Переднє слово.

[Батьківщина і инші оповідання, Київ, 1911, с.3-6]

Ще в початку 1877 р., працюючи над рядом „Бориславських оповідань“ я почув, що думка представити побут бориславських робітників та підприємцїв у рядї оповідань, розширяє ся в тім напрямі, щоб у більших або менших оповіданях змалювати побут галицької Руси в ріжних околидях, у ріжних суспільних верствах та родах занять. Мали се бути „Галицькі образки“, в яких би обік етноґрафічного та побутовоґо матеріялу виступали також певні псіхольоґічні проблєми. Матеріялом до них могли служити поперід усього мої власні спомини та спосте_ реженя, а по части також оповіданя инших людий. В першій половинї 1877 р. були написані три оповіданя в тім родї, з яких два, „Лесишина челядь“ і „Два приятелї“ були того ж року надруковані в „Днѣстрянцѣ“, альманаху студентського товариства „Академическій кружокъ“, а найвчаснїйше з них написане, „Вугляр“, якось незамітно для мене вийшло з моїх рук, так що я й забув про нього і здивував ся не мало, побачивши його аж у початку 1909 р в перших числах двотижневника „Будучність“. Видавець того двотижневника, д. Микота Венґжин, якому я за недозволене мною опублїкованє мойого оповіданя зробив досить прикрий виговір, не пояснив менї, відки й яким способом дістав мій рукопис. Се перше виданє було доконане зі зміною первісного етимольоґічного правопису на фонетику, але при тім із досить численними помилками, які я тепер повиправляв приготовляючи се оповіданє для друку в отсїй збірцї.

Досить показна серія галицьких образків війшла в мою збірку „В потї чола"—двацять оповідань. Сїй збірцї пощастило о-стілько, що вона зараз по виданю була дозволена для ввозу і продажі в Росії, що тодї в часї панованя надзвичайно острої цензури, особливо супроти українського слова, було рідким, майже одиноким у своїм родї явищем. Значно пізнїйше, коли перше виданє розійшло ся, а цензурні тиски в Росії полекшали, ся моя збірка вийшла в Київі новим виданєм без моїх поправок у двох томиках, в р. 1903, а також окремою книжкою в російськім перекладї. Значна часть оповідань із тої збірки була друкована також у ріжних польських, чеських, мадярських та нїмецьких періодичних або книжкових виданях.

Розпочавши в р. 1902, після умови з д. А. Хойнацьким, збірне виданє моїх оповідань, що мало обняти 12 томиків, кождий по 12—15 аркушів друку, я розбив збірку „В потї чола“ на кілька ґруп і випускав томик за томиком таким способом, що до оповідань, друкованих уже в збірцї „В потї чола“ додавав нові або написані ad hoc, або друковані перед тим у ріжних періодичних часописах і невидавані окремо.

Сего виданя вийшли під фірмою А. Хойнацького чототири томики, а власне:

1. „Добрий заробок і инші оповіданя" 1902, де містять ся крім передмови ось які оповіданя: „Добрий заробок“, „Муляр“, „Сам собі винен“, ,,Слимак“, „Історія моєї сїчкарнї“, „Домашнїй промисл“, „Довбанюк“ і „У кузнї“. З них тілько остатнє не входило в збірку „В потї чола“.

2. „Панталаха і инші оповіданя“ 1902, крім передмови і титулового оповіданя містить іще „Хлопська комїсія“ та „В тюремнім шпиталї“. Се остатнє ново написанє.

3. „Малий Мирон і инші оповіданя“ 1903, містить передмову, а далї нариси: „Малий Мирон“, „Грицева шкільна наука“, „Оловець“, „Schӧn Schreiben“, „Отець гуморист“, „Гірчичне зерно“ і „Борис Граб“. Се остатне було частиною більшої повісти „He спитавши броду“, а два передостатнї написані навмисне для сего видання.

4. „З бурливих лїт“, перша серія, видана без фірми Хойнацького, але його накладом 1903 р. містить окрім передмови два оповіданя: „Різуни" і „Гриць і панич“, оба написані пізнїйше по виданю збірки „В потї чола“. На сьому урвало ся виданє А. Хойнацького, дальші два томики тої серії вийшли вже під фірмою Українсько-руської Видавничої спілки, а власне:

5. „На лонї природи і инші оповіданя“, 1905, містить титулове оповіданє, що первісно творило один роздїл повісти „Не спитавши броду“, далї „Микитичів дуб“, передруковане із другого тома „Славянського Альманаха“ видаваного в Віднї в р.р. 1878—9; сей другий том був сконфіскований і не побачив світа, і моє оповіданє видобуте з нього тілько з припадково захованого прокураторського примірника. Далї в сей томик увійшли „Яндруси“, перший роздїл повісти „Lelum Polelum“, „Дріяда", уривок із повісти „Не спитавши броду“, „Щука“, „Odi profanum vulgus“, обі передруковані з Лїт.- Наук. Вістника р. 1905, далї „Мавка“ із „В потї чола“, „Під оборогом" написане спеціяльно для сего виданя, „Мій злочин“, „У столярнї “, „Поєдинок“ „Поки рушить поїзд" — передруки з Лїт.-Наук. Вістника і „Сойчине крило“, написане спеціяльно для сього виданя.

6. „Манїпулянтка і инші оповіданя“, 1906 р. крім титулового оповіданя та нарисів „Лесишина челядь“ і „Між добрими людьми“, що всї три входили в збірку „В потї чола“ тут поміщено написаний спеціяльно для сього томика драматичний нарис „Чи вдуріла?“

Отся нова збірка зложена також таким способом, тілько з тою ріжницею, що в неї не війшло анї одно оповіданє зі збірки „В потї чола“, а натомісь входять оповіданя, друковані ріжними часами вріжних періодичних виданях, із них одно, остатнє в перекладї з польської мови. За зібранє тих оповідань, якого б я сам у теперішнїм моїм станї не міг був доконати, складаю щиру подяку д. М. Мочульському, який з власного почину в часї моєї слабости заняв ся зібранєм і скопіованєм тих оповідань. На чолї збірки кладу оповіданє „Батьківщина", один із найпізнїйших моїх белєтрестичних творів, друкований первісно в „Кіевской Старинѣ“ офіціальним тодїшнїм правописом, т. зв. „романівкою“ із численними помилками, а потім фонетикою у „Лїтературно - науковім Вістнику“ 1905 р. Оповіданя „Гава і Вовкун“ та „Ґенїй“, — се частини моєї недокінченої повісти „Не спитавши броду“, якої деякі частини були вже опублїковані в збірцї п. з. „Ha лонї природи". З фелєтона „Дїла“ 1884 р.. видобуто оповіданє „Пироги з черницями", а з калєндаря Просвіти оповіданє „Гершко Ґольдмахер“, що являєть ся неначе вступною частиною до оповіданя „Гава“. Остатнє оповіданє „За-для празника" було надруковане по польськи в соціяльдемократичній публїкації „Kalendarz Robotniczy" na rok 1892, виданій y Львові 1891 p.

Хоч як неоднакова лїтературна вартість сих оповідань, то все таки думаю, що їх збірне виданє не буде зайвим і для теперішньої ґенерації, вже хоч би тому, що в них скрізь, як менї здаєть ся, віє здоровим духом того тверезого позітівізму, який нїмецьким терміном можна назвати „Bejahung des Lebens". Може вона явить ся деякою невеличкою ассанацією в шпитальній атмосфері новійшої лїтературної школи.

Львів дня 9 падолиста 1910 р.

Іван Франко.