Ґеній (1890)

[Зоря, 1890, № 12 (15 (27) .VI), с.183–186]

Панъ Ґуставъ Трацкій, найстаршій сынъ пана Станислава Трацкого, дѣдича гôрского села Н., бувъ зовсѣмъ своєрôдна и немаловажна фіґура въ тôй шляхотскôй родинѣ. Батько єго посѣдавъ колись значни̂ добра въ Конґресôвцѣ, але вмѣшавши ся въ повстанє 1863 року, мусѣвъ опôсля еміґрувати и стративъ усе. Тôлько спадокъ, котрый по кôлькохъ рокахъ дôстала єго жѣнка, выратувавъ єго вôдъ крайнои бѣдности и давъ єму можнôсть закупити отсе невеличке сѣльце въ горахъ схôднои Галичины. Ґуставъ Трацкій, уродженый на кôлька лѣтъ передъ повстанємъ, зазнавъ ще и заховавъ въ памяти крыхту того пышного та щасливого паньского житя, яке йшло передъ увôльненємъ мужиковъ зъ крѣпацтва и передъ тою руиною, яку на єго батька навело повстанє. Контрастъ того безжурного а такъ достатного житя зъ пôзнѣйшимъ еміґраційнымъ бѣдованємъ та циганьскимъ кочованємъ зъ города въ городъ глубоко врѣзавъ ся въ єго молоду душу и породивъ въ нѣй вчасно незгладжену ненависть до всего того, що було причиною тои поганои перемѣны: до всякихъ повстань, революцій, бунтôвъ не тôлько въ обрубѣ політики, але й въ обрубѣ думки, чутя та дисципліны, до волѣ хлопскои и до самыхъ хлопôвъ. Гордый аристократизмъ та реліґійна біґотерія матери скрѣпляли сей напрямъ єго думокъ, даючи єму двѣ вѣковѣчни̂ и тверди̂ пôдвалины: традицію родову и традицію реліґійну. Батько за вѣчными клопотами, бѣганиною, конспіраціями, а опôсля въ Галичинѣ за господарскими грызотами при першôмъ упорядкованю ново набутои посѣлости мало мôгъ мати вплыву на складъ єго думокъ.

Мало що доброго дала єму й школа. Вчасно заправленый отрутою заздрости та ненависти умъ показувавъ ся надзвычайно тупымъ та непонятливымъ до науки. Упôмненя та кары, яки̂ накладали на него учителѣ за слаби̂ поступы въ науцѣ та за погане обходженє зъ спôвучениками, особливо зъ хлопскими та жидôвскими сынами, не поправляли, не лагодили, але ще тôлько гôрше роздражнювали єго. Зъ тяжкою бѣдою, высиджуючи мало що не въ кождôй клясѣ по два роки, переходячи зъ ґімназіѣ до ґімназіѣ, прогонюваный то за пакости роблени̂ учителямъ, то за прилюдни̂ скандалы въ родѣ битя вôконъ жидамъ, розвалюваня жидôвскихъ кучокъ и и. Ґуставъ нарештѣ скôнчивъ ґімназію, потративши на неѣ цѣлыхъ чотырнацять лѣтъ. И на універзітетѣ зъ разу єму не лѣпше йшло. Заразъ першого року вôнъ наробивъ скандалу на якôмсь вечерку и за те выдержавъ два поєдинки, зъ котрыхъ самъ выйшовъ цѣло, розтявши одному противникови лице вôдъ рота до уха, а другому вôдрубавши ухо. За те зъ екзаменами не такъ легка була справа, и отъ ледви по семи лѣтахъ універзітетского житя, котре богато коштувало батька и значно пôдôрвало єго фінансы, Ґуставъ вернувъ до дому, поробивши всѣ державни̂ екзамены и два риґороза и выєднавши собѣ протекцію, черезъ котру єму обѣцяно зъ початкомъ вересня приняти єго до намѣєтництва зъ платою на разѣ 500 ґульд. рôчно и зъ надѣєю, що плата ся по роцѣ службы пôдвысшена буде до 800 ґульд.

Ажь теперь, по осягненю тои цѣли, почувъ Ґуставъ, що змора заздрости, котра доси гнѣтила єго, наразъ звалила ся зъ єго грудей, — ажь теперь, коли десятки и сотнѣ далеко спосôбнѣйшихъ товаришѣвъ позавидѣли єму. Многи̂ зъ тыхъ, що кôлькома роками выпередили єго въ наукахъ, summa cum laude выдержали екзамены и поробили доктораты, бѣдували теперь яко безплатни̂ практиканты судови̂, голодни̂ кандидаты адвокатски̂ та нотаріяльни̂, або яко практиканты при скарбовôй дирекціѣ, дожидаючи якои-такои платы, мовь у моря погоды. А вôнъ, погордженый усѣми „слабеушь“, зненавидженый за гордôсть та нетовариске поступованє, таки всѣхъ ихъ перегнавъ! Єго амбіція, котра доси не мала куды розвернути ся и що крокъ дôзнавала гôркихъ принижень, теперь побачила передъ собою рôвне, вôдкрыте поле карієры. За рôкъ конципістъ намѣстництва, за пять лѣтъ комісарь при староствѣ, а за десять лѣтъ староста, — отсе перши̂ кроки, котри̂ вôнъ назначивъ собѣ. А тамъ, далѣ — обставины покажуть, куды прямувати. Коли тôлько ти̂ перши̂ кроки зроблени̂ будуть основно и певно, то нѣщо сумнѣвати ся, будущина єго забезпечена.

Въ почуваню тои блыскучои будущины панъ Ґуставъ и дома выступивъ зовсѣмъ не такъ, якъ выступавъ доси. То звычайно понурый, забурмошеный ходивъ по покояхъ, не любивъ нѣ-зъ-кимь заходити въ розмову, не говоривъ, а тôлько немовь огрызавъ ся, и хочь глядѣвъ на всѣ господарски̂ та домашни̂ забѣги родичѣвъ зъ якимось гордымъ милосердємъ, але не мѣшавъ ся въ нѣяки̂ дѣла, не накидувавъ ся нѣкому зъ своєю волею. Мабуть чувъ, що въ тôмъ господарствѣ, пôдточуванôмъ невянучимъ дефіцитомъ, мовь біблійна дыня червякомъ, єго власна особа грає ролю трохи що не того самого червяка. Але теперь инше дѣло. Теперь вôнъ мôгъ выступити якъ повноправный панъ, якъ самостôйна економічна сила, коли не высша батькôвскои, то певно нѣчимъ єи не низша.

— Прошу тата, — сказавъ вôнъ до батька заразъ въ кôлька день по своѣмъ приѣздѣ, — я-бы хотѣвъ выробити собѣ понятє о станѣ нашихъ інтересôвъ. Знають тато, — вступаю до намѣстництва, то може мôгъ-бы я дечимь допомогти до ихъ поправы. А впрочѣмъ добре упорядковани̂ родинни̂ інтересы тамъ бôльше нѣжь де — перша пôдстава карієры.

Старый Трацкій выдививъ ся на него зъ пôдъ своихъ насупленыхъ бровъ и выпустивъ зъ рота такій клубъ тютюнового дыму, що зъ цѣлои єго головы тôлько й усего стало видно, що шпаковатый, гребенемъ въ гору настобурченый чубъ.

— О станѣ нашихъ інтересôвъ? — сказавъ вôнъ.— Щожь, выробляй собѣ, якъ хочешь !

— Але можебъ тато були ласкави̂ показати менѣ книжки, рахунки ?

— Книжки? Рахунки ? Нѣякихъ книжокъ анѣ рахункôвъ у мене нема, хиба тôлько рахунки тыхъ грошей, що тобѣ та братямъ твоимъ посылавъ.

— И то треба переглянути, — сказавъ зъ незрушимымъ спокоємъ Ґуставъ, — але я думавъ про книжки та рахунки зъ веденя господарства.

— Нѣякихъ такихъ книжокъ анѣ рахункôвъ у мене нема.

— Нема? А якъ-же тато господарство ведуть?

— Такъ веду, якъ умѣю. Що зробимо, те й зроблене; що кому треба заплатити, плачу; що продати, продаю самъ, не оциганить мене нѣхто. Ну, а выдаткôвъ крôмъ на васъ та на сплату процентôвъ у мене, якъ знаєшь, дуже мало. Нѣщо й рахувати.

— Алежь татку, то половина руины — не вести рахункôвъ. Отъ татко кажуть щось про довги. Що се за довги ? У кого затягненô ? На якій процентъ? Якъ стоятъ сплаты ? Адже се все доконечно треба знати и напередъ зъ кождымъ крейцаромъ обчислити ся, коли тато не хочуть пôти зъ торбами, закимъ ще мы будемо могли вамъ допомогти.

— Спасибôгъ тобѣ за добру волю, — сказавъ гнѣвно панъ Трацкій, — але я маю въ Бозѣ надѣю, що твоєи помочи потребувати не буду. Проживу й безъ неи, якъ и доси живъ! Колибъ тôлько ты переставъ пôдсысати  мене, то вже я самъ давъ-бы собѣ раду.

— Прошу тата, най тато не гнѣвають ся, — сказавъ зъ высокимъ, крыхôточку навѣть згôрднымъ супокоємъ Ґуставъ. — Прошу тямити, що ту дѣло йде не лишь о татову особу, але такожь о маму и о сестру. Нехай тато не забувають, що вона ще панна, що єѣ треба замужь выдати, по змозѣ добре выдати ! А ченьже тато признають, що я, яко найстаршій сынъ, а теперь уже не тôлько повнолѣтній, але й повноправный (Ґуставови якъ разъ минуло 29 лѣтъ), маю право вглянути въ наши родинни̂ дѣла, поінтересувати ся ними и заняти ся по змозѣ ихъ направою. Я не перечу, що доси я бувъ татови тягаромъ, великимъ тягаромъ, и не забуду нѣколи, якъ богато я татови виненъ подяки за те, що вы такъ терпеливо и зъ такимъ самовôдреченємъ несли той тягаръ (при тôмъ вôнъ поцѣлувавъ батька въ руку), але вôдъ нынѣ все мусить пôти инакше!

Панъ Трацкій дивувавъ ся, слухаючи сеи раціѣ. Вôнъ нѣколи не надѣявъ ся по Ґуставѣ такои енерґіѣ и такои холоднои выдержки. Яко чоловѣкъ слабого характеру, склонный радше до хвилевыхъ порывôвъ енерґіѣ пôдъ вплывомъ розбудженого чутя, нѣжь до выдержанои, систематичнои, зъ горы обдуманои роботы, вôнъ легко улягавъ всякому проявови енерґічнои волѣ. То й теперь не змагавъ ся, вôддавъ сынови ключѣ до бюрка, що було заразомъ и касою, и сказавъ:

— Ну, щожь, я не бороню ! На́ ключѣ; тамъ въ верхнôй шуфлядѣ бюрка маєшь усѣ паперы, контракты, квіты, рецепісы, инвентарѣ; — роздивлюй ся въ нихъ кôлько хочешь. А въ низу готôвка, квижочки податкови̂ и банкови̂. Побачимо, що ты зъ усего того зробишь.

Ґуставъ узявъ ключѣ, не зважаючи на той выразный докôръ, якій тремтѣвъ въ батьковôмъ голосѣ, пôшовъ до кабінету и заперъ ся въ нѣмъ. Старый довгій часъ сидѣвъ на ґанку, пыкаючи люльку та дивлячись на противъ-лежачи̂ дверѣ кабінету, що заперлись за Ґуставомъ. Вôнъ думавъ зъ разу, чи не домагаєсь сынъ вôдъ него такимъ аллєґоричнымъ способомъ грошей и майже надѣявъ ся, що Ґуставъ переконавши ся, що въ бюрку всеи касы є тôлько 150 ґульденôвъ, заразъ-же выйде назадъ зъ кабінету. Але вôнъ помыливъ ся. Минула година, ба й друга, — Ґуставъ не выходивъ. Въ кабінетѣ було тихо. Покликали до кавы. Трацкій тихо увôйшовъ до кабінету. Ґуставъ сидѣвъ при столику и писавъ. Батько пôдôйшовъ до него и заглянув черезъ плечѣ ; передъ Ґуставомъ лежавъ цѣлый аркушь покрытый цифрами, — обôчь поскладани въ купки и упорядковани̂ лежали рôжни̂ свистки, квіты, помяти̂ и пошарпани̂ контракты, рецепісы и довжни̂ записы, банкови̂ упôмненя и податкови̂ аркушики. Щось немовь встыдъ, а немовь острахъ переняло пана Трацкого на видъ тыхъ паперôвъ, нѣмыхъ а незбитыхъ свѣдкôвъ єго хаотичного та безладного господарюваня.

— Ну, що сыну? — спытавъ батько.

Ґуставъ не вôдповѣдавъ, муркотячи пôдъ носомъ цифры, котри̂ то додававъ то вôдтягавъ.

— Выходить ладъ ? — ще разъ спытавъ батько.

— Прошу тата не перешкаджати, — коротко вôдказавъ Ґуєтавъ и муркотѣвъ дальше.

— Але до кавы кличуть, покинь, — сказавъ батько, — опôсля дорахуєшь.

Ґуставъ не вôдъ разу покинувъ, але попереду звѣвъ якусь чималу суму.

— Ну, що? — повторивъ своє пытанє Трацкій; Ґуставова робота справдѣ зацѣкавила єго. Доси вôнъ хочь зъ бѣдою, а все таки якось зводивъ кôнцѣ зъ кôнцями, то єсть, якъ въ тôй казцѣ каже ся, полы врѣзувавъ а комѣръ латавъ. Але давно вже згубивъ ладъ и лѣкъ въ такôй роботѣ, и господаровавъ на вгадъ, на божу волю, зъ року въ рôкъ надѣючись то на якійсь надзвычайный добрый урожай, то на користнѣйшу нѣжь звычайно продажь выпасенои худобы, на лѣпши̂ цѣны сѣна, — а зъ року въ рôкъ хочь деяка спекуляція й удавала ся, за те друга не дописувала. На видъ бачило ся, що страты покрывають ся доходами, що выдатки не нарушують основы господарства, що колибъ тôлько се або те добре удало ся, то й довгъ сплатить ся и будынки понаправляє ся, и молотилку купить ся. Але взяти ся до докладного обрахунку та порôвнаня дѣйсныхъ активôвъ зъ пасивами, до зробленя правдивого ладу въ тыхъ купахъ свисткôвъ, пожовклыхъ та помнятыхъ паперôвъ, до выказаня хибъ минувшины въ цѣли запобѣженя хибамъ будущины, — для того не ставало старому Трацкому анѣ смѣлости, анѣ вытревалости. Вôдъ часôвъ крѣпацтва привыкъ вôнъ до того, що всю господарску машину вели чужи̂, єму пôдвладни̂ люде; зъ школы и зъ практики не вынѣсъ знаня основъ и методы господарства, а вынѣсъ хиба дорывочне знанє деякихъ подробиць, ділетантскій інтересъ для певныхъ частей господарства. Въ тамтыхъ часахъ и порядкахъ се выстарчало, але ту, де треба було самому вести все, вглянути въ кожду дрôбку и цѣлу масу тыхъ дрôбокъ ненастанно держати въ памяти, щобы все въ свôй часъ ишло въ дѣло, а нѣщобъ не марнѣло та не пропадало, — ту спосôбности и силы пана Трацкого показались за мали̂. Правда, вôнъ щиро a чесно вôдносивъ ся до свого дѣла, старавъ ся якъ мôгъ, кидавъ ся и турбувавъ ся, навѣть самъ неразъ рукъ прикладавъ, але недостача порядку, системы и выдержки у всякôмъ дѣлѣ не допускала до повнои вдачѣ. Запопадливый въ дрôбницяхъ, вôнъ неразъ именно черезъ дрôбницю, черезъ те, що згубивъ якій квітъ, забувъ записати якій рахунокъ або що тративъ значни̂ сумы, мусѣвъ доплачувати и переплачувати. До своихъ слугъ и сусѣдôвъ то разъ бувъ довѣрливый ажь надъ мѣру, то зновъ пôдозрѣвавъ усѣхъ, лаявъ злодѣями та ошуканцями, не маючи на то нѣякого доказу, черезъ що деморалізувавъ ихъ, показувавъ имъ доочне, що самъ не має ясного понятя о ихъ роботѣ та захованю и наводивъ на всяки̂ надужитя. Такъ само и зъ урядами не мôгъ нѣколи дôйти до ладу: деръ ся зъ инспекторомъ податковымъ за крейцарѣ и переплачувавъ ґульденами, демонструвавъ противъ старосты и за те програвавъ одну за другою провізоріѣ зъ хлопами, що користуючись єго непорадностю, очевидно захоплювали то ту то тамъ по кусникови єго землѣ. Правда, выгравши провізорію, хлопы звычайно за оплатою коштôвъ вôдступали панови захопленый грунтъ назадъ и навѣть въ якійсь часъ пôзнѣйше добродушно признавали ся, що „пожартували“, але таки̂ хлопски̂ жарты коштували пана Трацкого що року по кôлькадесять ґульденôвъ. Тому то й не диво, що панъ Трацкій зъ певнымъ страхомъ глядѣвъ на ти̂ купы фатальныхъ паперôвъ, мовь смѣтє накидани̂ въ єго бюрку, и зъ певнымъ недовѣрливымъ подивомъ мовь на яке геройство глянувъ на роботу свого сына, котрый нѣ зъ сего нѣ зъ того, празника ради свого поступленя на службу до намѣстництва, взявъ ся за упорядкованє тыхъ паперôвъ и за зведенє рахункôвъ зъ довгихъ занедбаныхъ лѣтъ.

— Ну, що ? — пытавъ вôнъ, поглядаючи сынови прямо въ лице.

— Нѣчого не знаю, ще рахункôвъ не скôнчивъ, хибує богато паперôвъ, — вôдказавъ Ґуставъ.

— Може ще тамъ дещо у мене въ шафѣ буде, — сказавъ батько.

Пôсля кавы старый Трацкій пôшовъ по всѣхъ шафахъ, столикахъ и комодахъ, полѣзъ навѣть на стрихъ, и зъ усѣхъ усюдôвъ назносивъ ще добру купу всякого шпаргаля. А Ґуставъ зновъ засѣвъ за столикъ и почавъ писати та рахувати, рахувати та пôдчеркувати ажь до вечера.

— Ну, що ? — пытавъ при вечерѣ батько.

— Нѣчого, ще не скôнчивъ рахункôвъ, — вôдказавъ сынъ. — Ту, щобъ хочь до якого такого ладу дôйти, треба кôлька день попрацювати.

— Ну, и працюй!

Ґуставъ справдѣ засѣвъ и не кинувъ роботы, хочь и якъ нудна та томляча була.

— Ну, що? — зновъ запытавъ батько по кôлькохъ дняхъ. За той часъ вôнъ безъ свого вѣдома привыкъ глядѣти на сына, якъ на силу, якъ на якусь повагу, котрои судъ мусить мати велику вагу въ єго дѣлахъ.

— Щожь, — сказавъ Ґуставъ, — рахунокъ на паперѣ готовъ, и на паперѣ ваше господарство показуєсь зовсѣмъ не погане. Треба теперь придивитись єму въ натурѣ.

— Добре, придивляй ся !

— Е, татку, годѣ вамъ такъ говорити! Придивляй ся! Ту мои власни̂ очи за слаби̂! Безъ васъ я мало що побачу. Треба намъ обомъ разомъ заняти ся тымъ. И гуменного оба разомъ лѣпше проекзаменуємо.

Зôтхнувъ старый, але що було дѣяти! Пôшовъ. Зъ нечуваною въ тыхъ сторонахъ докладностю та строгостю переводивъ Ґуставъ оглядъ усего батькôвского маєтку. Гуменный потѣвъ и на всѣ боки вертѣвъ ся, толкуючи та пояснюючи єму кожду дрôбницю, а вôнъ, мовь цѣлковитый судія слѣдчій, не перестававъ тягти зъ него жилы тысячными пытанями, що на око не мали нѣякои цѣли и значѣня, але глядь — по хвили запутають гуменного въ якусь ключку: ту выкрыють недоглядъ, тамъ крадѣжку, а тамъ иншу якусь страту черезъ недобру роботу, припôзненє, то-що. А Ґуставъ, узброєный въ записну книжку и оловець все списувавъ, все списувавъ и все до новыхъ недоглядôвъ, похибокъ та крадѣжокъ докопувавъ ся. Ту не ставало чвертки картофлѣ, тамъ робôтники за весь день плату (по 20 кр.) взяли, а тôлько о 10-тôй годинѣ на роботу выйшли, ту забуто въ пору асекурацію заплатити и всѣ доси уплачени̂ раты пропали, и такъ далѣ и такъ далѣ. Помалу до того страшного та томлячого протоколу потягнено и усѣхъ слугъ та служниць, близькихъ и дальшихъ сусѣдôвъ, и повыкрывались всяки̂ справки, що вже вôдъ кôлькохъ лѣтъ, бачилось, мохомъ поросли. Одни на другихъ по волѣ й по неволѣ выговорювали. Ту побережникъ за кварту горѣвки давъ хлопови двѣ ялицѣ вартости 10 ґульденôвъ, тамъ сусѣда въ звѣсный спосôбъ зажартувавъ зъ провізорією, тамъ парубокъ за пачку тютюну вôднѣсъ жидови пôвъ чвертки жита зъ паньского тока, а тамъ свинарь одно порося передъ паномъ затаивъ. И пôшло, и пôшло такимъ робомъ! Панъ Трацкій стоявъ середъ тои Содомы, мовь отуманѣлый, вôнъ побачивъ себе жертвою безконечного ряду ошуканьствъ, крадѣжей та спроневѣрень. Волосє стало єму на головѣ, коли подумавъ, якими глупыми, а разомъ зъ тымъ и хитрыми способами цѣла громада немовь по змовѣ довги роки по краплинѣ ссала зъ него кровь. А Ґуставъ усе списувавъ та списувавъ, и назвы и провины и страты, мѣрявъ на цалѣ будынки, колупавъ пальцемъ стѣны, чи не спорохнѣло дерево, осмотрѣвъ стрѣхи, чи не поперегнивали, вылазивъ на обороги и старавъ ся якъ найдокладнѣйше змѣрити и обчислити, кôлько сѣна, вôвса та соломы въ нихъ мѣстить ся. Не менше старанно оглянувъ стайнѣ, хлѣвы и кучѣ, порахувавъ та посписувавъ худобу, конѣ, телята, свинѣ и дрôбъ, важнѣйши̂ штуки осмотривъ по хребтѣ и по ребрахъ и по ногахъ, и все нотувавъ. Вкôнци удавъ ся й на поле, взявши зъ собою мапу и шнуръ, мѣрявъ, бродивъ, палькувавъ та принотовувавъ кождый ступѣнь. Особливо сѣнокосы завдали єму богато роботы та доводили часто до сварокъ зъ селянами. Були се звычайни̂ гôрски̂ сѣнокосы, далеко вôдъ села, за лѣсами та хребтами, розкидани̂ по недоступныхъ чагарахъ та дебрахъ; о певныхъ и постôйныхъ границяхъ ту й мовы бути не могло. Передъ кождою косовицею вырушала цѣла громада и при всѣхъ розброджувано, розмѣрювано и розпальковувано, що кому припадає косити. Звѣсно, що громада собѣ рада и неразъ ставало на тôмъ, що у пана й такъ землѣ богато а рукъ мало, то не буде й познаки, коли сей або той бѣднѣйшій скосить на паньскôмъ лишню копицю. Всему тому теперь „годѣ“ сказано. Ґуставъ якъ почавъ мѣряти по мапѣ, то не тôлько те, що хлопы доси завѣдомо якъ паньске пôдкошували, а й богато такого, що вважали своимъ вѣковистымъ, показало ся паньскимъ. Вôнъ казавъ на межахъ бити товсти̂ обсмоляни̂ палѣ, сыпати кôпцѣ, накладати могилы камѣня, садити корчѣ ялôвцю. Хлопы кôлька разôвъ пôднимали крикъ, але се нѣчого не помагало. — Идѣть до суду, коли хочете, — вôдповѣдавъ имъ на се Ґуставъ, — а я мѣряю такъ, якъ на мапѣ стоить. И судовый інжінеръ такъ само вамъ скаже! — Хлопы похвалялись порозкидувати єго кôпцѣ, повырывати палѣ та корчѣ, але Ґуставъ про кождого зъ грозячихъ знавъ такъ богато поганыхъ справокъ, що якъ тôлько кождому по одинцѣ, въ чотыри очи загрозивъ криміналомъ, то хлопы притихли, мовь и не вони. И зъ лѣсомъ не инакше було. Особливо той лѣсъ, що притыкавъ до хлопскихъ нивъ, бувъ такъ повыкусуваный та повыщипуваный, мовь пила зъ поламаными зубцями. А поглянувши до мапы, Ґуставъ побачивъ, що на нѣй границя лѣса вызначена одною-однѣсенькою, зовсѣмъ простою линією. Показавъ се батькови, розтолкувавъ, и старый ажь за голову взявъ ся. „А я старый дурень и дивлюсь и не бачу нѣчого!“ — скрикнувъ вôнъ. Зновъ Ґуставъ почавъ розпытувати и розвѣдувати, и зновъ вôдкрывъ цѣкаву рѣчь, якимъ то способомъ незамѣтно хлопы посували свои нивы въ глубъ лѣса. Насампередъ пôдъоре ся пôдъ саме дерево, объоре єго довкола, ще й сокирою в земли попôдрубує грубе корѣнє, такъ що дерево черезъ рôкъ усхне; для того, щобъ напевно усхло, накладе разъ-другій пôдъ нимъ огонь, такъ щобъ кора обгорѣла. Затимъ по кôлькохъ лѣтахъ сухаря або вѣтеръ повалить, або й самъ господарь зôтне, заоравшись тымчасошъ зновъ дальше, такъ що той сухарь стоить уже середъ ораницѣ, немовь и вырôсъ на нивѣ. Зôтне єго, настинає й другихъ такихъ сухарôвъ, и на тôмъ мѣсци, де ще передъ кôлькома лѣтами стоявъ паньскій лѣсъ, хлопъ немовь на власнôй нивѣ палить „пасѣку“. Пасѣка пôдъ зиму згорить, выпалить до кореня весь дрôбный хабузъ, а зъ весною бойко вже безпечно корчує пеньки и сѣє на спаленищу своє „збôже“, т. є. овесъ. Така робота тягне ся ненастанно, лѣтами, по однôмъ або двохъ посѣвахъ поле выпускає ся на кôлька лѣтъ въ толоку, порастає швидко дрôбными смеречками, ялôвцемъ, то-що, — глядишь зъ далека, паньскій лѣсъ мовь и не тыканый, а по кôлькохъ рокахъ зновъ приходить бойко, рубає пасѣку, зновъ пôдрубує й кусникъ паньского лѣса, палить, оре и приорює новый кусень лѣса, и такъ дальше та дальше.

— Отъ вамъ тату той „людекъ“, про котрого простоту та чесноту вы таки̂ поемы розводили! — зъ докоромъ говоривъ Ґуставъ, и енерґічно принявъ ся за дѣло. Вôнъ рѣшивсь ити якъ можно дальше обходячись безъ суду та позываня, а надто упертыхъ бойкôвъ лякати криміналомъ; знавъ, що коли тôлько разъ єму удасть ся поставити на своѣмъ и зацитькати хлопôвъ, щобъ не упоминали ся, то по роцѣ, по двохъ буде вже за пôзно, тымъ бôльше, що й мапа свѣдчила на єго користь. Скликавши громаду, вôнъ зъ мапою въ рукахъ почавъ выкладати бойкамъ усѣ ихъ штуки, назвавъ ихъ прямо злодѣями та грабôвниками и приступивъ до регуляціѣ границь паньского лѣса. Показало ся, що у кождого хлопа пôдъ ораницею є хочь моргъ, хочь пôвъ морга паньского выкорчовавого лѣса. Ґуставъ вытягненымъ шнуромъ казавъ провести просту лінію черезъ ти̂ ораницѣ, облоги а то й вôвсы, і не зважаючи на крики, плачѣ та проклинаня, велѣвъ по шнуру набити палѣвъ и заразъ-же за палями копати глубокій рôвъ. Хлопы знали, що правда була по єго сторовѣ, то й не пôшли до опору і стали на тôмъ, що наклявши ся доволѣ, почали просити пана и панича, щобъ хочь засѣяного не перекопували и позволили зôбрати збôже. Мѣркуючи, що се хочъ троха залагодить прикре вражѣнє єго помѣру, Ґуставъ приставъ; але за ту ласку зъобовязавъ тыхъ господарѣвъ, щобъ въ осени, якъ зберуть збôже, сами на своихъ нивахъ повыкопували ровы поровень зъ тыми, що будуть теперь покопани̂ на незасѣяныхъ нивахъ. Хлопы кланяючись прирекли, ради̂, що имъ удалось проволокти справу, а Ґуставъ правдиво пророцкимъ духомъ провидѣвъ значѣнє тыхъ поклонôвъ и заразъ-же й огорошивъ ихъ:

— Вы кланяйтесь чи не кланяйтесь, але не гадайте менѣ, що се, що проволоче ся, то вамъ таки и впече ся, що я поѣду зъ села, тай пропаде. Напередъ вамъ кажу, що моє не пропаде! Я вже на васъ найду спосôбъ.

Поспускали носы бѣдни̂ бойки и похитуючи патлатыми головами пôшли зо двора, тôлько спльовуючи та воркотячи мѣжь собою: „Тьфу! Няй Богъ вôдвертатъ та заступатъ вôдъ такого ! Отъ-то-о! Росло середъ насъ, на нашихъ очохъ, а мы й не знали, що воно за птиця ! Ажь заразъ адѣте-тко, якій Иродъ проявивъ ся! Тьфу, пекъ-єму! Свѣтъ-бы зажерло, пречь-бы ся казало !“

Отъ такъ то розпочавъ Ґуставъ свою адміністративну дѣяльнôсть, приучуючись на малôмъ, якъ порядкувати велики̂ дѣла. Батько тôлько руками розводивъ, бачучи, якъ передъ єго сыномъ все корить ся та хилить ся, якъ пôдъ єго окомъ робота горить, стихають жарты и спѣвы, щезає зъ лиць веселôсть, а зависає на нихъ якась сѣра трѣвога. „И вôдки вôнъ сего всего навчивъ ся?“ — думалось старому. „Рôсъ хлопець на моихъ очахъ якимсь вôдлюдкомъ непривѣтнымъ, ишовъ черезъ усѣ школы туманомъ вôсѣмнадцятымъ, и нѣхто й не пôдозрѣвавъ, що въ нѣмъ дрѣмає и таить ся такій адміністративный ґеній!“

Иванъ Франко.