[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с.53]   ОЧЕРКИ ЖИЗНИ КАРПАТСКИХ ГОРЦЕВ   I  

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с.57–58]   Лис Хапко був сином Лиса Микити і унаслідив єго натуру, і, як то звичайно буває, деякі батькові прикмети розвив дальше, а деякі занедбав. Лис Микита був добрий брехун і хитрець, інколи не без добродушного гумору. Лис Хапко не дуже любив працювати язиком, а більше покла­дався на зуби.   — Говорінєм ситий не будеш, ­— говорив він, — а що в зуби вхопиш, те вже певно твоє.   Правда, лисячих хитрощів і він не покидався.  

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с.50–52]   1-го червня   Ще місяць! Місяць терпіня, горя, гризоти, неволі! Чи може бути тяжча мука, тяжче горе, як неволя? Бийся, мов птиця в кліти, тужи, літай мислями в далекий світ, — а перед очима крати, бурі стіни! чорні дубові двері з чорними желізними завісами, з замком! ретязями і тісною та й ще бля­шаними решітками закованою визитиркою! Там житє кипит, історія чутно і видно ступає крок за кроком, моє місце також мене дожидаєсь, — а я ту, за світом, як той Данило в львиній ямі. Хиба ж се не мука?

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с.49.]  

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с.56]   Сиділа блощиця у темній щілині і снувала філософічні мрії.  

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с. 33–38]   [ШКІЛЬНЕ ЗАВДАННЯ]   II  

[Літературна спадщина, 1956, т. 1, с. 40–48]   [ЗАДАЧА ДОМОВА]   (Подія з XVI столітя)   І  

[Вітчизна, 1954, № 8, с.146]   [в архіві Івана Франка зберігся листок паперу, списаний на обох сторінках рукою письменника; це переклади народних пісень. На одній сторінці читаємо 7 заголовків продовження знаменитої повісті «Борислав сміється»]   XXI Смерть Матія   XXII Смерть Гаммершлага   XXIII Унф. Бенедя   XXIV-XXV Дальше пожар   XXVI Андрусь Басараб на суді   XXVII Рифка і Фанні __________________

[Вітчизна, 1954, № 8, с.143–146] ...сарака*, хотячи бодай чимось догодити жінці, схопив поквапно за капелюх.   — Погди,— ках-ках,— знов,— погди Петро, а, — гроші ось — ках-ках — не приніс, діти — ках-ках — пісну...ли го...ло...дні, — ках-ай, ках-ай, піди до Матрони Мандзючки,— про...си бодай — кахи-кахи — трохи хліба. — Петро вийшов і лишив свою жінку в новім пароксизмі.   3  

[Вітчизна, 1954, № 8, с.143–146]   * * *   ...Герман добре знав, чого йому треба, стидався сказати, що до Рифки щось його не тягне. Прийшла Сура і почала також умовляти його, і Герман піддався. З боку гешефту діло було чисте, корисне і се головно заважило його постанові. До місяця він був уже жонатим з Рифкою і перейняв Менделеве підприємство зовсім на себе, переписавши його номінально, за звичаєм, на жінку.       * * *   Перед ним стояв Дувідко, покритий пилом, задиханий і з густими рум’янцями на лиці.