Ірина Федоляк

В такий важкий для країни період мистецтво стає ближчим, приходить до людей, намагається нести позитив, попри всі незгоди, тривоги, розпач – давати поштовх рухатись уперед і натхнення жити далі. А самі митці розуміють, що їхня праця тепер, як ніколи, важлива і потрібна, тому – максимум простоти, актуальності та доступності.      «Майдан» на проході    
Продати душу дияволу – та запросто! Зрештою, та й що воно таке, та душа? Щось ефемерне, нереальне і малозначиме, безтілесне, згусток енергії без реальних форм та контурів. А якщо це допоможе уникнути найвищої форми страти, спалення, а її купують в обмін на життя? Фізичне, справжнє існування, коли можна насолоджуватися тілесними утіхами, не зважати на суспільні норми і правила, жити в своє задоволення. Це вічне протистояння чорного і білого, добра і зла, балансування на межі дозволеного, боротьба з цілим світом і з самим собою.
Що першим спливає на думку, коли мова йде про Туреччину? Розкішні курорти по той бік Чорного моря, із комфортними готелями, дорогими ресторанами, чистими пляжами, гламурними бутіками зі шкіряними та ювелірними виробами, вишколеним персоналом і смаколиками в режимі «все включЩо першим спливає на думку, коли мова йде про Туреччину? Розкішні курорти по той бік Чорного моря, із комфортними готелями, дорогими ресторанами, чистими пляжами, гламурними бутіками зі шкіряними та ювелірними виробами, вишколеним персоналом і смаколиками в режимі «все включено»... ено»...
Цієї зими минає 75 років, відколи в Галичині почалася депортація місцевого населення у віддалені місцевості Радянського Союзу. У ХХ столітті російська політика з винищення української нації провадилася роками. Людей вивозили, вистрілювали, виморювали голодом, катували, ув'язнювали. Насамперед тих, хто чинив опір радянському режиму. Органи НКВД не йшли на компроміс, не чинили правосуддя — відразу знищували, без суду і слідства. Тих, хто допомагав повстанцям, закопували в землю, на довгі роки ховали у підземелля, інших вивозили за межі України.  
Ми не звикли до війни. Не чекали її і, ніде правди діти, вона нас застала зненацька, «без штанів», сонними та апатичними, розслабленими й зовсім непідготовленими. Прийшла й увірвалася у відносно безпечне (якщо не брати до уваги постійний дефіцит бюджету, політично-економічні кризи, періодичну девальвацію національної валюти, зашкалюючу корупцію і бюрократію на всіх рівнях...), мирне середовище та особистий простір кожного. Без винятків. І без натяків на «можливо».
23.01.15 | |
Україна — одна з найбільших постачальниць робочої сили в країни Європи. Але серед заробітчан є чимало нелеґалів. А серед нелеґалів — рабів у буквальному розумінні цього слова. Трапляється рабство — примусове використання безправних людей та торгівля ними — і всередині самої України. Але 60% усіх зафіксованих серед українців випадків сталися у Росії. Міжнародна організація з міґрації, коли говорить про постраждалих від торгівлі людьми українців, оперує цифрою 120 тисяч — саме стількох за період від 1991 до 2014 року офіційно визнано такими, що перебували у рабстві.
Юні музиканти з дитячого етно-панк-рок колективу «Петрос» дивують публіку щирістю, відвертістю, безпосередністю та неординарністю. І талантом, який не викликає сумніву. Перше, що вражає – всі учасники з однієї родини. Невже таке буває, щоби в сім'ї, де ніхто не займається музикою, раптом з’явилося стільки талановитих музикантів нараз? Так, раз за разом доводять маленькі виконавці виступами на великій сцені. Вони вже самостійно на хліб заробляють. І професію до душі обрали самотужки, до того ж у шість років!
Традиції ковальства в новому вимірі   Уже звичним для Івано-Франківська стало «Свято ковалів», що за десятирічною традицією проходить тут на початку травня. Протягом кількох днів місто перетворюється на осередок давнього ремесла, об’єднуючи фахівців з цілого світу, туристів та містян в одне величне дійство, у якому домінують розпечений метал, важкий рок та дужі чоловіки. Тому і не дивно, що саме тут, на Прикарпатті, ковальство мають намір відродити, вдихнувши в нього нове життя.  
26.11.14 | |
    Безмежні простори широкого степу, відкрите блакитне море й реалії українського бездоріжжя... Традиції рибальства, самотність, яку можна відчути на дотик, і кохання ледь не з першого погляду... Відчуття втрати, бажання боротися з обставинами і падіння на саме дно, з якого може витягнути лише рука близької людини...
З трьохрічного віку він мріяв грати на скрипці, в п’ять – отримав свій перший музичний інструмент, а в сімнадцять, тоді ще в якості учня 11 класу ЛССМШІ ім. С.Крушельницької  – представляв Україну на Міжнародному конкурсі класичної музики «Молоді музиканти Євробачення-2012».   Про своє захоплення музикою, виступи з відомими музичними колективами, погляди на ситуацію в країні «Збручу» розповів Богдан Івасик.