Попереду, збоку, навкруги сиділи чужі, цілком байдужі до мене люди. Спливло бажання відчути поряд когось свого, близького. Не говорити, не розпитувати, а просто сидіти поряд і відчувати, як рідне тепло хвилями заливає серце.
— На, маєш, а то вивела свого сина... Ксеня думала, що її одинакові велику кривду зроблять, коли він піде з лопатою помірятися. Сюди, не туди; вона виховала свого Павла на запічку.
Швець Дмитро Паличка жив із свого копита. Не був він майстер над майстрами, але капець залатати — то він добре потрапив. А треба ще було декому підзолювати чобіт, Дмитро й до цього нагинав свою спину.
