Україна — одна з найбільших постачальниць робочої сили в країни Європи. Але серед заробітчан є чимало нелеґалів. А серед нелеґалів — рабів у буквальному розумінні цього слова. Трапляється рабство — примусове використання безправних людей та торгівля ними — і всередині самої України. Але 60% усіх зафіксованих серед українців випадків сталися у Росії. Міжнародна організація з міґрації, коли говорить про постраждалих від торгівлі людьми українців, оперує цифрою 120 тисяч — саме стількох за період від 1991 до 2014 року офіційно визнано такими, що перебували у рабстві. І цифра ця збільшуватиметься, бо суспільство в Україні проблеми не помічає. «Невидимі» — так названо виставку-інсталяцію на тему сучасного рабства, яку вчора, 15 січня, відкрили в Івано-Франківську.
120 фіґур — людських силуетів розмістилися у сквері Міцкевича в самому середмісті. На декотрих з них написані реальні історії людей, які пережили рабство.
Говорити про потенційну небезпеку, застерігати людей не повторювати чужих помилок пропонують в Представництві Міжнародної організації з міґрації в Україні (МОМ), яка спільно з БФ «Карітас» та місцевою облдержадміністрацією організували експозицію.
«В нас є рекомендації для людей, які мають намір виїжджати за кордон, — розповідає представник МОМ Катерина Арданьян. — До того ж діє гаряча лінія за номером 527, дзвінки на яку безкоштовні. Нині надається близько ста консультацій за день. Там можна проконсультуватися перед виїздом за кордон, отримати поради щодо підписання трудової угоди, перевірки потенційного працедавця. Діє веб-сайт із зібраними порадами та рекомендаціями. Перше, що завжди радимо людям — обов'язково все перевіряти, починаючи від пропозиції роботи, отримання візи, на етапі виїзду з країни. І обов'язково залишати близьким контактні номери телефонів, адресу і повідомляти їх про зміну місця проживання».
Існує стереотип, що «торгують» якщо не винятково, то переважно жінками. В МОМ це спростовують. Щобільше, за останні три роки переважає торгівля чоловіками (56%). Діти також у категорії ризику. Їх змушують жебракувати, вступати у статеві зносини, позувати для порнографії. «Віковий ценз відсутній. Навіть дитина трьохрічного віку може стати жертвою торгівлі людьми», — каже представник МОМ в Україні Ольга Стрельцова.
Рабовласницька РФ
Якщо скласти рейтинґ країн, де процвітає торгівля українцями, безперечне лідерство отримає Російська Федерація — понад 60%. Це стосується і до експлуатації чоловіків на будівництві та інших роботах, і до жінок для надання сексуальних послуг.
В Росію можна виїхати без візи, документи там не надто перевіряють, мова зрозуміла, тому українці добровільно потрапляють у пастку. «Якщо про рабство в Туреччині чи ОАЕ чули і насторожено до цього ставляться, то Росію й досі розглядають як безпечну країну, куди можна поїхати заробити. Експлуатація відбувається і в Польщі, Чеській Республіці та деяких інших країнах Європейського Союзу. Процвітає і торгівля людьми всередині країни. Нині зафіксовано понад 60 країн світу, де використовувалися українці», — розповідає Катерина Арданьян.
На все життя...
Цілу низку соматичних та психологічних розладів діагностують фахівці у людей, які побували в рабстві. За даними фахівців реабілітаційного центру МОМ у Києві, більшість жертв мають посттравматичний стресовий розлад, а також хвороби шлунково-кишкового тракту, захворювання, що передаються статевим шляхом, травми. Дуже важко після пережитого адаптуються діти. Реабілітація та реінтеґрація в суспільство може тривати роками, іноді наслідки та зміни в психіці чи здоров'ї постраждалих незворотні.
Постраждалим від торгівлі людьми держава присвоює відповідний статус, і це є підставою для отримання допомоги — медичної, освітньої, з працевлаштування. Крім того, є можливість отримати одноразову матеріальну допомогу у розмірі прожиткового мінімуму, щоб людина могла мінімально задовольними свої найперші потреби в засобах гігієни, одязі.
Як таке стається
Працівники МОМ навідріз відмовилися показувати обличчя постраждалих чи надавати їхні контакти. Захист особистих даних — одна з передумов співпраці з постраждалими. Проте розповідають те, що вразило самих.
Ольга Стрельцова зауважує, що почуте від постраждалих навіює жах. Виокремлює останні випадки, коли люди зверталися за допомогою. Як-от історія з життя літньої жінки, яку змушували жебракувати. Вона переходила з місця на місце, та під час одного з міліційних рейдів її таки затримали і доправили у відділок. Після того потрапила в реабілітаційний центр. Їй надали допомогу, присвоїли статус постраждалого від торгівлі людьми. Жінка практично втратила зір, і тому за державний кошт їй прооперували очі. Наразі постраждала перебуває у центрі для літніх людей в одному з реґіонів країни.
Наступна історія — від Катерини Арданьян. Шістнадцятирічна дівчина із Західної України жила лише з бабусею. Батьки давно розлучені, тато в житті доньки не присутній, а мама поїхала в Італію на заробітки і завела там собі нову сім'ю. Влітку перед вступом до музичного училища сусідка запропонувала дівчині поїхати до столиці, доглядати за дітлахами в багатій родині. Довго з бабусею це обговорювали, до останнього вагалися, але грошей бракувало, тому дівчина зголосилася. Дітей доглядати не довелося, натомість на кільцевій дорозі Києва обслуговувала чоловіків, каже, що по 10–12 за одну ніч. Після спроби втекти дівчину вивезли в ліс і жорстоко побили. Ні грошей, ні документів при собі не було, тож і звертатися кудись чи намагатися щось вдіяти не було змоги. Втекти допомогли клієнти, купили квиток на автобус. Спочатку подалася до тітки, а далі й до бабусі повернулася.
Історія чоловічого рабства виглядає приблизно так, як у Івана. Чоловік мав кредитні борги, представник колекторської фірми запропонував роботу за кордоном. Обіцяв зарплатню в розмірі 1,5 тисячі доларів за місяць. Іван вхопився за можливість і разом з іншими одинадцятьма чоловіками поїхав до Москви. Там їм одразу відібрали паспорти, буцімто для реєстрації. На вулицю виходити заборонили, а гроші обіцяли після завершення робіт. Попередили, що працюватимуть по 16–18 годин на добу. Через три місяці чоловіків перевезли на інший об'єкт, у ліс. Коли почали вимагати свою зарплатню, керівничий на те відповів, що він їх купив, вони нелеґали, а за будь-яку непокору на них чекає сувора розправа. Мобільного зв'язку у лісі не виявилося, звертатися по допомогу не було куди. Якось уночі Іван разом зі знайомим спробували втекти. Їх зловили і жорстоко побили. Через сім місяців виснажливої праці користі з чоловіків не було жодної. Їх вивезли на двірець у Москві, дали по сто доларів, відіслали додому. Повернувся з хворобами шлунково-кишкового тракту, захворюваннями хребта та суглобів.
Таких історій тисячі… Вражають і дитячі, написані на силуетах. Семирічному Петрові разом із сестрами доводилося жебракувати. Мати їх продала людям, з якими пила. Всі зібрані гроші у малих жебраків відбирали, їли вони лише те, що давали люди на вулиці. Дітей часто били, найбільше за те, що намагалися поговорити з перехожими. Тривало це, доки міліція не забрала їх з вулиці. Нині діти в притулку.
16.01.2015