З самого заголовку можна легко виміркувати, про яку це Мельпомену йде. Ясно, що про українську. Чи не найбільше недоживлену, а проте найбільше витривалу і роботящу з усіх Мельпомен світа. Скитається вона з кута в кут, по чужих хатах провінції переважно, а у Львові постійно.  

Дві речі ще нам не ввійшли в кість і кров: телєфон і каварня. Телєфон — розумію, це заґраничний дуже ще новий винахід, але чому каварня?!   Адже каварня, як нас учили історики та історичні письменники, це винахід нашого земляка зпід Самбора Кульчицького! Він, захвативши пару мішків кави, відкрив у Відні першу каварню і тим зробився такий славний, що до нині сваряться народи за нього як за Коперника, якої він був народности і якою мовою послугувався.  

"Тиждень розпнятих сердець"... Що день, мало: що година — вістки як чорні круки, події як градові хмари. Тремтіло, корчилось від болю розпняте людське серце, а кожна хвилина то новий цвях, то нова рана.   Місто, повне часописів, бюлетенів, чуток і домислів, будилося і лягало з вухом при землі: може почує бодай далекий відгомін відраднішої чутки.   Ні згуку!...   В таких моментах душа людини шукає помочі в когось, шукає спокійних очей, зрівноваженого слова, кріпкого стиску теплої руки.  

На сторінці 295. II тому "Книги Знання" є таке (в скороченні): Кров (sаnguis) рідина, що кружить у кровоносних судинах тіла людини. Складається з рідинної білковини і завішених у ній білих і червоних тілець та кровяних платівок. Червоні тільця крови містять у собі червоне барвило крови. В однім кубічнім центиметрі є їх чотири і пів міліона.   І ще багато говорить уступ "Книги Знання" про найціннішу рідину на світі.   Але чи це вже все, що про цю рідину можна сказати! Напевно ні!  

Приходять до мене люди і раз-у-раз: Чому не пишеш? Адже не можна так!   Ох братя, справді не можна так. Справді в тім місці "Діла", де від 15 років звикли люди знаходити "Відгуки дня", так довго вже нема нічого.   Чи думаєте, що автор малих фейлєтонів не знаходить теми — не кажу до сміху, бо це було б нині скреготом сича, але до заповнення своєї рубрики в "Ділі"?! Чи не міг би замість у каламар замочити перо хочби у власну кров, хочби в жовч і визвати на білий папір думки?!  

Час до часу приходить до мене один добрий мій знайомий. Зайде, сяде, закурить і починає розчовпувати якусь проблєму. Буває нею політика, література, товариське життя, кохання, економічні обставини, погода, сила волі, популяція, спорт, гиґієна і т. п.   Вчора зайшов до мене знову і почав про чистоту:   "Багато тепер балачок про чистоту раси, багато з того приводу сварок, клопотів, a навіть судових процесів. Але мені в даному випадку не йде про чистоту раси (як таку!), а про її чистість."  

Кажуть, що найбільше на світі лікарів: кожний кожному дораджує на його недугу якесь лікарство. Але приглядаючись нашому життю я заризикував би інше твердження: у нас найбільше поетів. Не кажу тих, що дістають або мають дані дістати нагороду ТОПІЖ-у, не тих, що діждалися, чи діждуться доброї рецензії, а навіть не тих, що діждалися злої рецензії. Взявши гуртовно, таких поетів нема багато, хоч від часу дуже свобідних асонансів, занедбання сенсу і погорди до настрою число їx помітно збільшилося.  

Прочитавши заголовок фейлєтону, кожний подумає собі: будинок, великі вікна, світлі салі, катедра, а за катедрою професор. У лявках учні, на стінях мапи, діяґрами, портрети великих патріотів і мучеників, а в повітрі горяч від розпеченого патріотизму.   Отже ні. Школою патріотизму в тім випадку є маленька будка на колесах, на червоно або на синьо помальована, що їздить вулицями, часом подзвонює, часом когось переїде, а часом зудариться з автом. Це одним словом — трамвай.  

Не можна сказати, щоб нинішні наші дівчата жили в сприятливих обставинах. За яку-небудь посаду тяжко, за жениха ще тяжче. Богослови з доручення своєї влади пішли на добровільний целібат, а решта молоді навіть не мріє про женячку. Університети для них майже замкнені, а нечисленні українські установи майже переповнені. Раз на рік трапляється приблизна можливість надії на старання за посадою. але на це є сто кандидатів, а між ними щонайменше половина з великою протекцією. Якже-ж тут женитися, чи тільки мріяти про женячку?!  

(Замість некрольоґу.)   Богу дякувати — помер. А то далебі не можна було з ним витримати. Жив небіжчик коротко, але життя його було не для одного з нас чистою карою Божою. Як історичний Дон Жуан псував жінки, сестри і доньки, завертав їм голови, і відвертав від обовязків супроти чоловіків, дітей і батьків. Мало того: жадав від них грошей, що є здається одною з найбільших плям на совісти мужчини, якої ніякими хемікаліями не можна "вивабити".