Юні музиканти з дитячого етно-панк-рок колективу «Петрос» дивують публіку щирістю, відвертістю, безпосередністю та неординарністю. І талантом, який не викликає сумніву. Перше, що вражає – всі учасники з однієї родини. Невже таке буває, щоби в сім'ї, де ніхто не займається музикою, раптом з’явилося стільки талановитих музикантів нараз? Так, раз за разом доводять маленькі виконавці виступами на великій сцені. Вони вже самостійно на хліб заробляють. І професію до душі обрали самотужки, до того ж у шість років! У їхньому виконанні традиційні українські пісні звучать експресивно та колоритно, прадавні гуцульські інструменти створюють неймовірну суміш гірських традицій та урбаністичних тенденцій.
Перші акорди
Захоплення грою на незвичних для дітей музичних інструментах почалось раптово і несподівано. Хоча варто почати не з цього, тому кілька слів про самих артистів. Тетяна, Мирослава та Владислав Ониськіви – трійнята, їм вже по 12 років. У гурті ще грає їхній троюрідний брат Денис Бербенийчук (того ж віку). Всі четверо мріють вступити до театрального інституту. А також старша сестра трійнят, Вікторія, їй 15. Хоча на цьому родинні таланти не вичерпалися. У Дениса двоє братів-близнюків, які навчаються у другому класі. Для них також відведена роль у сімейному колективі.
Щодо початку кар'єри юних виконавців, то діти наввипередки пригадують цей момент із власної біографії, коли всі разом займалися танцями у місцевому будинку культури. Раптом за стіною почули звук барабанів, зупинилися, прислухалися. Цікавість звела з майбутнім керівником колективу Петром Сказківим. Той, зі свого боку, шукав підопічних, яким би передав знання та досвід гри на давніх гуцульських та сучасних музичних інструментах. Для цього розклеїв оголошення. Усмішка долі, що колектив знайшовся сам, без підказок та довгих пошуків. «Ми підійшли й запитали чоловіка, що грав на барабанах, як його звати, – розповідає Денис. – Той представився як Петро Петрович. А ще хотіли знати, чи можна у нього навчитися так грати. Батьки на той момент ще нічого не знали, але ми пообіцяли, що в будь-якому випадку будемо ходити на заняття».
«Група народилася тоді, коли я усвідомив – грати, їздити, виступати – це одне, але слід передати свої знання далі, наступним поколінням, – зазначає Петро Сказків. – Так колись зробив мій батько. У мене родина музикантів, в сім'ї четверо дітей, усіх тато навчив гри на музичних інструментах. Тож і я для себе вирішив навчати дітей, розвішав оголошення. Діти самі прийшли. Тепер грають, людей звеселяють».
Спочатку талант кожного з учасників випробовували на цимбалах. Як розповідає керівник, грати на цьому інструменті – найважче. Таким чином визначили, у кого де краще виходить. Відтак Денис грає на барабанах, добре сприймає музику на слух і відтворює її, навчання дається йому швидко і легко. Мирослава – на бубні. Вона впевнено поводиться на сцені, рішуча і цілеспрямована. Таня грає на сопілці та займається вокалом. Вона не така наполеглива, як сестра, відзначає Петро Сказків. Зате має гарний, гучний голос, що проймає публіку. Настрій у дівчинки часто змінюється, доводиться шукати підхід до неї. Як фронтвумен гурту, Тетяна привертає найбільше уваги публіки, тому й вчиться поводитися на сцені розкуто й невимушено. Віка – басистка. Вибір музичного інструменту для неї навіть не викликав сумніву. Дівчинка відповідальніша й старша від решти, прекрасно володіє інструментом, відразу ж в ловить все, чого її навчають. Владислав освоїв цимбали, а ще грає на барабанній установці та співає. І, що не менш важливо, займається наполегливо і з великою охотою. Всі діти, за словами їхнього педагога, дуже талановиті. Швидко вловлюють музику, кожен має свій інструмент, де йому краще вдається. Їм явно в плюс те, що вони всі з однієї родини, взаємодоповнюють і допомагають один одному, підтримують та радіють за іншого. Кожен учасник є неповторним і цінним, без когось одного не буде цілого колективу.
Інструменти надав керівник. Окрім одного. Діти разом вихваляються моментом, коли старша сестра отримала бас-гітару. «Наші друзі-музиканти подарували Віці гітару, – розповідає Денис. – Познайомились з ними у Львові, разом заграли на одній сцені. На той момент Віка не мала свого інструменту, тож вони склалися грошима і купили їй гітару. Вона була страшенно рада, просто слів бракує, щоби це описати».
Викладацький досвід став чимось новим і цікавим для самого Петра Сказківа. Водночас і важким. Зізнається, грати самому – це одне, а навчити, пояснити, розказати, тим більше дітям – інше. З п'яти дитячих колективів, з якими займався, залишив лише два. Розповідає, весь свій час тратив на їхню підготовку, а для самого не залишалося можливості розвиватися, навчатися, грати.
Те, що починалося як заняття у вільний час, нині приносить дохід. Діти заробляють виступами на концертах, їх запрошують у різні регіони. Прибуток обов'язково розподіляється між всіма учасниками гурту, а також певну суму кладуть у «спільну касу». Керівник намагається пояснити юним музикантам відповідальність та вчить розумно витрачати зароблене.
Репертуар обирає керівник. Здебільшого це відомі українські пісні у сучасній обробці: «Вийди-вийди сонечко», «Сірі гуси», зрозумілі та прийнятні для юного віку учасників. Про любов їм ще співати зарано, жартує Петро Петрович. Окрім народних, вражає виконання відомої публіці пісні «Весна» Олега Скрипки. У маленьких артистів вона звучить особливо, натхненно та дуже завзято, а слова «буль-буль» обов'язково підспівує вся глядацька аудиторія.
Костюми для учасників гурту створила і подарувала на свято Миколая відома українська дизайнерка Любов Черникова. Зізнається, що дуже хотілося зробити діткам щось приємне, потішити їх. Любов до «Петроса» почалася з моменту, коли вперше почула їхню гру. Петро Сказків розповідає, що Любця навчалася у нього гри на цимбалах, тож вона не лише талановитий дизайнер, а й гарний музикант. Дебют колективу на великій сцені відбувся на батьківщині, у Ворохті, на одному зі святкувань Дня Незалежності. Після цього були виступи на фестивалях «Арт-Поле», «Франко-Фест», «Захід-Фест», «Черемош-Фест» та багатьох інших. Одним із досягнень діти вважають виступ на шоу талантів весною 2014 року.
Талант-шоу як мотивація
У 2014 році «Петрос» приймав участь у шостому сезоні шоу «Україна має талант» і ввійшов у 40 найкращих. Хоча, як розповідає продюсер, у фіналі колектив виступав першим, через неполадки з інструментами учасники дещо розгубилися, тож не все склалося, як сподівалися. Але діти обіцяли на цьому не зупинятися: після першої спроби мають намір спробувати вдруге, втретє, якщо треба буде – вп'яте.
Ініціатива позмагатися у конкурсі належала Петрові Сказківу. Це була мотивація, так би мовити, електрошок для гурту, щоби діти розуміли – не лише вони талановиті, що довкола дуже багато талановитих дітей і дорослих. Тож треба рухатися вперед, розвиватися, у жодному разі не можна зупинятися на досягнутому. Участь у шоу для дітей стала доброю школою. На телебаченні не мало значення, скільки їм років. «Граблі дали по чолі», – констатує наставник, але це їх навчило.
Америка і цілий світ...
Віка зауважує, що у планах «Петроса» навчатися, працювати над собою, зростати у творчому плані. І об'їздити цілий світ, показати свій талант, побачити інші країни, міста та села. Діти майже одностайно визнали, що мріють побувати у Сполучених Штатах. Нині ведуться перемовини з Канадою, тож в 2016 році для гурту відкриється перспектива відвідати Північну Америку.
З часу заснування «Петроса» вже минуло майже шість років. Діти багато чого навчилися, побачили, зрозуміли. Але керівник гурту має намір виховати з них професійних музикантів. Діти підростають, відповідальність збільшується. На думку Петра Сказківа, талант є в кожного, лише треба багато працювати, щоб його не загубити. Важливо, щоб і батьки, і вчителі підтримували дітей. «Здебільшого в школах діти не хочуть вчитися, адже самі вчителі не мають бажання навчити, вони байдужі до школярів, – продовжує Петро Петрович. – Тому дітей потрібно підштовхувати. Мої підопічні теж не завжди хочуть займатися, їм в голові – на санчатах покататися, піти розважатися, бо вони у першу чергу діти. Але мушу їх мотивувати, щоб не втрачали форму».
10.01.2015