З трьохрічного віку він мріяв грати на скрипці, в п’ять – отримав свій перший музичний інструмент, а в сімнадцять, тоді ще в якості учня 11 класу ЛССМШІ ім. С.Крушельницької – представляв Україну на Міжнародному конкурсі класичної музики «Молоді музиканти Євробачення-2012».
Про своє захоплення музикою, виступи з відомими музичними колективами, погляди на ситуацію в країні «Збручу» розповів Богдан Івасик.
– Ви подорожуєте практично з дитинства. Наскільки складно вести такий спосіб життя, змінювати друзів, оточення?
– Зараз я навчаюся в Німеччині, у Вищій школі музики в Кьольні. Переїхав, коли був ще маленьким, а в ранньому віці легко знаходиш друзів. Основною метою переїздів було бажання навчатися гри на скрипці, тому не задумувався про такі речі. Підлітком переїхав до Львова, навчався в спеціалізованій школі-інтернаті імені Соломії Крушельницької в класі народного артиста України Ігоря Пилатюка. Після школи потрапив до Німеччини.
– Чому саме такий вибір країни?
– Це вибір не країни, а педагога. В Німеччині викладає світова легенда скрипкового мистецтва Віктор Третьяков.
– Наскільки важко було пристосуватися до умов навчання в абсолютно несхожому середовищі – інша країна, мова, традиції, свої вимоги в галузі освіти?
– Головна вимога, за винятком володіння майстерністю гри на скрипці, – дуже ґрунтовне знання мови. Я німецьку в школі не вивчав – лише англійську і французьку, то мав освоїти її у стислі терміни. Для вступу необхідно володіти мовою на рівні В2, це досить високий рівень, вище середнього, який дає змогу вільно спілкуватися. Окрім того, складав іспити в одному із вишів Німеччини. Згодом програму чотирьох років освоїв за два.
– Навчатися в іншій країні, далеко від дому, рідних, друзів психологічно складно...
– Нелегко відриватися від батьків. Вони іноді приїжджають, якщо мають змогу, іноді я навідуюся на Батьківщину – з концертами чи додому. А так спілкуємося переважно через Інтернет. Щодо навчання, то в Німеччині це не так складно, вимоги до освіти доволі демократичні. Немає такої практики, коли учнів змушують навчатися. Якщо сам не хочеш, тебе ніхто тягнути не буде, адже знайдуться інші претенденти на твоє місце. Конкуренція висока. Степендії у ВНЗ немає. Бюджетна форма навчання відсутня. Всі оплачують певну суму, я б сказав, не надто високу, але й не малу. Хоча в цю вартість включено студентський квиток, з яким можна вільно пересуватися по території усього регіону і багато чого іншого, тобто, оплачується не тільки навчання.
– Впродовж сольної діяльності ви вже встигли виступити на різних сценах. Що запам’яталося найбільше – найкраща сцена, найтепліша публіка?
– Два роки тому мав нагоду виступити перед німецькою публікою саме в тій залі, де колись насолоджувались талантом Ніколо Паганіні. Раніше грав перед поціновувачами класичної музики в Польщі, Австрії, Росії, цього літа в Хорватії – слухачами освіченими та вимогливими. Але в Україні, на своїй землі, мені грається по-особливому радісно, урочисто і в той же час відповідально.Зацікавлені та вдячні слухачі надають мені впевненості в собі.
– Ви розповідали, що взяли скрипку у п’ять років, і це захоплення триває донині. Як в такому юному віці можна усвідомити те, чим хочеш займатися ціле життя? Чи не виникало бажання все покинути?
– Пам’ятаю скрипку із трьохрічного віку, коли на одному з концертів виділив саме її серед решти музичних інструментів. Відтоді я мріяв про скрипку. Не можу пояснити, як так сталося і що мене на це наштовхнуло. Завдяки моїм батькам мрія втілилася у життя. Вони відразу ж підтримали бажання займатися музикою. Єдине, що тоді сказали, якщо вже почав, то доведи до кінця. Жодного разу не виникало думки відмовитися від гри.
– Чи можна кілька слів про попередніх педагогів і навчальні заклади, в яких здобували музичну освіту?
– Першим педагогом була Лариса Погребна, вчитель у музичній школі №13 в Кривому Розі Дніпропетровської області. Там зроблені мої перші кроки. Наступною стала «Київська дитяча музична академія», де провів два роки. Чимось визначним у той період похвалитися не можу. Але саме в той час мене на навчання запросила вчителька українського походження, яка викладала в Києві і переїхала до Москви. Педагог відомий і прискіпливий, до її класу був дуже серйозний відбір. Випробування я пройшов. Так почалося навчання у Центральній музичній школі при Московській державній консерваторії імені Чайковського в класі заслуженого діяча мистецтв Російської Федерації Зої Махтіної. Не знаю, як батьки на це зважилися, але заради мене тоді переїхали до Москви. За це я їм надзвичайно вдячний.
– Готуючись до інтерв’ю, наштовхнулася на публікації про класичне «Євробачення», в якому ви брали участь. Можете прокоментувати ті події? Чи погоджуєтесь із висновками, що вибір переможця визначили певні чинники, пов’язані із політикою?
– В творчих змаганнях важливу роль відіграє людський фактор: вподобання, симпатії, чесність, порядність, професіоналізм. Не останню роль відіграють наявність представників країни серед членів журі та підтримка публіки. Думаю, що певний політичний аспект також має місце. Але можу сказати впевнено, що честь України не зганьбив. Перемога була близькою.
– Можливо, є конкретні заходи, в яких маєте намір поборотися за перемогу?
– Наразі точно сказати не можу. У 2016 році в Україні проходитиме міжнародний конкурс імені Миколи Лисенка. Можливо, там спробую свої сили.
– Плани після навчання?
– Можливо, поступлю в аспірантуру, щоб в майбутньому мати змогу займатися педагогічною діяльністю. А далі шукатиму своє місце в житті. Хотілося б розпочати сольну кар’єру, займатися викладацькою діяльністю.
– Кожного разу на сцені ви виступаєте з іншим оркестром. Наскільки важко чи, навпаки, легко, підлаштуватися під роботу злагодженого механізму?
– Тут все залежить від самого оркестру. А ще від диригента, адже саме він веде цю велику кількість людей, дає їм настанови, вказівки. Приміром, працювати з Івано-Франківським оркестром мені дуже сподобалося. Тут молоді, енергійні, професійні люди, яким подобається їхня справа, відчувають музику, люблять її грати, доносити до публіки.
– А якби не скрипка, ви б на чому зупинили б свій вибір?
– Навіть не можу уявити, що моє життя склалося б інакше.
