Стрийській «Верховині» цьогоріч минуло 85. Чимало галичан знають цю хатину під ялинами, де колись жив відомий адвокат і громадсько-політичний діяч Євген Олесницький. Нині тут – краєзнавчий музей, на природничому відділі якого формувався світогляд школярів не одного покоління.    

   

  Олекса Бобикевич належав до тих, кому років було даровано мало, а зробити вдалося багато. Він жив у період, коли священик міг не лише душпастирювати, але й займатися громадською, політичною, культурною, економічною й іншою суспільно-корисною діяльністю. Для Стрия отець Олекса Бобикевич став просвітницьким лідером, одним із трьох будителів, зачинателем «Стрийської трійці» (як називали згодом союз Бобикевича-Олесницького-Нижанківвського). 8 грудня минає 115 років від дня його смерті.  

  Сто років тому Євген Олесницький був одним із національних лідерів, одним із найвпливовіших українських політиків, успішним адвокатом, економістом, видавцем, публіцистом, культурно-просвітнім діячем.    

    Блаженного Олексія Зарицького часто називають «мандрівником» або «скитальцем ради Христа».  

Володимир Стернюк пройшов шлях від монаха до єпископа–місцеблюстителя Греко-Католицької Церкви, загнаної до підпілля. Він працював бібліотекарем, обліковцем, сторожем у парку, санітаром, фельдшером – але завжди залишався священиком. Замолоду не займав керівних посад – ні світських, ні духовних, а коли виникла потреба, очолив Катакомбну Церкву. Під його опікою перебували священики-вигнанці та чернечі спільноти, які «не підписали православ’я», таємні семінаристи та просто вірні, для яких двері його скромних «палат» ніколи не зачинялися.

 

  Чоловік Розалії Паукевич називав її «соловейком на калині». Справді, ця жінка була співуча, як соловей. Окрім таланту музичного, бойківчанка мала здібності до в’язання, вишивання,  малювання, а найбільшим її вмінням було навчити того всього інших.  

Усе своє життя Олекса Гасин, як і члени його родини, присвятили боротьбі за Українську державу. Своїх здібностей військового стратега, теоретика, організатора він ужив не задля власного збагачення чи високого становища, а для визволення Батьківщини, створення боєздатного українського війська.

  Коли не можна було говорити про українське словами, вона промовляла кольорами й орнаментами. Двадцять років тому відійшла у вічність заслужена майстриня народної творчості, голова відновленого в Стрию «Союзу Українок», етнограф Ірина Ольшанська.