[Вітчизна, 1954, № 8, с.143–146.]
— Боже святий! — скрикнула Анна,— то не може бути, ти мене страмиш!
— А-а! не може бути! а втім що тобі до того? то прецінь не твої діти! Вони для тебе тільки, що... попеклися, невелика шкода.
Анна не відповідала на ті страшні слова, але її серце прошиб страшний біль. Помимо цілої пропасті деморалізації, у яку зіпхнуло її бориславське життя, в її серці не вигасла материнська любов. Вона закрила лице рукою і гірко заплакала.
21.11.54 | |