Безмежні простори широкого степу, відкрите блакитне море й реалії українського бездоріжжя...
Традиції рибальства, самотність, яку можна відчути на дотик, і кохання ледь не з першого погляду...
Відчуття втрати, бажання боротися з обставинами і падіння на саме дно, з якого може витягнути лише рука близької людини...
Ще одне вітчизняне кіно на широкому екрані. «Такі красиві люди» презентовано ще 24 жовтня 2013 року на 43 кінофестивалі «Молодість», хоча в прокат фільм вийшов у вересні цього року. Як розповідає режисер стрічки, покажуть його у 20 українських містах.
"Такі красиві люди у Львові" - Львівський Палац Мистецтв (Коперника, 17)
8 листопада о 16:00 (після фільму обговорення з режисером)
11 листопада о 21:00
Сюжет
Марта - вправна рибалка, хороша подруга, вродлива жінка, якій дуже дошкуляє самотність. Для контрасту й відокремлення цього почуття від решти атмосфери фільму режисер одягнув головну героїню у шовкову сукню, туфлі на підборах. В одному з епізодів жінка грає на фортепіано, п’є на самоті «Мадеру»… Це дисонує з бідністю оточення, ще більше акцентуючи й підкреслюючи – жінці просто немає для кого гарно вдягнутись. У розмові з подругою Марта зізнається, що нікому не потрібна, її життя порожнє, а існування не має жодного сенсу. Емоційна нереалізованість головної героїні помітна неозброєним оком.
Життя жінки змінюється, коли в її життя «стукає» випадковий мандрівник. Між ними зав’язуються стосунки. Вона розповідає, як опинилася на безлюдному березі Азовського моря. За словами героїні, вони з подругою втекли, щоб бути щасливими. Або не бути нещасними там, де жили досі. Від повсякденної міської рутини... Спільний побут, подорож на мотоциклі, турбота чоловіка дають нарешті Марті те, чого їй так бракувало ось уже вісім років. Хоча все рано чи пізно закінчується... Героїня знову самотня, проте готова боротися. Стрічка закінчилася хепі-ендом, коли, переосмисливши все, Іван приїздить до Марти. З особистими речами і бажанням бути щасливим.
Погляд зсередини
Як розповідає режисер та сценарист картини Дмитро Мойсеєв, робота над стрічкою здійснювалася у дуже стислі терміни. Замість 40 знімальних днів вклалися у 25. Крім того, знімали кіно на плівку, що створює певні обмеження. Хоча, відзначає режисер, це й стимулює знімати належним чином, без великої кількості повторних дублів. Акторів підбирали близько двох місяців. Дмитро Мойсеєв розповідає, що дехто підходив відразу ж, інших шукав довго. «Своїх» людей впізнавав з першого погляду, жесту, слова. «Дивився, як людина рухається, промовляє текст, – розповідає режисер. – Відразу ж всередині мене з’являється відповідь – або «так», або «ні». Ніяких «можливо». Поки не знайшов всіх тих, хто повністю підходив, зйомки не розпочинав». Так, за Кирилом, який, за словами режисера, відповідав за філософію картини, Дмитро Мойсеєв поїхав аж до Львова. Актор Олег Стефан працював на той час у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса. Кінокар’єру актор розпочав щойно у віці 47 років.
Олег Стефан у фільмі "Такі красиві люди"
Зйомки стрічки відбувалися на Арабатській стрілці, поблизу Азовського моря. На думку режисера, це саме те місце, де почуття його героїв збігаються з ландшафтом. Бо ж його фільм про красу людини, добро, яке перемагає все, про любов. Історія про людей, про їхній внутрішній світ, почуття та емоції.
Натхнення для роботи режисер черпає від життя. Надихає краса світу, природа довкола. А в людях – добро. Назва фільму – «Такі красиві люди» –повністю відтворює бачення режисера. За його словами, герої стрічки дуже добрі. «Саме у цьому вбачаю красу людей – у внутрішньому світі, а не в зовнішньому. Коли людина добра, коли вона любить у широкому значенні цього слова, – для мене ця людина красива», – підкреслює Дмитро Мойсеєв.
Найскладнішим традиційно виявилося знайти фінансування, але режисер зауважує, що стрічка повністю профінансована із державного бюджету. Це близько шести мільйонів гривень. Пересічна людина назве цю цифру надмірною, режисер і сам погоджується, що це чимало. Але для зйомок фільму суми ледь вистачило. Кошти, витрачені на створення картини, не повернуться, та Дмитро Мойсеєв відзначає, що це вклад у культуру, без якої, на його думку, існування нації сумнівне. Режисер зізнається, що отримав задоволення від перегляду стрічки, коли дивився її вперше на екрані. І щоразу, коли переглядає її, картина не розчаровує.
Думка збоку
Ольга Вітенко, глядачка: «Чесно, не очікувала навіть, але мені сподобалося. Вічний сюжет – пошук себе у цьому світі, сподівання, розчарування. Пошук тієї єдиної людини... Попри те, захоплює картинка. Неймовірні пейзажі, море, вітер, хатки на березі, збиті з аби-чого. То й близько не розкішні вілли, але мені здавалися якимись ідеальними. Деталізовані зйомки – інтер’єр, одяг акторів, все якесь вінтажне, немов із минулого століття. Хто мені найбільше сподобався, так це герой Кирило, чоловік Люби. Роль другого плану, але в картині він вирізнявся і найбільше запам'ятався. Дивний, непримітний, водночас ідеальний чоловік та батько. І фільм загалом життєвий, не пафосний».
Людмила Баран, журналіст: «Коли на початку фільму робітники в степу розмовляли літературною українською мовою, то це звучало якось неприродньо. А далі вже стає зрозуміло, що це навмисно так зроблено, що події у фільмі є доволі відстороненими від суспільних, історичних, політичних реалій. Тому що на першому плані – переживання людей. Не можу сказати, що стрічка на всі 100% мені сподобалася, але вона залишає по собі приємні враження. Там багато просто красивих кадрів, є певне тепло, і заради самого настрою, який несе фільм «Такі красиві люди», його варто рекомендувати своїм друзям».
Особисті враження
Після «Тіні незабутих предків» це другий український художній фільм, який встигла переглянути на великому екрані. Які враження? Жоден з них не дав підстав сказати, що кіно гарне, унікальне чи нетривіальне. «Такі красиві люди» привабив назвою. Стало цікаво, в чому краса? Фільм доволі контрастний – красиві морські пейзажі, чисті вулиці Івано-Франківська поєднані з убогими людьми, сірими стінами, одягом з часів Союзу. Таким чином режисер прагнув виокремити й окреслити внутрішню красу людей. А може, він справді бачить українців такими?
Щодо стрічок, створених вітчизняними режисерами, в мене доволі суперечливі почуття. З одного боку, художні (наголошую саме на цьому жанрі, адже документальні набагато якісніші) фільми загалом не цікаві, діалоги погано прописані, часто сюжет виявляється калькованим, не вражає й не запам’ятовується. Після перегляду «Тіней…» відразу ж виникло відчуття, що це дешева копія американського екшну. Левицький використав багаті оселі, адже вважає, українцям слід показувати красиве, щоб вони хотіли жити краще. Режисер стрічки «Такі красиві люди», навпаки, демонструє голий степ та море, бідненькі халупи. Розумію, що він акцентує увагу на інших цінностях – почуттях, відчутті щастя, кохання, пропонує відкинути мішуру і знаходити гармонію у простих речах. Та чому ж ці українські реалії обов’язково мають бути настільки примітивними, далекими від цивілізації та зовнішнього світу?
А з другого боку – розумію, що воно ще надто маленьке. Я про кіно. Воно ж лише народилося, повинно вчитися, розвиватися, ходити і думати. Дитина теж, стаючи на ноги, не раз падає, піднімається, знову падає. Тут важливо, щоби те ж таки кіно не впало остаточно. Щоби не вийшло так, що воно не має сил піднятися. Але ж ну дуже вже хочеться, щоб українське кіно чимскоріше виросло з «дитячих штанців», набуло гарних форм, цікавих сюжетів, здобуло підтримку та довіру глядача. Хочеться бачити щось високоякісне, не заштамповане, своє, рідне, що вражатиме аудиторію, викликатиме бажання ще раз переглянути, порекомендувати іншим. Хочеться, щоби перегляд нарешті приносив позитив і внутрішнє задоволення, а не думку про не зовсім вдало витрачений час.
06.11.2014