Політична реформа стала одним з ключів до виходу з політичної кризи у 2004 році. Результативне голосування за проект конституційних змін у Верховній Раді стало фактичним завершенням Помаранчевої революції, розрядивши атмосферу в політикумі й відкривши шлях до чесних виборів, так званого «третього туру» (адже в пакет входили також домовленості про зміну складу ЦВК тощо).
Десять років по тому проект №4180 (що якийсь час був законом №2222) може «піти на друге коло», зігравши подібну роль за подібних-таки обставин.
І навіть Медведчук
Ідею повернутися до Конституції 2004 року чи не вперше озвучив народний депутат Давид Жванія того дня, коли він оголосив про вихід із фракції Партії реґіонів, — 2 грудня. Давид Важаєвич досить оптимістично як на той час заявив, що Україна повертається до Основного закону попереднього зразка і Верховна Рада невдовзі задекларує перехід до нового-старого конституційного ладу. Щоправда, обіцяних Жванією зсувів за два місяці таки не трапилося…
За декілька днів після пана Жванії ідею озвучила і група громадських діячів та інтеліґентів, сформувавши перелік вимог громадського Майдану з назвою «Завдання 5/12». Той заклик підписали, зокрема, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Ярослав Грицак, Іван Малкович та інші. Як відомо, офіційна опозиція тоді була дещо розгубленою (частково цього не вдалося позбутися й дотепер) і не могла належним чином оформити перспективи протесту. Фактично «Завдання 5/12» було взято до уваги — на одному з мітинґів громадську петицію проголосили «офіційними» вимогами Майдану.
У чому позитиви відновлення Конституції-2004? Наразі — про тактичні переваги і коротку перспективу. Перехід на парламентсько-президентський устрій позбавив би Віктора Януковича частини повноважень, а отже, дозволив би вирішити низку проблем без санкції президента. Наприклад, скасована редакція дозволяє парламенту в будь-який час звільнити будь-якого міністра — напевне, Віталій Захарченко вже був би у відставці. По-друге, обмеження президентських повноважень розрядило би напругу в переддень 2015 року. Бо наразі найближчі вибори виглядають «битвою за все». Отже, політичні та бізнесові кола не мали би потреби дертися зі шкіри на підтримку конкретного кандидата, придивлялися б до різних кошиків тощо. Врешті-решт, зраділа би й опозиція. Бо маємо трьох антивладних ватажків (плюс ув'язнену Юлію Тимошенко), які наразі борються за саме право кандидатувати, не кажучи вже про можливість владарювати у поствиборчий період. Парламентсько-президентський устрій дає більше шансів вдовольнити апетити коаліціянтів, аніж президентсько-парламентський.
Перехід до Конституції-2004 може бути елементом торгів із фракцією Компартії, а також «реґіоналами»-інакодумцями. В умовах парламентсько-президентської республіки вони мали більше можливостей впливати на триб парламентського життя. Так, на пленарному засіданні в середу опозиція заявляла про те, що існує резерв у 52 голосів із фракції ПР, готових голосувати за амністійний законопроект без усіляких застережень (потенційно це можливі союзники в конституційному процесі). Якби так сталося і Віктор Янукович не переконав своїх партійців під час позапланового візиту до парламенту, перспектива переходу до парламентсько-президентської республіки була би яснішою.
Наразі Янукович знову запхав того джина до пляшки. Корок дедалі важче втримувати — бунти в Партії реґіонів ставатимуть реґулярнішими. Шкода, що парламентська опозиція не проявила себе як класного неґоціанта і ті 52 нардепи не спокусилися на нові обрії парламентського життя…
На жаль, за останні два місяці опозиція програла майже всі баталії у Верховній Раді: голосування за відставку уряду виявилося провальним (цікаво, що було б, якби Микола Янович сам не попросився), бюджетові-2014 не перешкодили, уможливили ухвалення законів про диктатуру… Обіцянки про «нову більшість» з кожним голосуванням Партії реґіонів виглядають дедалі смішнішими.
Поза тим, потенціал є. У Компартії вже заявили про можливість переходу на Конституцію-2004 (щоправда, як тимчасову «зупинку» на шляху до чистої парламентської республіки). Партія «Свобода», яка є апологетом централізованішої системи, теж погодилася на посилення парламенту. На користь попереднього Основного закону озвався і Віктор Медведчук, і це, якщо чесно, трохи насторожує, як насторожує будь-яка ініціатива, що її озвучує кум Путіна…
Інструмент
Головним противником відновлення Конституції-2004 наразі виглядає Віктор Янукович. Втрата впливів на державний апарат неминуче спричинила б втрату впливів на політичні середовища (навіть у власній фракції). «Сімейні» міністри навіть зараз похитуються від криків невдоволення з боку «рідної» партії, а за іншої системи вони вже б не встояли.
Змінити конституційний устрій без згоди президента буде важко. Скажімо, під час одного з раундів перемовин Банкова запропонувала опозиції сформувати конституційну комісію й почати роботу над проектом. Інакше кажучи, йдеться про розробку нового документу, який мав би бути схваленим на двох поспіль сесіях парламенту (спершу 226 голосів, потім 300). Ба більше, Олена Лукаш у своїх міркуваннях про конституційну комісію згадувала також про інструмент народного референдуму. З таким розмахом політреформу точно не вдасться використати як спосіб обмеження Віктора Януковича у довиборчий період.
Називають кілька способів повернення до Конституції-2004. По-перше, могло би йтися про умовний конституційний договір, коли президент з керівництвом Верховної Ради та керівниками фракцій публічно оголосили би, що відтепер країна живе за новими правилами.
По-друге, Конституційний Суд міг би скасувати власне-таки рішення, яким наділив Януковича широкою владою.
По-третє, парламент міг би ухвалити закон, який дозволяв би в окремих випадках визнавати рішення КС недійсними (цю пропозицію озвучував Віктор Балога).
Але ці варіанти можливі лише за згоди президента: Янукович контролює Конституційний Суд, а на закони Верховної Ради накладе вето — отже, потрібно не 226, а 300 голосів.
Звісно, парламент міг би показати ці 226 зубів, намагаючись обстояти своє право на повноваження (опозиція розробила «Акт відновлення леґітимності конституційного правопорядку»; він, очевидно, ухвалювався б як постанова, тобто не потребував би підпису президента). Але такий шлях повторив би долю нинішніх народних рад, які борються з обласними держадміністраціями: опозиція нібито декларує контроль над чиновниками, а реального впливу нема. Треба зважати, що за таких умов парламентська більшість мусила б піти на відверте протистояння з Януковичем. Подібних рис наразі не видно ані в Петра Симоненка, ані в, умовно, Сергія Тігіпка.
Найімовірнішим виглядає варіант, коли доведеться пройти повну конституційну процедуру. Це означає, що остаточне голосування за проект — яким би він не був, чи копією проекту №4180, чи новою ініціативою — може відбутися аж восени. Звичайно, тоді «реґіонали» вже цілком можуть дати широкий набір своїх «за» — в тому разі, якщо шанси Віктора Януковича обратися на другий термін знівелюються й доведеться забирати повноваження вже в наступника. І тоді проект №4180 таки справді подолає «друге коло», залишивши нас із відчуттям déjà vu…
«Z» звернувся за коментарем до правника, знавця конституційного права Віктора Мусіяки та політика, який у 2004 році входив до штабу Януковича, Тараса Чорновола.
Віктор МУСІЯКА:
ТАК УЖЕ ПОТОПТАЛИСЯ ПО КОНСТИТУЦІЇ…
Рішенням Конституційного суду у 2010 році в абсолютно антиконституційний спосіб було відновлено дію положень Конституції у редакції 1996 року. Відтак у президента з'явилися повноваження, яких у нього не мало бути за тим Основним законом, за яким він обирався. Ми перетворилися із парламентсько-президентської республіки на президентсько-парламентську і, по суті, встановили авторитарний режим у той спосіб, як він був реалізований. Зважаючи на останні події, серед звичайних людей, нефахівців (не кажучи вже про фахівців), ідеться про те, щоб відновити дію Конституції в редакції 2004 року. Таким чином вдалося б повернути країну у нормальний конституційний лад.
Проект №4180 — не найкращий проект. Просто тоді він мав попереднє схвалення Верховної Ради, висновок Конституційного Суду. Вже у 2010 році КС, ухвалюючи своє рішення, зробив Верховній Раді два основні закиди: по-перше, парламент перед голосуванням вніс до нього зміни — суд вважав, що потрібно було звернутися за новим висновком (процедура вимагає, аби текст залишався недоторканним між першим і другим читаннями. — «Z»); по-друге, тоді проект голосували «пакетом» разом із іншими законопроектами…
Ситуація складна. Треба думати над тим, як відновити конституційний лад, як повернути дію Конституції 2004 року. Найбільш простий вихід — якби Конституційний Суд узяв і скасував своє рішення, визнав його таким, що втратило чинність. Для цього є підстави, він має право переглядати власні рішення.
Напевне, будуть спроби проголосувати 226 голосами за відновлення дії Конституції 2004 року. Але це, звичайно, буде абсолютно поза межами конституційного поля. Скоріше це матиме вигляд останнього арґументу Верховної Ради як органу, який представляє інтереси народу, коли в нього вже не буде інших арґументів.
Я вважаю, що є можливість відновити дію Конституції 2004 року, не порушуючи законодавства і конституційного порядку. Отже, у червні 2004 року Верховна рада схвалила проект №4180, а ось 8 грудня за нього проголосувала (і він пішов як закон № 2222). Тепер для парламенту є можливість повернутися до проекту, схваленого 24 червня, і цього разу 300 голосами (двома третинами від конституційного складу парламенту) проголосувати остаточно оцей законопроект.
Якщо повернути проект № 4180, ми просто відновимо конституційний лад. Оце головне. Це базова річ, на якій далі можна проводити конституційний процес. Ясно, що все за один раз не вирішиш. Треба терпіння, розуміння...
Ідеально, якби відразу після відновлення Конституції в тій редакції розпочався процес удосконалення Основного закону. Я вважаю, що питання з Конституцією треба вирішити кардинально, тому що так уже потопталися по конституційному полі … Україна потребує повного перезаснування конституційних засад! А для цього доведеться підключити до процесу того, хто є сувереном, — народ.
Тарас ЧОРНОВІЛ:
У НАС ЯКЩО ТИРАН — ТО ЩЕ Й ІДІОТ
Навіть не враховуючи нинішніх емоцій і ситуації, парламентсько-президентська республіка — це те, що треба повернути Україні. Ми мали нагоду пересвідчитися, що хороших вождів у нас, на превеликий жаль, не буває. Якщо хтось проривається до найвищої влади, то замість того, щоби зробити обіцяне, починає зосереджувати довкола себе владу. Мав би бути якийсь ідеальний тиран, але ідеальних тиранів іще не траплялося. А в нас якщо тиран — то ще й ідіот.
Україні потрібно переходити на парламентські форми правління. Це допоможе залагодити і сьогоднішні проблеми. По-перше, люди хочуть жити у країні з нормальним устроєм, без надмірної концентрації влади, без диктатури, Україні не властиві патерналістські настрої (за винятком переважно Донбасу, де мусить бути якийсь «батько», який всім усе дасть, а кому треба — надає по руках). Тому якби це вдалося, то вдалося б заспокоїти пристрасті, а цінність влади було б зменшено, протистояння на виборах вдалося б послабити. Більше зросла би цінність прем'єра, зросла би інтриґа за парламентську більшість у Верховній Раді. Щоправда, при цьому буде більше підкилимових ігрищ. Доки нема належної політичної культури — доти і результатів нормальних не буде. Давайте згадаємо, ми з 2005 року жили за цією Конституцією. Здавалося, бери і працюй... Але почалася війна між прем'єром і президентом, взаємне блокування. Тоді проявилося кілька неґативів, які треба виправляти. Це переважно технічні речі — контрасиґнація (право президента контролювати документи уряду. — «Z»), деякі призначення тощо.
Але все, що ми говоримо, — це голе теоретизування. Тому що ми маємо владу, яка не хоче втрачати повноважень, яка хоче мати впливи і можливості. Тому робитиме все, аби повернення до Конституції 2004 року не відбулося. Щоби це сталося, має посипатися Партія реґіонів, мусить втратитися більшість. А якщо і буде нова парламентська більшість, вона муситиме отримати запобіжники, щоби Янукович не розігнав парламент. Щоправда, це теж тільки теорія. До цього часу Янукович припиняв навіть найменші спроби вийти з-під його контролю — голосом, погрозами, обіцянками. Чи буде нова спроба? Якщо парламентська більшість зможе відстояти себе, витримає тиск і поступово вийде на конституційну більшість — тоді так. Інакших не бачу передумов.
31.01.2014