Доля окремої людини, родини, країни й цілої цивілізації вирішується не тільки на полі бою. Вона пишеться також у книжках. Іноді й ціною власного життя і благополуччя. Усе справжнє має високу ціну. І це правило чинне як для Заходу, так і для Сходу.
Цьогоріч ГРА вкотре підтверджує свою вагомість: кількість заявок стала рекордною за всю історію премії – майже 140, з яких до участі було допущено 135 вистав і відібрано 35.
Злочин, що має геноцидальний характер – показаний на прикладі історії 13-річної дівчинки з Маріуполя у виставі «Птах на горищі» за п’єсою харківського драматурга Олега Михайлова. Постановку здійснив режисер Ігор Білиць.
Володимир Довгальов був у колі метрів українського кінематографа, серед яких Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Юрій Лисенко, Володимир Денисенко, Анатолій Буковський, Віталій Зимовець, Олександр Сердюк та інші.
До третіх роковин початку повномасштабного вторгнення рф у вільний доступ виходить другий фільм режисера Дмитра Чорного «24.02 ДЕНЬ, КОЛИ МИ ОБ’ЄДНАЛИСЬ». В центрі розповіді – історія, яку пережив кожен українець.
Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру, а торік його кваліфікували на Оскар-2026 після перемоги на Корейському фестивалі.
Спершу з'являються ідеї. Потім їх підхоплюють політики. Мобілізовуються маси. Боротьба за “світле майбутнє”, за "справедливість", за “цивілізаційну місію” триває. Наявність ворогів дозволяє виправдати репресії і повсякденне застосування насильства.
Через двісті років після написання “Дзяди” Міцкевича допомагають нести світові правду про російську війну в Україні, а національні традиції й ідентичність є опорою в хаосі війни
Велика війна не залишила шансів не помічати її, принаймні для тих, хто залишився в Україні. Чи можливо зараз творити в Україні і про Україну, оминаючи тему війни?
