Зірці української ретромузики, творцеві перших українських танго та фокстротів Богдану Весоловському – 100 років.      

Майже століття його нема з нами, але геній Івана Франка з роками лише молодшає. Під його зіркою уже влаштовують масштабні молодіжні фестивалі-гуляння, на яких Франко зазвучав по-новому. Зокрема, пісні на його вірші там виконують багатьма мовами світу різножанрові гурти й солісти. Ні Франко-соціаліст, ні Франко-атеїст, ні Франко-заробітчанин не фігурують на цих багатотисячних фестах, які вже відгриміли у Дрогобичі та Нагуєвичах. Молодь досліджує іншу філософію Франка: геніально просту залюбленість у життя.    

  Творчість Ігоря Білозора називають одноголосно: «недоспівана пісня». Якби дожив до свого 60-ліття, написав би не одну мелодію до віршів, вистав; напевно, створив би мюзикли, може, навіть оперети, бо починав працювати і в цій царині.    

  Іван Франко називав його «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів. Михайло Вербицький – не лише автор мелодії державного гімну, а й фундатор професійної музичної культури в Галичині, залишений на вічний спочинок на етнічних українських землях у складі Польщі.   Україна досі в боргу перед отцем Вербицьким, вважають дослідники його творчості.   4 березня відзначаємо 200-ліття з дня народження композитора.  

Життя богопосвячених осіб у часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви нагадувало життя звичайних радянських людей. Сестри Служебниці, які мешкають у Стрию, пригадують, що доводилось одягатись у світський одяг, працювати на різних роботах і жити поодинці в орендованих квартирах. А проте, вони не зрікалися чернечих обов’язків: катехизували, доглядали хворих, допомагали священикам.  

Вони жили в Польщі, відвідували костели і навчалися у римо-католицькій семінарії. Та все це не стало на перешкоді українським студентам брати участь у діяльності підпільної Греко-Католицької Церкви, яку всіма силами підтримували серед переселенців священики та чернецтво з України. Саме звідти бере початок відоме сьогодні в Україні і за її межами видавництво «Свічадо», а тоді – перша ластівка української релігійної літератури в Польщі.          

Село Труханів Сколівського району на Львівщині було таємним прихистком підпільних греко-католицьких священиків. Наприкінці 1970-х тут активно діяли о. Йосафат Каваців і о. Роман Єсип. Вночі по хатах відправляли Служби Божі, потайки від органів міліції хрестили дітей. Не обходилось і без доносів. Частіше за все душпастирів рятували самі люди, а інколи – просто щасливий випадок.  

Преображенську церкву у Львові порівнюють з вершиною гори Синай, яка фігурує в богослужіннях її престольного празника: «Гора, колись мрячна і задимлена, нині вона світла і свята».    

Три сезони українські греко-католики голодували, щоби їм дозволили молитися в рідній Церкві. Одна з найдовших акцій протесту тривала від весни до кінця осені 1989 року. Почергово групи вірних на чолі з священиками та громадськими діячами приїздили на велелюдну московську вулицю Арбат з тією ж вимогою: скасувати рішення псевдособору 1946 року та визнати підпільну Церкву.     Протест єпископів  у коридорах радянської  влади  

Похід 17 вересня 1989 року у Львові за легалізацію УГКЦ – історична подія, яка досі викликає подив. Вона готувалася за два роки до того, як відбулася, і лише два місяці по тому дала конкретні наслідки.         Що передувало історичному походу за легалізацію УГКЦ