Літшкола в Карпатах: все файно!

Через те, що людей, які цікавляться літературою, в Україні не надто багато (це сумно констатує відсоток видавничої продукції на душу населення), відсутні й відповідні проекти, спрямовані на задоволення запитів цього сегменту. Класика жанру: немає попиту – немає й пропозиції. Але часом щось таке позитивне трапляється. Ясно, що не з ініціативи держави, яка наразі відчайдушно намагається нас всіх спримітивізувати. І без участі знаних культурних діячів, більшість яких вже від усього втомилася, і воліє хіба писати повчальні послання до молодого покоління. Якщо хтось щось робить, то це якраз молодь. Маю на увазі проект «Літня літературна школа в Карпатах» від Літературного клубу «Маруся».

 

  Літшкола, випуск 2013

 

Хоча в прес-анонсі до IV школи організатором вказаний Центр літературної освіти, але люди працюють ті ж самі: Дмитро Стретович, Марія Придьма та Ольга Гончар. Певна річ, команда мусить бути ширша, але саме особи з цими іменами контролюють і координують згадану роботу. Дмитро Стретович зізнається: «Насамперед, ми бачимо багато зацікавлених в участі у наших проектах. Наприклад, за перший день появи сторінки Центру літературної освіти в соцмережі «Фейсбук» у нас було понад 300 лайків. Коли ж ми оголосили набір анкет на цьогорічну Літшколу – у перший день було 10 анкет, а всього подалося 130 учасників – це найбільше за 4 роки проекту».

 

Для того, щоб стати учасником Літшколи треба не лише бути молодим прозаїком, поетом, публіцистом, видавцем чи редактором віком 18-35 років і подати заявку. Якщо тебе відберуть, потрібно зробити ще й організаційний внесок. Цього року сума складала 900 гривень. Не надто багато, але є. З огляду на кількість заявок, бачимо, що молоді письменники готові платити за літературну освіту. Варто додати, що оргвнесок витрачається на проживання, харчування учасників та лекторів тощо. Себто, самі учасники і є фундаторами своєї освіти. Як на мене, це конструктивний підхід, бо, зазвичай, придбана річ більше цінується, ніж одержана в подарунок.

 

Перша Літня літературна школа працювала в 2010 році на полонині в селищі Микуличин, що на Івано-Франківщині. Тоді і я мав щастя бути учасником, себто, бачив початки. Вже тоді мені все дуже сподобалося. Зокрема, той факт, що ми мешкали в наметах, почергово готували їжу, зранку вмивалися у потічку по сусідству, в гості до нас приходив пастух, який випасав на полонині овець… Мені дуже імпонувала така карпатська романтика, як і цілонічне виконання пісень біля вогнища. Правда, вдень також були цікаві лекції.

 

 

Цього року наметів не було, школа працювала в симпатичному котеджі в селі Поляниця трохи далі за Микуличином. Вона тривала з 5 до 10 серпня. Коли з’явилося запрошення від організаторів завітати в гості, відмовлятися аж ніяк не хотілося, а тому, викроївши з робочих буднів два дні для свята, благословенна Поляниця була переді мною. Учасниця Літшколи з Києва Аля Драженко із захопленням ділиться: «Програма чудесна! Трохи можна було б більше спати, але мене не просто все влаштовує, я в захваті!». Як бачимо, питання зі сном залишається актуальним, але, гадаю, все можна списати на вік учасників, коли ніколи не спиться, але завжди хочеться спати.

 

Цього разу школа видалася добре продуманою і організованою. Відбувалися не лише лекції, а й майстер-класи, також учасники були поділені на кілька команд і мали виконати цікаві завдання, зокрема, придумати успішний видавничий проект. Один із лекторів, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків визнав: «Здивований, що люди чітко мислять, обізнані в питаннях процесу організації видання книги. З усіма проектами треба йти у видавництва, тільки варто вибирати видавництво відносно типу проекту. Так що в цьому сенсі Літшкола виправдовує своє існування».

 

  Завен Баблоян серед учасників Літшколи

 

Як вже зрозуміло, заняття стосувалися не лише літератури, а й довкололітературних моментів. На запитання: чи має письменник перейматися тонкощами видавничої справи? – ще один лектор видавець і перекладач Завен Баблоян відповів, що «письменник не має перейматися видавничими моментами, але добре, коли на них розуміється. Він тоді може коректувати очікування, а при підписі угоди – сформулювати свої інтереси та їх забезпечення. Письменник має розуміти, що може, а чого не може видавництво».

Серед лекторів Літшколи були також польська письменниця і перекладачка Анета Камінська, українські письменники та культурні діячі Тарас Прохасько, Любко Дереш, Богдана Матіяш, Ірина Вікирчак, Юрій Макаров…

 

  Богдана Матіяш під час виступу

 

Учасник з Києва Олександр Стукало з враженнями: «Для мене найцікавішою була лекція Богдани Матіяш про досвід, біль і страх в літературі. Прохаськівська цікава, але по-своєму. Його просто цікаво слухати». Богдана Матіяш вважає, що кожна особа, яка пише, навіть сорокарічна, здатна відчути в собі страх письма, якого вона раніше не знала і не знає, звідки він прийшов, і що з ним робити? А насправді з ним щось робити треба, бо для когось це може взагалі бути приводом припинити писати назавжди. Очевидно, учасники цьогорічної Літшколи вже знають, що робити зі страхом і при його появі зможуть легко опанувати це відчуття, щоби творити далі. А це важливо, бо серед них чимало талановитих людей. Такий висновок напрошується після літвечора, свідком якого випало бути.

 

Один з найцікавіших молодих учасників цьогорічної школи – поет з Ужгорода Томаш Деяк – каже, що йому серед лекторів забракло такого поета, який би фахово розповідав про поезію: «Не вистачало того, що робив Дереш, розповідаючи про прозу, а я хотів би, щоб так було й по поезії».

 

  Лекція Любка Дереша

 

Як зазначено на сайті Центру літературної освіти: «Літшкола – це культурно-освітня платформа для обміну знаннями і досвідом між різними поколіннями літераторів». Власне, що й успішно відбулося. За роки роботи Літшколи «навчання» пройшло понад сто молодих літераторів. Таким чином формується мережа контактів між талановитими людьми, які вже сьогодні активно долучаються до розвитку українського культурного процесу.

 

15.08.2013