4 березня близькі знайомі зібралися б за великим столом, щоб побажати ювілярові з приводу його ювілею. Можливо, у палаці «Україна» відбувся б офіціозний захід із участю еліти, яка демонструє свої модні сіренькі краватки й не дуже розбирається у чужинецьких для неї ритмах. І зібралося б велелюдне зібрання народу на ювілейний концерт, а кількість концертів треба було б збільшувати (напевно й неодноразово), щоб усі охочі могли туди потрапити.
Натомість місяцем пізніше прийде багато людей на Личаківський цвинтар, щоб поставити свічку на могилу і коло могили – бо буде мало місця, щоби вшанувати річницю з часу його вбивства, але не смерті.
Очевидно, літературознавці – люди зіпсовані, як і медики. Проте, якщо медики, препарують тіло, щоб довідатися, чому воно померло, то літературознавці препарують текст, щоб зрозуміти, чому він живе...
Домінуючими для письма Володимира Івасюка є дві системи віршування: насамперед народнопісенна (імітація або творче наслідування коломийкового вірша і коляди) та силабічна із притаманними цим системам римуванням. Рими поет використовує всіх можливих модифікацій, загалом його віршова палітра доволі різноманітна й адекватна для відтворюваних тем. Поза тим, серед його власної творчої спадщинин бачимо й силабо-тонічні віршові структури і верлібри. Можна зробити висновок, що творче мислення поета було глибоко закоріненим у народну й літературну традицію (зауважимо, що величезний масив дошевченкової і Шевченкової спадщини теж написано різними модифікаціями силабічного вірша), проте поет експериментує і з новітніми системами віршового письма.
Для прикладу наведу описи двох найвідоміших творів Володимира Івасюка. Меґагіт «Водограй» (1970) – виразний зразок коломийкового вірша – тринаголошеного 14-складника: «Тече вода,// тече бистра,// а куди// – не знає» (4 +4 + 6). Римування паралельне, рими прикінцеві, всуціль жіночі, неграматичні; у другому дистиху (партія обох виконавців) маємо складену риму: «водограю – нам заграє». Рядки містять три, у деяких випадках чотири цезури – вірш дуже динамічний. Те саме стосується й приспіву – 10-складника з кількома рухомими цезурами. Римування прикінцеве паралельне, рима переважно неграматична, всуціль чоловіча, що створює, на противагу до основного тексту, ефект пісенної дзвінкості. Ефект посилюють й асонансні збіги та римоутворюючі голосні: звуки о, а, а(й)/я(й), ї/і; (для нас грай – не зупиняй; голоси – попроси; весна – ясна; твоїх – сміх). У тесті вжито характерні для народнопісенної позії засоби вираження: повтори, протиставлення з функцією ствердження (Тече вода, тече бистра, а куди – не знає..., тече – не вертає); особливо характерний перший рядок приспіву: «Ой водо-водограй, грай для нас, грай», – із виразним асонансним рядом.
Парадокс, а швидше всього закономірність, що текст не містить якихось особливих версифікаційних хитромудростей – він дуже прозорий, а образність вірша характерна для народнопісенної стилістики. За логікою теми твору, неодноразово обігрується слово «вода», яке має цілий шерег традиційних постійних епітетів: бистра, чиста, іскриста: «Тече вода, тече бистра...», «Ми зайдемо в чисту в чисту воду біля водограю...», «Подивись, як сіру скелю б’є вода іскриста...»; тут можна звернути увагу й на епітет «сірий» – чи не єдиний випадок вживання цього епітета Володимиром Івасюком у його творах. Останній процитований рядок характерний ще й виразним протиставленням, – цей риторичний засіб Володимир неодноразово використовує для суґерування авторського замислу. Вислови на кшталт «зоряне намисто», інверсія у словосполученнях «світ широкий», «танок свій жвавий», «осінь ясна», «дівчино мила» та вживання народно-поетичної лексики, як от епітет «красний» – це ті риси поетики Володимира Івасюка, які сприяли перетворенню його твору на справжній шляґер, на дійсно «народну» пісню.
Ще одним зразком такої ідеальної пісні, написаної геніально просто є «Червона рута» (1970), яка стала символом Івасокової творчості, його візитівкою, а водночас і візитівкою України. Основний текст пісні написано 13-складником із постійними цезурами після шостого складу в основному тексті, проте записаний катренами: одна ритмічна група в окремому рядку. Та очевидно, що саме такий спосіб запису спричинила наявність внутрішньої рими перед цезурою (тим більш, що усі ці внутрішні рими є всуціль чоловічими, на відміну від прикінцевих – жіночих), що логічно розмежувало довгий віршовий рядок на дві ритмічні групи. Приспів – 12-складник – теж записаний із розбивкою на ритмічні групи, але його структура дуже цікава: 5 + 7; 7 + 5; 5 + 7; 7 + 3. Останній каталектичний рядок, звичайно ж, творить надзвичайно сильний ритмічний і змістовий акцент. Він узагалі промовистий, якщо ідеться про світобачення і особливість творчого мислення Володимира Івасюка: «З синіх гір»... Про символіку синього/блакитного кольору мова піде нижче. Що стосується рими приспіву, то тут – згідно запису восьмирядковою строфою – маємо потрійне римування 5, 6, 7 рядків (рима жіноча: врода – вода – вода) і перехресне – 4 і 8 (рима чоловіча). Оця чоловіча рима, яка ґрунтується на голосному «і» (повір – гір) прекрасно тримає цілість приспіву.
З огляду на приписи риторики приспів побудовано дивовижно логічно. Він починається констатацією з візуальним підтекстом «Червону руту» і запереченням «не шукай вечорами». Далі ідуть дві ритмічні групи: «Ти у мене єдина/ тільки ти, повір». Отож, перша частина приспіву «Червоної рути» є логічне перетікання заперечення у фактично потрійне ствердження: повтор Ти у мене єдина – тільки ти – й стверджувальна наказова форма дієслова (а це слово є завершенням першого 13-складового двовірша із вже згаданою чоловічою римою, яка співвідноситься із кінцевим словом «гір»). Наступний двовірш, укладений як чотири ритмічні групи, складається знову із констатації, повтору і ствердження: «Бо твоя врода – то є чистая вода – то є бистрая вода – з синіх гір». Маємо тут варіацію повторюваного рядка, фонетично близькі епітети «чиста – бистра», які ми вже зустрічали й у творі "Водограй". Насправді словосполучення «чистая вода» і «бистрая вода» в плані поетичної образності є чи не цілковитими синонімами. А остаточна всічена (3 замість 5 складів) фраза «з синіх гір» змістово стосується обох попередніх рядків приспіву і водночас є дзвінким (і асонансно і алітератривно) завершенням цілого приспіву, яка римується із згаданим словом «повір» четвертого рядка приспіву. Використання всічених задля звуковго і змістового акценту віршових рядків – віразна риса авторського письма Володимира Івасюка.
Лексично текст пісні «Червона рута», як уже констатовано, ґеніально простий. Крім двох названих словосполучень «чистая вода» і «бистрая вода» маємо тут лише лише два образних вислови: «у полоні печалі» й «квітка надії». До них можна долучити словосполучення «по забутих стежках», та ще два складених слова, які теж можна вважати специфічно поетичною лексикою – «чар-зілля» і «сонце-рута». Оце і все! Усі решта вислови тексту пісні є цілком тривіальними. Щоправда, цей лаконічний текст дуже дзвінкий – всуціль побудований на дзвінких римах і перетканий асонансами та не менш дзвінкими алітераціями, як от «по забутих стежках», або «ти чар-зілля шукала»... Секрет шаленого успіху пісні «Червона рута», крім її типологічної близькості до народнопісенних творів, криється й у поєднанні цього простого, але риторично доречно організованого й фонічно барвистого тексту із адекватним музичним супроводом.
Образно-поетична мова Володимира Івасюка не менш різноманітна і становить собою органічне поєднання традиції й експерименту. Як вже наголошувалося, його образи й лексика творів дуже близькі до народнопісенної творчості. Часто зустрічаємо у творах складені слова. Це традиційна лексика епічного і ліричного українського народнопісенного і літературного пластів, яка корениться у церковнослов’янській лексиці й має аналог ще у давньогрецькому епосі. Сюди слід віднести образну складену (composita) лексику, яка належить до різних частин мови, як от чар-зілля, сонце-рута, водограй, також – водо-водограй, світе ясен-цвіт, любов-зажура, зелен-колос, видноколо, сніговії, надвечір’я, опівночі, неспокій, первоцвіт, стоголосий, недоплетений, незрівнянна; видається, що лексема веснотравень із «Двох перстенів» – авторський неологізм. Маємо й цілком модерні, постіндустріальні образи-новотвори на кшталт «атланти-терикони» («На швидких поїздах»). Крім того, зустрічаємо у різних творах великий пласт суто діалектних висловів та слів: днина, ненька, легінь тощо. Окремо слід відзначити випадки вживання вкорочених форм прикметників, що теж характерне для народно-поетичного мовлення: зелен, повен, злотих.
Серед об’єктів поетичного опису зустрічаємо архетипні образи води, річки, потоку, моря, океану, а також гір, полонин (варіант: шовкові трави), дібров, рівнин, степів, неба і небес, а також цікаві означення пір року та дня, простору (Гей, гей, за сині гори,/Гей-гей, понад простори) з різними модифікаціями на кшталт «швидкі води», «бистрі ріки», які вживаються як із позитивними, так і з негативними конотаціями («Стихають хвилі, прудкі і злі» – «Там, за горою, за крем’яною»). Ці поняття, рясно вплетені у канву поетичних творів Володимира Івасюка, в сукупності з удало добраними епітетами творять цілий букет образних окреслень різноманітного змісту.
Цікаво прослідкувати колористику образних висловів пісень Володимира Івасюка. Вже неоднарозово наголошувалося на присутності у творах образів різноманітної природи, але, що цікаво, кількість візуальних образів значно перевищує кількість образів, побудованих на звукових, слухових асоціаціях. Маємо тут цілу палітру кольорів. Найбільше відтінків синього, які вживаються з позитивними конотаціями: «Гей, гей, за сині гори,/ Гей-гей, понад простори/ Лети у світ широкий» – «Ласкаво просимо»; «Я вітання везу від донецьких степів,/ Синім горам везу» – «На швидких поїздах»; «Не ховай очей блакитний промінь» – «Пісня буде поміж нас»; «На морськім узбережжі, гулкім, сія твоя постать/ – Синій профіль...» – «Кораблі, кораблі»; «Хочеться, аби морська блакить/ Проливалась в серце кожну мить/ І щоб був щасливий кожен день...» «Наче зграї птиць»; «Знову осінь нам приносить в злотих кронах неба просинь» – «Два перстені»; «Я переверну й обшукаю весь блакитний світ» – «Зустріч у дорозі»; «В блакитний світ... Небо ллє свою блакить» – «Лісові дзвіночки»; «Під крилом блакитної любові» – «Колискова для Оксаночки»; «Тільки місяць і зорі в блакитному морі» та «Я приніс, Маріє, в очах свої мрії». Пізній вечір передано образним висловлюванням «густі небеса» – «Аве Марія»; «А синя річка лише хлюпоче,/ ввібравши зорі в свої очі» – «Там за горою, за крем’яною»; «... світла юність/ Серед карпатських синіх гір» – «Моя пісня»; «Груди відкриті,/ Очі в блакиті,/ Звуків у серці - цілий океан...» – «Мандрівний музика».
Зелений: «В нас зелені буки/ звели до сонця руки», «Край зелений, його люди – Всі чекають з сонцем в грудях...» – «Ласкаво просимо»; «Жовтий лист спаде і виросте зелений»; «Я мов колос, зелен-колос нею повен» – «Пісня буде поміж нас»; «... її (зірку) понесу/ У дім свій зелений/ Хай щедро осяє всі думи мої/ І щастя пісенне» – «Фантазія травневих ночей»; та славнозвісне «У дібровах зелених» із «Червоної рути».
Жовтий: «Не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки»; «Жовтий лист спаде і виросте зелений,/ А ти в пісні будеш завжди біля мене» – «Пісня буде поміж нас»; «Моє кохання, як той жовтий лист,/ Він може впасти тільки до твоїх ніг» – «Жовтий лист»; зрештою, поетикою жовтого, багряного – осіннього насичено всю пісню «Кленовий вогонь». Ще зустрічаємо білий та рожевий: «Троянди білі і рожеві, / І мрії про красу й любов» – «Моя пісня»; «Білі кораблі… в золотистій імлі» – «Кораблі, кораблі». Золотий та срібний кольори – типові не лише для української поетики, а для європейської культури взагалі. Зокрема, срібний асоціюється із чистотою, чистим звуком, ніжним звуком: «срібний мій дзвіночку» та «золоту твою постіль» – «Колискова для Оксаночки»; «Срібнії лелеки» – «Каштани»; «З шляхом золотим» – «Зустріч у дорозі»; «Знову осінь нам приносить в злотих кронах неба просинь», «Опівночі... Зачепнула в руки срібло те, що місяць там залишив» – «Два перстені».
Лише один раз у цьому шерегу аналізованих творів поет використав прикметник «сірий» у пісні «Водограй» (жіноча партія): «Подивись, як сіру скелю б’є вода іскриста». Згаданий прикметник антитетично відтінює епітет «іскриста», який поєднує у собі конотації чистоти і динаміки. І лишень раз – а проте як вдало – зустрічаємо у творах Володимира Івасюка епітет «червоний»: «Червона рута»...
Лишається лишень додати, що поетичне чуття не зраджувало поета-пісняра й у справі відбору текстів інших авторів для написання пісенних творів. Ціла низка шляґерів створена на талановиті, життєрадісні вірші Ростислава Братуня, Романа Кудлика, Володимира Лучука, Василя Марсюка, Дмитра Павличка, Богдана Стельмаха, а також батька поета – Михайла Івасюка. Отож, можна ствердити про оптимістичне світовідчуття поета-пісняря й гармонійне співіснування із обома світами – світом української культури й реальним довколишнім світом. Усі ці риси у сукупності й спричинилися до унікальної популярності пісень Володимира Івасюка.
04.03.2014