У п’ятницю ввечері на Майдані Незалежності нарешті відбулося повноцінне віче. Майданівське народовладдя гупало таким пульсом, що відбивалося не тільки на владі, а й на опозиції.   Площа не захотіла прийняти від лідерів парламентських фракцій угоду про порозуміння з Віктором Януковичем. Удень цей акт було підписано Кличком, Яценюком і Тягнибоком – але свого голосу не казав Майдан. Він висловився ввечері, озвучивши вимогу про негайну відставку президента.  

Обмін відбувся. Хтось його назве «першим компромісом» між владою та опозицією і предтечею подальших порозумінь, а хтось скрушно похитає головою: «Нас зливають».  

У симпатіях українців за рік до очікуваних президентських виборів відбувся цікавий зсув. «Антибандерівська» пропаґанда та радикалізація суспільних настроїв позначилася на рейтинґу Віктора Януковича — він зріс. Але не достатньо для того, щоб впевнено почуватися у переддень 2015 року. Понад те, якби вибори відбувалися найближчої неділі, то лідер Партії реґіонів програв би другий тур навіть Олегові Тягнибоку!    

Добра ідея виникає в багатьох головах одночасно. Місяць тому група з понад 80 науковців запропонувала «План Маршалла» для України, надрукувавши колективне звернення у британській The Guardian. Тепер подібний план став реальністю політичної дискусії на Мюнхенській безпековій конференції і мав ту саму назву — «план Маршалла».    

Політична реформа стала одним з ключів до виходу з політичної кризи у 2004 році. Результативне голосування за проект конституційних змін у Верховній Раді стало фактичним завершенням Помаранчевої революції, розрядивши атмосферу в політикумі й відкривши шлях до чесних виборів, так званого «третього туру» (адже в пакет входили також домовленості про зміну складу ЦВК тощо). Десять років по тому проект №4180 (що якийсь час був законом №2222) може «піти на друге коло», зігравши подібну роль за подібних-таки обставин.  

Віктор Янукович твердо вирішив, що розв’язуватиме нинішню політичну кризу силою. Збоку видається, що він діє за принципом «зуб за зуб». На кожен крок протесту він відповідає ще жорсткішим, іще жорстокішим кроком. Це, на думку правителя, мало би залякати й упокороти ворогів.   Київ. 22 січня 2014 року. "Беркут" зачищає вулицю Грушевського  

…Під час голосування у Верховній Раді спікер Володимир Рибак припустився пікантної обмовки. Звертаючись до лічильної комісії, котра мала підраховувати кількість голосів у залі, він сказав: «режимна комісія». Комісія справді була режимна. Вона втілювала найсолодші забаганки Віктора Януковича й не допускала ані писку інакодумства. Голоси рахувалися за приналежністю до фракцій: 203 у Партії регіонів (про новачка Руслана Бадаєва забули) плюс 32 у Компартії – от вам і  235 «за».  

Один крок уперед — мало, коли два зроблено назад. Але якщо вже йдеш, то за тим одним буде ще один крок, і ще, і ще…   Тільки початок  

Український спротив почав структуруватися. За місяць протестів зародилися і зміцніли декілька груп у громадському та студентському насамперед середовищах, однодумці отримали нагоду запізнати й перевірити одне одного, учасникам поволі стає зрозуміло, «хто є хто» і хто що важить. 22 грудня на акції в Києві оголошено про створення широкого позапартійного (а точніше, понадпартійного) громадського руху — Народного об'єднання «Майдан».  

Після того, як Центральна виборча комісія підвела рисочку під кожним з п'яти виборчих округів, які минулої неділі зазнали повторних виборів, постало неприємне питання (даруйте, якщо поширюю суб'єктивне враження на ширший загал): а чи задля того збирався Майдан? І чи там той Майдан поставили?..   Революція не резонує