Д-р Велигорський

 

О. Курило: Уваги до сучасної української літературної мови. Українське Видавництво, Львів, 1942. Ст. 200.

 

Українське Видавництво зробило дійсно велику прислугу нашому громадянству, що видало 4-им виданням цінну працю Олени Курило: "Уваги до сучасної української літературної мови", щоб цією книжкою звернути увагу молодого покоління письменників на давнішні надбання українських класиків і на народну словесність та що б перестерегти робітників пера творити похапцем новотвори, не завжди гідні з духом нашої мови або перекладати живцем з чужих мов.

 

Книжка О. Курило необхідна для кожного письменного українського інтеліґента, щоб успішно боротися з засмічуванням мови чужомовними елементами, незгідними з духом і розвитковими тенденціями української мови.

 

Вартість книжки полягає в тому, що авторка побудувала свою працю на великому літературному матеріялі та старалася охопити всі мовні явища, з якими може зустрінутися в своїй практиці письменна людина, а які можуть викликати в неї сумнів.

 

Як матеріяли, послужили авторці українські класики XIX. і поч. XX. ст., народна словесність, етнографічний — переважно прозовий — матеріял. Грінченківський словник а надто Кулішева мова в перших п'ятьох розділах його "Історії", бо це — як каже О. Курило — найбагатші, найкращі зразки українського слова, що досі не мають рівних в собі в українській прозовій літературі. Багато прикладів наводить авторка з записок ІІ і ІІІ О. О. Потебні, що черпав щедро з народної словесності.

 

Українська народна мова — на думку О. Курило — може бути єдиною можливою підставою української літературної мови. А що народна українська думка висловлена в мові, має в собі багато матеріялу до абстрагування, тому можна його використати і в науковій мові, замість кувати нові й штучні звороти. А дальше: українська інтеліґенція, що хоче стати в пригоді народові, піднести його культурний рівень, повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією мови наукові правди. Йде про те, щоб не тратити мовного почуття, щоб критично відноситися до чужих впливів у мові, щоб навчитися психології народної мови, навчитися думати по-українському. А щоб цю мету осягти, треба уважно читати українських класиків слова, треба уважно поставитися до етнографічних записів. Ця праця витворить певне чуття самої мови, те, що німці називають "Шпрахґефюль". А це чуття стане у великій пригоді, коли думка ширшає, іде вглиб і коли треба творити нові зв'язки між конкретним абстрактним значенням окремих слів і цілих зворотів, словом, коли треба творити мову. Великої ціни — це фразеологічний українсько-московський словник з наголосами, що має спеціяльне значення для нас, у Галичині.

 

На зміст книжки складається: Слово від Видавництва. Слово від авторки до 2-го й 3-го видання. Вступне слово. §1—22: Прикметники дієслівного походження, дієприслівники, невластива українській мові конструкція, інфінітив, дієприслівні речівники, особливості в конструкціях із особовими дієсловами, деякі іменні конструкції, деякі безпідметові звороти, особливості у зворотах з прикметниками, деякі особливі звороти з займенниками, з числівниками, особливості роду, ґенітив приналежности, особливості в уживанні датива, деякі сурядні (паратактичні) сполучення, спосіб піднести речівника у фразі. І особливі злучні звороти, прийменники, деякі прислівникові звороти, деякі заперечні вислови, часові зворoти, сполучені несинонімічні слова (отець—мати) та синонімічні слова (думки—гадки), деякі помилково вживані слова. Примітки (використана література стор. 138— 144). Короткий українсько-московський фразеологічний словник. Скорочення і пояснення до них, московський покажчик до фразеологічного словника. Покажчик відзначених у книзі форм і зворотів.

 

Узагалі поява книжки О. Курило в Галичині була дуже побажана. Хоч появилася вона першим виданням ще в р. 1918, опісля другим виданням 1923 р., третім виданням 1925 року — то в Галичині була вона майже — незнана. А шкода, що не поширилася вона більше, бо була б не допустила до таких зворотів, що тут, у нас, входили за правильні наддніпрянські, а ми бачимо, що вони чужі, що вони московські, напр. книжка по розміру (зам. розміром), по змісту (зам. змістом), по вимові (зам. вимовою), по абетці (зам. за абеткою), по обличчю (зам. на обличчя або обличчям), по його згоді (зам. за його згодою), по його наказу (зам. з його наказу або за його наказом), пo досвіду знаю (зам. з досвіду знаю), по його думці, бажанні, адресі, прізвищу, замовленню (зам. на його думку, бажання, адресу, прізвище, замовлення), розказує по порядку (зам. за порядком, у порядок), розвідка по соціології (зам. з соціології), підручник по ботаніці (зам. ботаніки), лікар по нервовим хворобам або по нервових хворобах (зам. лікар нервових хворіб; комітет по харчових справах (зам. харчових справ); збори відбудуться по такій програмі (зам. за такою програмою або ще краще: програма зборів); говорити по телефоні (зам. телефоном або телефонувати) і т. д. і т. д.

 

Або скільки-то непорозумінь було в Галичині з уживанням прислівників "зараз" і "тепер". Кожний думав, що як тільки скаже "зараз", то вже буде по наддніпрянському. А тимчасом від О. Курило довідуємося, що в Галичині правильно вживали слів: "зараз" і "тепер", бо не кажеться: зараз тут відбувається засідання, тільки: тепер тут відбувається засідання, але: зараз тут відбудеться засідання; не: зараз я не маю часу, тільки: тепер я не маю часу, але: зараз буду мати час; не: зараз не даю знати, де я тепер є, тільки: тепер не даю знати і т. д., але: зараз дам знати, де я буду і т. д.

 

Причиновий злучник "позаяк" перейшов був з У. Г. А. і на Україну, але О. Курило вчить, що українська мова не знає злучника "позаяк", а замість нього треба вживати: що, бо, як, як же.

 

Клопіт нам спричиняли й дієслова: одчиняти, одчинити, зачиняти, зачинити й відкривати, відкрити, закривати, закрити. Отже кажемо: одчиняти й зачиняти вікна, двері, крамниці, банки, хату, хлів, але: закривати й відкривати збори, засідання, курси, вистави, бібліотеки, музеї і т. д.

 

Підо впливом московської мови почали в Галичині уживати злучних зворотів: не вважаючи на те, що; не дивлячись на те, що (по моск.: несмотря на то, что), а в дусі народної мови треба б уживати: дарма що, напр.: Дарма, що голий, та в підв’язках. Номис.

 

Є декілька зворотів, що для нас звучать трохи дивно; напр.: а) за активні дієприкметники каже Житецький і т. д., ми кажемо: говорити про когось, але говорити за когось, значить: в його імени; б) деякі прикметники дієслівного походження, як: горючий, силющий і т. п.; в) поті того, потім того прийшов якийсь чоловік і т. д.

 

Уживання акузатива зам. ґенітива по переченні "не" теж якось звучить дивно, напр.: не могла навести відповідні літературні джерела; не може точно віддати yсі відтінки українського вислову і т.

 

Тяжко теж вияснити непослідовність в уживанню "ґ" і "г", бо чому: еміґрація, лінґвіст, інтеліґенція, ґенітив, але: газетяр, етнографічний, категорія, фразеологія, філолог, геній, семасіологія і т. д.

 

На стор. 24-ій поміщено: значіння і значення, а на стор. 4-ій ужито теж слова: значення.

 

Вкінці завважено такі друкарські помилки:

 

україньских зам. українських, повкладалося зам. повкрадалося, трете зам. третє, її зам. їй, писменників, письменників, джерела де зам. джерела, де, прикменики зам. прикметники, жизти зам. жизни, ви зам. Ви, із твори зам. твари, ґенітіві зам. ґенітиві, показчик зам. покажчик.

 

Та це дрібні недогляди.

 

Появу праці Олени Курило треба відзначити як явище дуже відрадне. Сповнить вона свою ціль: Не тільки поможе нам послуговуватися поданими там прикладами, але й стане за основу, коли доведеться творити фразеологічні звороти в дусі народної мови.

 

[Львівські вісті]

08.11.1942