Цього не видно на фото

Львів і теплий день древнього міста, в душу якого стукає осінь… Місто ніби старіє, та цього не видно на знимках, байдуже яких – професійних, рекламних, просто любительських, що їх так любить фейсбук, що їх так люблять туристи. Але коли ти не був у місті Лева довго – більше року, наприклад – і просто йдеш, чалапаєш цими тротуарами, бо часу вагон (відразу з поїзда, з вокзалу, тільки світає, все закрито, крім, звичайно, привокзальних кафе), ти не можеш не бачити, як проржавіли дахи, як сиплеться тиньк, якими сірими, бляклими стали фарби ще декілька років тому яскравих фасадів старих кам’яниць. Навіть купол вокзалу і той вкритий плямами, ржавіє метал покриття. Театр імені Заньковецької – ну, це просто біда. Проклята війна забирає ресурси, потрібні для того, щоб навести лад у міській господарці, щоб зупинити цей розпад, занепад, спричинений часом, погодою – і, звичайно, людьми. Але не все так погано, життя триває і робота робиться. Зруйнований ракетним ударом будинок на Стрийській виглядає як новий, і якщо не знати, що тут трапилось, про всю цю трагедію, то здогадатися важко. Принаймні з вулиці (не заходив у двір і не стукав у двері) нічого не видно.

Ні, місто Лева ніколи не стане потворним, занедбаним, непотрібним, забутим. Його середньовічна частина – це не музей: тут повно енергії, тут повно людей. Вулиці, парки, квартали, базари, вокзали, двори живуть своїм життям. Фонтани працюють, перед Оперним повно роззяв. Вернісаж біля старого театру нагадує звиклий базар, де, здається, вже ніхто не купує нічого. На Вірменській весела юрба. Площа Ринок, театральні розміри старого кварталу, світ закапелків, провулків, проходів, піддашшя дахів – все це плетиво простору й часу, світів. Світ балконів з ліпниною, мурів, костелів, церков, синагог (точніше руїн). Старих кам'яниць і зашитих у бруківку покручених вулиць, брам, що ведуть у закриті, невідомі й темні двори. День теплий настільки, що так і хочеться розчинитись у часі, заливши собі ту хвилю тепла, того наївного щастя, дивитися на дощ, на мокру бруківку, трамваї, дахи – і, здається, безтурботних людей казково красивого Львова.

«Старіє», поступаючись часу й обставинам, історична частина міста тисячі левів. Із забудовою останніх років, особливо офісним і житловими кварталами, все гаразд, вони виглядають не просто пристойно, а часом красиво, сміливо – це про архітектуру. Особливо вражають колишні пролетарські райони, де все буття крутилося навколо великих заводів, яких більше немає. А замість одноманітних цегляних корпусів є офісні центри, житлові будинки, кафе, ресторани, кав'ярні, дорогі магазини, фітнес-центри, барбершопи, салони краси і стоматкабінети. Навколо пафосні назви, у вітринах невідоме життя, розкіш товарів. Львів тут нічим не різниться від тисячі міст на планеті Земля. Це ареал проживання успішних львів’ян, які можуть дозволити собі купувати житло у цих комплексах. Є й інший нетуристичний Львів з бетонками спальних районів, з хрущовками, базарами і секондгендами. Очевидно, що реальне життя не має нічого спільного з туристичним міфом про каву, чоколяду, сирники, мармуляду і пляцки. Здається, справжні жителі й гості міста більше полюбляють пиво і кебаб, який продається всюди і, судячи з кількості закладів з цим кулінарним «шедевром», є надзвичайно популярним. Колись такими були пиріжки з лівером, потім пиріжки з сиром, повидлом і м’ясом, чебуреки, чанахи і рідні вареники, яких потіснили хот-доги (де вам клали кілограми моркви по-корейськи, а бувало і ще купу капусти, цілий салат), і, звичайно, піцерії – піца направо й наліво. Тепер прийшов час кебабів. Львів повторює шлях більшості міст усієї Європи, в тому є економічна доцільність, є попит – і це приносить прибуток.

Не знаю, чи є пряма економічна доцільність і зиск з того, що дім, якому більше ста років, красиво збережений, ліпнина на місці і дах не просто не тече – не виглядає жахливо. Але це лице міста Лева, і щоб воно не стало невідомим, чужим, його доглядають, пильнують і бережуть. Для себе, для своїх, хто тут живе. Туристи – це добре, і площа Ринок – це добре. Але туристи поїдуть, а ми всі тут лишимось. З кавою, пивом, кебабами і круасанами.