[Культура, 1925, № 1, с.18–35]
Повість із тюремного житя.
Кому світит місяць, — я й сонця не бачу;
У тюрмі сидячи нарікаю, плачу!
У тюрмі сидячи терплю я неволю,
Нарікаю, плачу на нещасну долю.
На нещасну долю, на свій вік мізерний,
На тих вороженьків, що мя ту заперли, —
У тюрму заперли, — постіль ту ми вергли, —
Я плачу, ридаю, як на ню лягаю!
Соломяна постіль і ячмінна каша, —
26.11.25 | |