. 393.
⁷⁵ Остапчук Я. Із моїх споминів. С. 138.
⁷⁶ Klasyfikacya uczniów z końcem II. półrocza // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1891. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1891. S. 89.
⁷⁷ XI. Klasyfikacya uczniów z końcem II. półrocza 1895 // Sprawozdanie Dyrekcyi c. k. Gimnazyum w Brzeżanach za rok szkolny 1895. Brzeżany : Nakładem funduszu naukowego, 1895. S. 86.
⁷⁸ Wynik egzaminu dojrzałości odbytego w czasie od 22–25 czerwca 1895 // Ibidem. S. 87.
⁷⁹ Гримич Віль. Від покоління до покоління // Всесвіт. 1978. № 3. С. 174–175.
⁸⁰ Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті: У 5 т. Київ : Наукова думка, 1991. Т. 4: Літератури країн Центральної і Південно-Східної Європи на Україні: Матеріали до бібліографії (поч. ХІХ ст. – 1980 р.). С. 444, № 5631–5634.
⁸¹ Карпин Іванна. Юліан Насальський – редактор і видавець «Бібліотеки для рускои молодежи» // Вісник Львівського університету / Львів. нац. ун-т імені Івана Франка. Сер. Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. 2012. Вип. 7. С. 189–215.
⁸² Остапчук Я. Подих з недавньої бувальщини. С. 274, 287, 290.
⁸³ Там само. С. 393–394.
⁸⁴ Там само. С. 394.
⁸⁵ Там само. С. 395.
⁸⁶ History of SS. Peter and Paul Ukrainian Catholic Church 1909–2009 // Saints Peter & Paul Ukrainian Greek Catholic Church, Wilkes-Barre, PA. URL: https://sspeterandpaulwb.org/history-2/. Дата звернення: 30.09.2020.
⁸⁷ Парохіянин. З Wilkes Barre, Ра. // Свобода (Джерзи Сіти). 1912. 21 падолиста. Ч. 47. С. 2.
⁸⁸ Saint John’s Catholic Cemetery. URL: https://www.findagrave.com/memorial/110664064/eli-kuziv. Дата звернення: 30.09.2020.
30.09.2020