Кождому українському громадянинови нашої землі глибоко западе в душу замогильний голос найбільшого поета Галицької України — до великого моменту, перед яким стоїмо. Саме тепер даємо передрук виривків могучих строф Івана Франка; написані вони до ювилею українського відродження 1908 року, а проте вони проймаючо актуальні в наших днях.
...Предивне диво!
Тайна поміж тайн страшних!
Сеж Енеєві потомки!
Та що стало нині з них?
Ті, що перед столітями,
Як згорів наш рідний дім,
Накивать йому пятами
Не задумались зовсім, —
Ті під материні крила
Знов згорнулися в любві,
І бажають в рідній хаті
Рай зготовити собі.
І дивіть, горять їх очи
Тим самим огнем святим,
Як горіли тої ночи,
Коли друг мій, побратим,
Коли славний безталанний,
Щирий батько наш Богдан,
У важкій годині скликав
Запорожців на майдан.
Тямлю ніч сю як сьогодні!
В коло нас реве Дніпро
І клекоче Ненаситець,
Камяне гризе ребро.
А в степу напроти Січи
Се не хижая сова,
А кодацька ляцька кріпость
Свої кіхті виcyвa.
У Богдана сльози в оці,
Та огонь в душі, в словах.
"Згинем, братя, або в гору
Піднесем свободи стяг!
Згинуть, нам одна дорога,
Чи з кайданах, чи в війні;
Хто ненавидить кайдани,
Тому війни не страшні!
Чи послабли ваші сили?
Потупилася шаблі?
Чи в серцях ви пoгacили
Дух лицарській взагалі?"
І гучнійше хвиль Дніпрових
Крик козацтва заревів:
"Або ляжем головами,
Або вибєм ворогів!"
В жовтім світлі смолоскипів,
Що горіли серед нас,
У очах козацьких блисло
Десять тисяч іскор враз.
Гей, тих десять тисяч іскор,
То був, браття, той підпал,
Що підняв страшну пожежу
Аж по Буга й Сяну вал.
Гей, тих десять тисяч іскор,
То був, бpатя, тoй розмах,
Що історію Вкраїни
Повернув на инший шлях.
Бачу, бачу тії іскри!...
Мовиш: мало їх? Невжеж?
Що? На трийцять міліонів
Десять тисяч не знайдеш?
Мовиш: де нам взять Богдана?
Тільки ти придатний будь
На святе, велике діло!
Загартуй думки і грудь!
До високого літання
Ненастанно пробуй крил,
А Богдан прийде як сума
Ваших змагань, ваших сил.
До великого моментy
Будь готовий кождий з вас —
Кождий може стать Богданом
Як настане слушний чай.
Mовиш: нині иншi війни...
Ну, то иншу зброю куй,
Ум остри, насталюй волю.
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мирися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч пропадь, але не зрадь!
Кождий думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть.
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти одвіт.
Кождий думай: тут, в тім місці,
Де стою я у огни,
Важиться тепер вся доля
Величезної війни.
Як попамся, не достою,
Захитаюся, мов тінь, —
Пропаде кровава праця
Многих, многих поколінь.
У таких думках держися
І дітей своїх ховай!
Коб лиш чистая пшениця, —
Буде паска й коровай.
Чи побіди довго ждати?
Ждати — довго! То й не жди-ж!
Нині вчися побіджати,
Завтра певно побідиш...
[Діло]
26.10.1918