Як нам по літературному говорити й писати

  За редакцією проф. Олександра Панейка   НЕ ГОВОРИТИ І НЕ ПИСАТИ ТАК — ТРЕБА ГОВОРИТИ І ПИСАТИ   Цей, що; ці люди, що (які)...; — Той, що; ті люди, що (які)...; від цієї хвилини, коли...; — від тієї хвилини, коли...; в цих краях, де...; — в тих краях, де...;

(У пятьдесятиліття перемоги "фонетики" по цьому боці Збруча).  

  О. Курило: Уваги до сучасної української літературної мови. Українське Видавництво, Львів, 1942. Ст. 200.  

  Недавно виголосив в домівці УОТ в Кракові полк. Варф. Євтимович реферат на повищу тему, Прелегент зазначив на вступі, що годі йому говорити зовсім обєктивно, бо як кожна жива людина він може й мусить субєктивно оцінювати факти. Коли мова про богослужебні тексти, то годі вже говорити спокійно, бо треба просто кричати з болю.  

  Спостереження п. Л. Гранички щодо українських підручників (гл. Л. Граничка: "Одна большевицька "українська" читанка", "Кр. Вісті" ч. 70), знаходить доволі часто потвердження. Подібні голоси чув я і про підручники граматики й методиків української мови (А. О. Загродський. Граматика української мови, видавництво "Радянська Школа" 1939 і С. Чавдаров: Методика викладання української мови в середній школі, "Радянська Школа" 1939). У звязку з тим взявсь і я за переглянення цих підручників, уважаючи, що не від речі буде дещо про них згадати.  

Олекса Синявський: "Норми української літературної мови". Українське Видавництво, Львів. 1941 р., ст. 364.   Часто чуємо нарікання наших інтелігентів, чому наші вчені нарешті не дадуть нам остаточних правил, як писати і говорити. Ті, що так нарікають, здебільшого уявляють собі мовні закони на зразок правил вуличного руху. Хто з нас зважився би спитати їх, чи вони часом заглядають до граматики або словника? Само слово "граматика" наводить жах на тих, що не бачили такої книжки ще від гімназійної лавки.  

В мовах сучасних европейських народів людськi імена здебільшого походять із трьох давніших джерел: грецького, латинського й германського, як напр.: Пантелеймон, Бенедикт, Фрідрих.  

  Краків, 15 травня 1942.   Останніми часами збільшилося зацікавлення справою чистоти і правильности української мови та одностайности українського правопису. Проявом цього — доволі численні дискусії, сходини і голоси в пресі. Все те зовсім природне і зрозуміле та свідчить про нашу живучість.  

Мова наша не тільки живе й розвивається як кожна інша, вона бурлить мов зібрана ріка, що прорвала гать. Щодень розширює своє річище, щораз захоплює більші простори. Виринають нові слова, нові вислови, а з тим і нові сумніви та суперечки, чи часом те слово, той вислів не захоплений з чужого поля, або зірваний із невідповідного місця. На жаль, усі сумніви та суперечки ограничаються тільки до слів і висловів, про складню мови в нас покищо дуже мало балачок. Так ніби складня мови це річ другорядна.