Через те, що людей, які цікавляться літературою, в Україні не надто багато (це сумно констатує відсоток видавничої продукції на душу населення), відсутні й відповідні проекти, спрямовані на задоволення запитів цього сегменту. Класика жанру: немає попиту – немає й пропозиції. Але часом щось таке позитивне трапляється. Ясно, що не з ініціативи держави, яка наразі відчайдушно намагається нас всіх спримітивізувати. І без участі знаних культурних діячів, більшість яких вже від усього втомилася, і воліє хіба писати повчальні послання до молодого покоління. Якщо хтось щось робить, то це якраз молодь. Маю на увазі проект «Літня літературна школа в Карпатах» від Літературного клубу «Маруся».
Літшкола, випуск 2013
Хоча в прес-анонсі до IV школи організатором вказаний Центр літературної освіти, але люди працюють ті ж самі: Дмитро Стретович, Марія Придьма та Ольга Гончар. Певна річ, команда мусить бути ширша, але саме особи з цими іменами контролюють і координують згадану роботу. Дмитро Стретович зізнається: «Насамперед, ми бачимо багато зацікавлених в участі у наших проектах. Наприклад, за перший день появи сторінки Центру літературної освіти в соцмережі «Фейсбук» у нас було понад 300 лайків. Коли ж ми оголосили набір анкет на цьогорічну Літшколу – у перший день було 10 анкет, а всього подалося 130 учасників – це найбільше за 4 роки проекту».
Для того, щоб стати учасником Літшколи треба не лише бути молодим прозаїком, поетом, публіцистом, видавцем чи редактором віком 18-35 років і подати заявку. Якщо тебе відберуть, потрібно зробити ще й організаційний внесок. Цього року сума складала 900 гривень. Не надто багато, але є. З огляду на кількість заявок, бачимо, що молоді письменники готові платити за літературну освіту. Варто додати, що оргвнесок витрачається на проживання, харчування учасників та лекторів тощо. Себто, самі учасники і є фундаторами своєї освіти. Як на мене, це конструктивний підхід, бо, зазвичай, придбана річ більше цінується, ніж одержана в подарунок.
Перша Літня літературна школа працювала в 2010 році на полонині в селищі Микуличин, що на Івано-Франківщині. Тоді і я мав щастя бути учасником, себто, бачив початки. Вже тоді мені все дуже сподобалося. Зокрема, той факт, що ми мешкали в наметах, почергово готували їжу, зранку вмивалися у потічку по сусідству, в гості до нас приходив пастух, який випасав на полонині овець… Мені дуже імпонувала така карпатська романтика, як і цілонічне виконання пісень біля вогнища. Правда, вдень також були цікаві лекції.
Цього року наметів не було, школа працювала в симпатичному котеджі в селі Поляниця трохи далі за Микуличином. Вона тривала з 5 до 10 серпня. Коли з’явилося запрошення від організаторів завітати в гості, відмовлятися аж ніяк не хотілося, а тому, викроївши з робочих буднів два дні для свята, благословенна Поляниця була переді мною. Учасниця Літшколи з Києва Аля Драженко із захопленням ділиться: «Програма чудесна! Трохи можна було б більше спати, але мене не просто все влаштовує, я в захваті!». Як бачимо, питання зі сном залишається актуальним, але, гадаю, все можна списати на вік учасників, коли ніколи не спиться, але завжди хочеться спати.
Цього разу школа видалася добре продуманою і організованою. Відбувалися не лише лекції, а й майстер-класи, також учасники були поділені на кілька команд і мали виконати цікаві завдання, зокрема, придумати успішний видавничий проект. Один із лекторів, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків визнав: «Здивований, що люди чітко мислять, обізнані в питаннях процесу організації видання книги. З усіма проектами треба йти у видавництва, тільки варто вибирати видавництво відносно типу проекту. Так що в цьому сенсі Літшкола виправдовує своє існування».
Завен Баблоян серед учасників Літшколи
Як вже зрозуміло, заняття стосувалися не лише літератури, а й довкололітературних моментів. На запитання: чи має письменник перейматися тонкощами видавничої справи? – ще один лектор видавець і перекладач Завен Баблоян відповів, що «письменник не має перейматися видавничими моментами, але добре, коли на них розуміється. Він тоді може коректувати очікування, а при підписі угоди – сформулювати свої інтереси та їх забезпечення. Письменник має розуміти, що може, а чого не може видавництво».
Серед лекторів Літшколи були також польська письменниця і перекладачка Анета Камінська, українські письменники та культурні діячі Тарас Прохасько, Любко Дереш, Богдана Матіяш, Ірина Вікирчак, Юрій Макаров…
Богдана Матіяш під час виступу
Учасник з Києва Олександр Стукало з враженнями: «Для мене найцікавішою була лекція Богдани Матіяш про досвід, біль і страх в літературі. Прохаськівська цікава, але по-своєму. Його просто цікаво слухати». Богдана Матіяш вважає, що кожна особа, яка пише, навіть сорокарічна, здатна відчути в собі страх письма, якого вона раніше не знала і не знає, звідки він прийшов, і що з ним робити? А насправді з ним щось робити треба, бо для когось це може взагалі бути приводом припинити писати назавжди. Очевидно, учасники цьогорічної Літшколи вже знають, що робити зі страхом і при його появі зможуть легко опанувати це відчуття, щоби творити далі. А це важливо, бо серед них чимало талановитих людей. Такий висновок напрошується після літвечора, свідком якого випало бути.
Один з найцікавіших молодих учасників цьогорічної школи – поет з Ужгорода Томаш Деяк – каже, що йому серед лекторів забракло такого поета, який би фахово розповідав про поезію: «Не вистачало того, що робив Дереш, розповідаючи про прозу, а я хотів би, щоб так було й по поезії».
Лекція Любка Дереша
Як зазначено на сайті Центру літературної освіти: «Літшкола – це культурно-освітня платформа для обміну знаннями і досвідом між різними поколіннями літераторів». Власне, що й успішно відбулося. За роки роботи Літшколи «навчання» пройшло понад сто молодих літераторів. Таким чином формується мережа контактів між талановитими людьми, які вже сьогодні активно долучаються до розвитку українського культурного процесу.
