[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 151—160]   Нї, не видержу! Не можу довше видержати! Мушу прилюдно признати ся до гріха, хоч знаю наперед, що на душі менї не буде лекше від того. Адже-ж відплата тут неможлива, бо яка-ж відплата може винадгородити невинно пролиту кров, надолужити замордоване житє?

Уривок із повісти.   [Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C.56—76]  

[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 1—14]  

[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C.34—55]   — Владку, Начку, куди вас чорти носять?   — Лїзе один з другим, як лельом-полельом.   — Свинтухи! Кажуть, що о першій будуть на місцї, а отсе вже швидко другого битимуть2).   — Дати їм у карк по разу, нехай учать ся додержувати слова.   — Споневіряти їм фронт.3)   — Закобзати їx по лід щеблї.4)

(Зимова казка).   [Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 186—191]                       Zwei Seelen leben,                     ach, in meiner Brust.                                         J. W. v. Goethe.  

[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К.Боднарського. C. 15—33]   Давно се було. Не тілько часи ті, але й спомини про них замеркли вже в душі. Часом тілько, мов блискавка крізь пітьму, проблиснуть ті давні хвилї і навіють невимовну тугу на серце. Вони міняють ся, мерехтять, радість, страх, сьміх і сльози переплїтають ся в них, а память ледво може з тих поуриваних, безладних спогадок зложити живу, правдиву картину.  

(Лїтня казочка).   [Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 118—125]   — Гандзю, Гандзуню! Сиди менї, небого, дома, бо я піду в лїс на губи!   — Візьміть і мене з собою, мамуню! — говорить маленька Гандзя, ломаючи свої тонкі губки. — Менї самій страшно в хатї!  

[ЛНВ, 1905, т. 29, кн. 1–2, с.10–30, 99– 110]   І.  

[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 77—86]   В похиленім у воду корчі при березї, обслонена крутими лозовими гиляками, лежить здорова щука. Вона спить. Помаленьку вона рознимає свою пащеку і випускає воду зївами. Лежачи животом на мягкім намулї вона легесенько грає в водї червонуватими крилами і хвостом. Її відкриті очи не бачуть нїчого. Вона спить як добре полїно, а в її рибячім мізку мов легенькі хмарки пролїтають невиразні мрії.  

[Іван Франко. На лоні природи і инші оповіданя. У Львові, 1905. З друкарнї Наукового Тов. ім. Шевченка під зарядом К. Боднарського. C. 87—117]   І.