Напередодні 25-ліття смерти Лесі Українки Василь Сімович видав книжечку з прецікавими листами поетки до Й.Маковея і своїми споминами про неї. Між оголошеними листами є деякі і від Олени Пчілки — мами поетки. Листів усього 9, а кілько в них життя, кілько заторкнених справ — так і уявляєш собі багату картину, якби перед нами лежала ціла велика збірка листів до ріжних людей!  

 

Цілий світ — інвалід, оттакий самий, як цей, що пішов до шпиталю з хлібом у мішку. Доборовся!...

Мужицьке "все одно", котре позваляє нашим людям жити денебудь: і на Поділлю і в Канаді і в Бразилії і в Азії? Що їм "все одно", а що ні? Що закорінилося в їх душах глубоким коріннєм, а що причепилося тільки злегка і зверха?

Священик Петро вертав з присілка від хорого. Ішов пішки, бо не було коней. Ніс дари божі, а хлопець дзвонив дзвінком перед ним.

Завелася в часописах предивна коротенька переписка між розлученими дітьми одного народу. Одні пішли на схід за Збруч і там мов у морі потонули, другі лишилися в Галичині без листів, без вістки від рідних.

"Правду кажу вам, що колиб ви уживали стільки розуму, сили і заходів на те, щоби добро творити, скільки розуму, сили і заходів спотребовуєте на те, щоби зло творити, то був би рай на землі".

Народні оповідання

    В горах грім гуде, хоч зима паде, землю спороли гармати, гремить війна, дуднить луна, дрожать ранені Карпати.   Хто живий, вставай боронити край, вкритий огнем і мерцями! Не буде тобі сумно у борбі між сїчовими стрільцями.   Лютий кат прийшов проливати кров, взяти народ наш в неволю, і море слїз у край принїс, розбій і смерть і недолю.   Та вступив ся кат із верхів Карпат, втїк, наче вовк, манівцями, або тут і впав, як у бій попав

Оповіданє.   Місячної ночи з 10. на 11. серпня 1914 р. над досвітком маленьке і нужденне галицьке містечко Залізцї дуже стревожило ся, почували вистріли і від утїкачів вісти, що прийшли Москалї. Люди бачили, як компанія австрийської краєвої оборони, котра коло Залозець стерегла границї, завернула в містечко і побігла в сторону Олїєва, і як небавом улицями поскакали патрулї росийської кінноти. Християни молили ся і зітхали у своїх хатах, заглядаючи осторожно у віконця, а жиди, котрі ще не забрали ся, городами і манівцями втїкали, як наполохані вівцї.