Продати душу дияволу – та запросто! Зрештою, та й що воно таке, та душа? Щось ефемерне, нереальне і малозначиме, безтілесне, згусток енергії без реальних форм та контурів. А якщо це допоможе уникнути найвищої форми страти, спалення, а її купують в обмін на життя? Фізичне, справжнє існування, коли можна насолоджуватися тілесними утіхами, не зважати на суспільні норми і правила, жити в своє задоволення. Це вічне протистояння чорного і білого, добра і зла, балансування на межі дозволеного, боротьба з цілим світом і з самим собою. Та щось пішло не так, вийшло з ладу чи просто не спрацювало. Спалення відбулося. Фізичне життя забрав вогонь, очистивши душу від гріхів, промахів та злодіянь.
Спалення здійснили у містичну п'ятницю, 13 березня, коли письменнику Юрію Андруховичу виповнилося 55 років. Замість традиційного бенкету він обрав не надто широковживаний спосіб святкування ювілеїв – власноруч провів обряд публічної страти. Дійство відбувалося на сцені Івано-Франківського театру Ляльок ім. Марійки Підгірянки. Cвідками, чи то гостями, стали майже двісті осіб. Як відзначив сам автор, цьогорічний день народження став для нього найдивнішим.
Інсценізація однойменного оповідання Юрія Андруховича «Альберт, або Найвища форма страти», написаного у 2008 році, франківська публіка побачила не вперше. У лютому минулого року автор продемонстрував медіавиставу за цим твором. Та все ж цього разу вона інша. Інсценізація набула форм добре підготовленого літературного перформансу. Це вистава-виклик, мистецька провокація з елементами імпровізації, де враховуються настрої публіки і самих акторів, є місце для експериментів, а в глядача – для роздумів та переосмислення.
Актори перенесли присутніх глядачів у далекий 1641 рік, запросили до Львова і його околиць, де провадив активну діяльність такий собі Альберт Вироземський, «особа без громадянства і з вельми туманним соціальним минулим». Він був штукарем у мандрівному цирку «Вагабундо». А що життя під куполом набридло невгамовному шахраєві, та й ворогів устиг нажити собі чимало, тож він рішуче змінив амплуа і одягнув маску «ченця». Псевдосвященик вінчав молодят, хрестив немовлят, відправляв в останню путь покійників. До того ж, не відмовляв собі у плотських утіхах. Мав не більше й не менше, як дванадцять коханок, віком від 11 до 86 років. Одна з них і викрила Альберта. Це була ревнива й владна жінка, відьма із Бібрки, яка вивісила сподні героя над своїм невеликим замком. За незаконну діяльність Альберта засудили до найвищої форми страти – спалення. Вогонь, що служить засобом розправи, має ще й очисну здатність. Спалення відбулося восени на площі Ринок у Львові. Багаточисельна розважлива публіка прийшла поспостерігати за «розвагою» і з нетерпінням очікувала, коли священний вогонь здійснить розправу.
Реалістичність дійства, що відбувається на сцені, змушує глядача повністю зануритися у події того часу. Неймовірна самовіддача та проникливе виконання акторів - вокалістки Уляни Горбачевської, контрабасиста Марка Токара, автора Юрія Андруховича відтворюють настільки переконливу атмосферу, що змушують повірити – спалення все ж відбулося, зло покаране! Та, зрештою, не все так однозначно, чіткої грані чи визначеного рішення немає. Актори провокують глядача придумати своє закінчення, зробити висновки чи написати власне продовження. Адже часто у житті, на жаль чи на щастя, немає однозначних відповідей.
Водночас на сцені відбувалося ще одне дійство, яке доповнювало й гармонійно поєднувалося із основним. Позаду акторів знаходився великий екран, де вправна рука художника відразу ж малювала озвучені образи. Спершу глядач побачив головного героя, Альберта, циркове шатро, ілюзіоніста-штукаря. Поступово картинки змінюються, виникають нові й нові сюжети, одні лінії перетікають в інші, плавно доповнюючи й створюючи цілісне візуальне сприйняття. Монотонність, розміреність образів переростає в експресію, напруження, а білий фон змінюється чорним. Візуальні ефекти супроводжуються динамікою інтонацій акторів і музичного супроводу. До кінця вистави змінюються й образи – стають дедалі темнішими, страшнішими, навіть відштовхуючими. Тут і в'язниця, і договір з дияволом, скріплений кров'ю із середнього пальця героя. Цей момент продемонстрував і автор твору, підтвердив, так би мовити.
Візуалізацію здійснили художник Анатолій Бєлов та vj-group CUBE. Промоційні ролики, щоби «підчепити на гачок» не дуже активну міську публіку, кілька днів поспіль демонстрували на фасаді театру. Сцена в Івано-Франківську стала першою в мистецькому турі автора. За кілька днів інсценізацію покажуть у Києві, Дніпропетровську, можливо, й інших містах України, Польщі, Німеччини.
«Твір Юрія Андруховича – це соціально-виховна річ. Переглянувши виставу чи прочитавши оповідання, кожен може знайти спільні риси, провести порівняння з собою чи своїм оточенням. І як можуть не подобатися актори і музиканти Юрій Андрухович, Марк Токар, Уляна Горбачевська, – розповідає художник Юрій Бакай. – У мене й до самої вистави вже була низка вражень. Окремі репетиції відбувалися в моїй студії, там фотографував, спостерігав за дійством. Вистава живе своїм життям, вдосконалюється, постійно розвивається. Був на прем'єрі й минулого року. У виставі присутня певна містика. Юрій Андрухович любить бавитися в сюрреалістичні речі. Його образи і герої перегукуються із сьогоденням. Зрештою, і самі люди за сотні років не змінюються – міняються лише технології».
«Я просто сидів і кайфував від дійства, – ділиться побаченим громадський діяч, керівник ГО "Громадський інститут аналітики" Віталій Перевізник. – Мені дуже сподобалось, як передана людська самотність в цьому величезному світі, якою страшною вона може бути. А ще вразило, наскільки трагічною може виявитися доля окремої людини. І як легко натовп може засудити, навіть до смертної кари. Надзвичайною була гра акторів, дивовижно, наскільки легко вони втілилися в образи, передали настрій, донесли зміст. На сцені немає крові – лише страта. І це все відчуває, переживає глядацька аудиторія. А ще вдало проведені паралелі з сучасністю. Момент, коли автор розказує про страту в Росії, багато про що говорить. Конкретних суджень немає, проте підштовхує зробити власні висновки. Дуже тонко й продумано. І геніально – це ж Андрухович».
P.S. Альберта спалили між Європою й Росією. Героєві пощастило, процес тривав 4,5 години. А от в Росії спалення тривало б не менше восьми годин – там жертву поволі доводили «до готовності» на малесенькому вогні. Головне – очистити, змити гріхи, полегшити совість... Мимоволі виникає порівняння із революційними подіями в Україні, коли вогонь теж використовувався як засіб очищення – влади, зміни існуючих правил, встановлення справедливості. Зрештою, не виключено, що влада, як і герой твору, підписала договір із дияволом. Скріплений кров'ю...
Фото Юрія Бакая
15.03.2015