В кожного з нас залишились розмаїті речі з дитинства. В когось – мрії, в когось – ляля в сукенці в горошок, ведмедик без очка, страхи чи фобії, а в мене – знайомство з Нестором. Наші батьки були членами однієї львівської каякової тусовки. Але, власне, з того свого голопузого дитинства я його мало пригадую. Основні мої спогади вже з підліткового віку. Пам’ятаю його трохи незграбним, кучерявим парубком, з яким залюбки ходила на різні концерти в стилі «метал».
Те, що в Нестора є особливий магнетизм, в той час я ще не здогадувалась, але вже тоді вражала його багатогранність. В той період, коли одяг (навіть звиклий) купити було важко, він ходив в цікавій вовняній камізельці з вишитим оленем на грудях. Не одна я заздрила йому щодо цього оленя. Згодом його тітка розповіла мені, що Нестор сам її зв’язав, і сам вишив крислатого звіра. Та камізелька була схожою на стилізований гуцульський килим, але не такий, до яких ми звикли – феєрично кольорових в розмаїті ромби, а тих, давніх – з фантастично стилізованими чорними оленями і чорними ружами (такі бачила згодом лише в одній приватній збірці львівського колекціонера).
Пам’ятаю його перші виставки в коридорах училища. Нестор, мабуть, був і залишиться одним з небагатьох художників, які придають неймовірне значення пленерним роботам. Пам’ятаю вже тоді, після першого чи другого курсу, дивилась на його експозицію етюдів з чергових каяків і розуміла – переді мною сформований художник. Можливо, тоді він сам ще того не усвідомлював, бо ріс у творчій родині, де було багато митців і порівнювати було з чим…А ще пам’ятаю, що поряд з ним виставилась інша студентка, яка тоді також приймала участь в сплаві. Її роботи були дуже схожими по настрою з Несторовими. Але не більше. Якщо в прозорості накладання олійних фарб у Нестора була витончена акварельність, повітряність, глибина, то у неї лише економія та брак пігменту.
Нестор Бордун, "Львів. Ніч. Песики"
Яким чином Нестор кількома мазками, практично працюючи в одному кольорі, вміє його знюансувати так, що для тебе мимоволі відкривається ціла палітра відтінків, про існування яких ти лише здогадувався? Нестор відкрив для мене багато таємниць – виявляється: не лише небо, але й вода у морі, кораблі, трава, бруківка можуть бути перлово-рожевими, а жінки, потаємно від усіх, носять невидимі вінки з орхідей, які щоразу нагадують їм літню спеку і розмлоєну прохолоду…
А ще Нестор фантастичний оповідач. Його можу слухати годинами. І не тільки я. Я бачила, як його розповідь про будь що, починаючи від пояснення різниці між білилом цинковим і білилом свинцевим, однаково зачаровано слухають однокласники його сина, яким не більше восьми років, програмісти, бізнесмени, лікарі і навіть професійні художники. З кожного предмету він творить театр. Кожен раз зустріч з ним – це моно вистава. Донині не йде з голови його розповідь про те, як вони з другом заблукали в горах, як їх застав такий туман, що вони один одного не бачили на відстані витягнутої руки, їх спостерігання, як той туман спускається все нижче і нижче, відвойовуючи в них стежку і простір, і як вони намагались скласти обома руками той туман, як сіно в копицю. Пишучи черговий роман, хотіла якось використати цей момент в одному з сюжетів, але так і не зуміла наразі створити такого ліричного героя, якому б такі речі: як котити туман перед собою, було б справою звичайною.
– Коли саме до тебе прийшло тверде усвідомлення, що ти все-таки художник, а не хто інший?…
– Щоб відповісти на це питання, потрібно уяснити, хто такий художник? Чи що таке – бути художником? Як на мене, бути художником – проблема з міждисциплінарних питань. Художник захоплюєтьсь розмаїтими речима, в мене до сих пір є бажання та інтерес брати участь чи побувати в різних ситуаціях. Бо художник – людина, присутня в процесі. В процесі життя. Художник є безпосереднім учасником подій. Тоді ти художник. В процесі роблення етюдів приходить відчуття, що ти художник. Бо коли ти стаєш зранку і відразу берешся за пензля, можливо, ще навіть не випивши першої філіжанки кави, то ти просто маєш можливість цікаво, кожен раз по-іншому а, можливо, й зовсім по-новому подивитись на світ. Це завжди був мій спосіб життя. А якщо в наслідок певних дій ти відчуваєш свободу – воно відбулося.
– Що саме вплинуло на твоє рішення бути художником? Батько?
– Те, що мій батько – художник, безумовно, вплинуло на моє рішення. В якийсь момент я зрозумів, що бути художником мені значно простіше. Через батька в мене було вже вирішено багато питань. Цього не можна було втратити. Мені хотілось розвинути і доповнити те, чого він уже досяг. Це для мене важливо. Зберегти і продовжити те, що до мене уже хтось зробив. Тим більше, що це – мій батько.
– Чи бували моменти, коли ти шкодував про своє рішення стати художником?
– Ні, ніколи.
– Як вважаєш, що є основним в живописі, що є основним для художника?
– В живописі основне – мати інтуїтивне відчуття, добре розвинуту інтуїцію, не має значення, чи це абстрактний, чи фігуративний живопис. Має значення нюанс.
Нестор Бордун, "Місто"
– Знаю, що ти займаєшся дизайном інтер’єрів. Це цікавий напрямок, але наскільки вважаєш його творчим? Чи вдалось тобі створити інтер’єр, який би тобі подобався? Який дизайн тобі б хотілось зробити в ідеалі?
– Творчість – так, але не мистецтво. (Усміхається. Розумію, що дизайн – це не той напрямок, про який воліє розмовляти. Кожне слово, кожна фраза, яка стосується живопису, вкрай виважена, точна. Відчуваю, як хочеться Несторові відповісти максимально чесно. Для нього це важливо. Також зауважую, що подумки він, мабуть, звіряє, чи дав ґрунтовну відповідь на попереднє запитання). – Дизайн – інженерна проблематика, творчість – поезія. Добрий дизайн – це те місце, де ти можеш себе почуватись комфортно. Але самого мистецтва тут мало.
– Яку з своїх живописних робіт вважаєш знаковою?
– Ні- ні. Нема однієї. Кожна вдала робота є знаковою. Бо з кожною вдалою роботою я щось переростаю. Стаю іншим. Бачу по-іншому, по-новому. Це дуже важливо. У мене багато знакових робіт... багато…
– Останнім часом ти успішно провадиш живописні студії. Наскільки ти готовий відчувати себе вчителем?
– Дуже часто в юному віці їздив в гори на етюди. Часто сам, один. Часто навіть без грошей в кишені, без канапок. Мене туди тягнуло. Вабило. Карпати поставили питання самоіндентифікації. В Карпатах я отримував відповідь на запитання – хто я? Коли згодом потрапляв в європейські міста, то нюхом чув автентичні речі. Це допомогло знайти своє місце серед інших… Це спростило мої пошуки і дало багато відповідей на різні питання. Наприклад, в дитинстві я не міг до кінця зрозуміти цінності татових робіт. Лише в училищі зрозумів, що лише запах фарби, на якому я виріс, може стати подразником. Подразником тих емоцій, що спонукають творити…, що породжують відчуття свята…, відчуття таємниці.
Вчителем? Так,чуюсь. Відчуваю, що можу комусь дати щось. Думав про це. Думав також, чи ті люди, що мене навчили, чулись вчителями? Думаю, так. Якщо комусь вдалось якісно пояснити – то так. Ми вчились разом. Це – як любов. Це дуже гарні стосунки, і вони потрібні обом.
– Аби працювати, що для цього потрібно?
– Найпростіший спосіб (це коли для цього нічого не треба) – лише подолати дорогу від ліжка до мольберта.
– Які речі тебе надихають?
– Закоханість. Закоханість надихає завжди. Але вона минає... (задумався). Потім – трагедія.. (сміється).
– Які речі виводять тебе з рівноваги?
– Найбільше, напевно, розгубленість по відношенню до когось іншого…, але це не впливає на творчість. Це той стан, в якому можна, не сподіваючись, намалювати найліпшу картину…Напевно, так по-правді, не пережив чогось, щоб б вивело мене з рівноваги надовго… Хіба…, хіба втрата близької людини.
– Коли ти востаннє мав почуття гордості?
– Не знаю. (Розгубився).
– Ти багато подорожував, в тебе насичене життя, ти чудовий оповідач… Чи не було наміру це все описати?
– Є така непевна ідея, що я колись про це напишу. Якось давніше ходів написати книжку і чесно описати все. Але зрозумів, що не вмію чесність помістити в слова. А по-іншому не вмію.
– Якщо б не художником, то ким?
– Мандрівником. Подорожував би. (знову всміхається. Але якось так – по-доброму. І трохи наче зніяковіло, немов щойно зізнався в чомусь дуже-дуже інтимному…).
Нестор Бордун, "Море"
– Що таке є магнетичного в морі, що воно тебе вабить: його багато в твоїх етюдах, студійних роботах, в тобі?
– Море? Маєш рацію. Його дійсно в мене багато. Вабить? Усе. Але насамперед – постійна зміна. Глибина, чітка різниця між штилем і бурями, контрастність… Величина, простір, відчуття свободи. Але водночас воно дуже… інтимне. І відчуття мізерії… Відчуття невеликості, замішане на почутті довіри до стихії.
Нестор Бордун, "Море"
– Що дав тобі досвід співзасновника галереї (йдеться про галерею «Кораллі» - ред.)?
– Принципово уяснив для себе, що таке діяльність галереї. Зрозумів, що складно займатись галерею, будучи художником. А ще – стало спокійніше. Звільнило як художника… відчув більше свободи…
Нестор Бордун, "Львів з вікна"
26.03.2014