[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с.67–78]  

Гершко Гольдмахер, арендар у гірськім селі Н., був, як то кажуть, жид з головою. Він зайшов у те село з паном Косціцьким, котрого вмів був цілковито опанувати. Та й зайшов він сюди не як, а прокладаючи панові дорогу. Село Н. належало до дібр камеральних, а що тоді була пора великої розпродажі тих дібр, то Гершко винюхав оце село і на зичені гроші впхав сюди убогого шляхцюру, бувшого лісничого, чи що. Гершко купував село для себе,— пан був тільки покривкою, бо жидам тоді не вільно ще було посідати грунтів по селах.

[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с. 79—87]  

[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с. 47— 57]   Весною 1875 ішов я піхотою з Долини вгори в Велдїж. Ішов сам, бесїдувати не було з ким, — а для якої-такої розривки мугикав собі під носом арії народнїх пісень.  

[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с. 7—46]   (Присвячую Високоповажаному Хведору Вовку на спомин нашої спільної мандрівки 1904 р.*).  

[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с.3-6]  

[Зібр.тв., т. 22, с.318–322]   Неначе ві сні, виринають перед моєю душею забуті тіні давньої минувшини, рисуються виразними силуетами на тлі крайобразу мойого рідного села і промовляють до мене давно нечутими, простими тихими словами. І ворушать моє серце, і витискають сльози на очі. Чи маю вас ловити, тіні, сіттю слова? Чи маю виводити на денне світло те, що примерещилося мені в сонній уяві?   . . . . . . . . . . . . . .  

[ЛНВ, 1908, т. 41, кн. 3, с.449–453]   Неначе ві снї виринають перед моєю душею забуті тїни давньої минувшини, рисують ся виразними сілуетами на тлї крайобразу мойого рідного села і промовляють до мене давно нечутими, простими, тихими словами. І ворушать моє серце і витискають сльози на очи. Чи маю вас ловити, тїни, сїтю слова? Чи маю виводити на денне світло те, що примерещило ся мінї в сонній уяві?  

[ЛНВ, 1908, т. 42, кн. 5, с.212–215;]   Одного гарного весняного ранку входить до мене молодий, безвусий ще хлопчик може 15—18 лїт, у якімось спортовім, нешитім, а плетенім із синьої волічки убраню, що щільно облягає його молоде, пахуче тїло, і в плащику на взір сокольського надїтім лиш на один рукав, а другий висить на шовковім шнурі з кутасами, що оперізує шию і звисає на груди.  

[«Великий шум». Повість. (Передрук з „лїтературно-наукового вістника“). Київ, 1907]   І.