«Я, професор економіки, отримую за годину в тисячі разів менше, ніж чоловік, який кидає м’яч у кошик». Мова йшла про Майкла Джордана, він сказав це з відчуттям легкої гіркоти, іронії та смутку. Він – професор економіки Массачусетського технологічного інституту, колишній професор, який розповідав нам, студентам Львівського університету, про принади й особливості капіталізму.
Надворі початок 90-х – 1993 рік, комуни не стало, і тоді ми в Україні болісно переходили з плану до стихії ринку, про який мали тільки теоретичне уявлення. Професор викладав порівняння планової та ринкової економіки, втратив роботу в Америці і приїхав на землю предків читати лекції й мати хоч якийсь заробіток. «Соціалізму не стало, капіталізм переміг, залишилися Куба і Північна Корея, але їх економіка нікого не цікавить».
Теперішнім студентам не потрібно розказувати про капіталізм і як працює ринкова економіка – вони, як і ми всі, в ньому живуть. І той факт, що професор неважливо чого неважливо де заробляє в рази менше, ніж той, хто біжить, стрибає, співає і все це показує телебачення, вони знають. Вони (це стосується будь-якої країни у світі) можуть не знати, як звати професора, – але того, хто б’є, подає, пасує чи ловить м’яча і за цим спостерігають мільйони, якщо не більше, вони знають. Це реалії ринкової економіки – попит породжує пропозицію. Жоден учений у світі не викликає такого інтересу і захоплення народних мас – і тому не має такого контракту, як Кріштіану Роналду. Добре, що існують ще премії на кшталт Нобелівської – і тоді вчені фізики, хіміки (математики мають свого нобеля – медаль Філдса, й українка Марина Вязовська є її лауреаткою) стають на короткий час відомими трошки ширшому загалу, стають медійним особами – такими ж, як фудблогери, фітнес-тренери, футболісти, кіноактори чи переможці конкурсів красоти і Євробачення.
У мирні часи з цим можна жити і не перейматись якось особливо – завжди знайдеться країна, де можна все, що треба, купити і привезти до себе. Найімовірніше, це буде Китай, сучасна майстерня світу – «стара майстерня світу» всі свої сили, свої найкращі уми скерувала у фінансовий сектор, там найбільші гроші. Лондон став фінансовою столицею світу, а німці, які досі вважають, що інженер – це професія гідна грошей і поваги, купили гордість британської інженерної думки «Ролс-Ройс» і «Бентлі». Британці навіть оголосили національний збір коштів, щоб їх врятувати від такої «ганьби». Не вдалося.
В Україні війна, і країні потрібна зброя – не просто залізо, а нова, настільки нова, що її немає ні в кого, навіть у наших союзників, а головно у ворога. Це критично важливо, це питання перемоги чи поразки. Приклад – український «Нептун», який потопив крейсер «Москва». У ворожих ракетах не тільки західні компоненти – у них західні технології, за якими стоять західні вчені, інженери, конструктори. Так історія повторюється – все це вже було після Другої світової війни: вивезені німецькі заводи, полонені конструктори, вчені, інженери. Орда ж – правонаступниця союзу. Особисто знаю вчених, випускників «політехніки», які під час війни перебралися зі Штатів у москву. Причина такого вчинку? Думаю, гроші – можливо, на додаток шантаж. Не знаю. Нам потрібні свої вчені, конструктори, інженери, робітники, які будуть робити нові «Нептуни», які спроєктують і збудують балістичні ракети, яких нам ніби дають і не дають, не дозволяючи завдавати ударів углиб території русского рейху (про дрони знають усі). Нам потрібна технологічна перевага у створенні й виготовленні зброї. Вони переважають нас кількісно. Фізичний, хімічний і математичний факультети повинні знову стати елітними у хорошому сенсі слова, вчитись на яких – це привілей кращих із кращих. Добре, що ще є ІТ і програмування й легендарні рівні зарплат у цій галузі промисловості – це тримає на плаву прикладних математиків. Всі професії почесні, вся праця заслуговує на повагу і гідна оплати, але коли в країні війна, на перший план виходять армія, зброя і ті, хто створює й використовує її на полі бою. Так, про них, про їхню професію можна і треба писати (не розкриваючи імен і деталей), створювати сюжети. І так, рекламувати, як рекламують все інше, що фінансово вигідно, – бо ніхто чужий, навіть наші союзники, не зробить цього за нас.
05.11.2024