Поет про українську літературу*).   "В пісні наша доля... це був наш рятунок у літах неволі... сама доля дзвенить, як пісня..." Пісня — це "душа українців, що втілюється в неї..." Те, що каже Микола Чирський у своїй драмі "Отаман Пісня" — відчували також і ми, коли співали українці. Пісні оповідали про минуле. Це були лєґенди й героїчні епоси, елєґії про смерть у бою, тужливі плачі в неволі, горді гимни про війни й перемоги. Ми відчували, що власне це й є найкращою тематикою української поезії.  

Краків, хоч зберігав дуже довгий час характер чисто польського міста, зміняв нераз продовж перших віків свого історичного життя власне політичне обличчя. Був це вислід таких історичних чинників, як кольонізація міст німецькими осадниками, родові взаємини польських королів (головно елєкційних), то-що. Ті чужі впливи виступають зокрема помітно у Вавельській катедрі і кожного мусить вразити це дивне явище, що між тими памятниками є розмірно дуже мало творів чистого польського мистецтва. А бачимо там архітектуру італійців, образи німців, стінні фрески українців.  

  Науковий виклад Архиєпископа Іларіона у Кракові   Дня 2. лютого 1941 р., заходом Наукової Ради Українського Центрального Комітету у Кракові архієпископ Іларіон (д-р Іван Огієнко) виголосив виклад у переповненій салі УОТ на тему: "Українська літературна мова та її значіння в розвою нації".  

Краків, 30. листопада 1940.  

Минає більше року, як повстали в Кракові табори, спочатку при вул. Льоретанській, у будинку б. купецької школи, а пізній недалеко при вулиці Яблоновських, у великому будинку академічного дому з його сотнями кімнат. Хто перебував в одному чи другому таборі тієї зими, не скоро її забуде, головно ті, що прийшли найраніше, коли ще нічого не було зорґанізовано і всім опікувались офіціяльно сестри з НСФ, аж поки не передано самим українцям дбати за себе самих.  

Малий фейлєтон   "Звіт з діяльности це справа дуже важна. Кожна шануюча себе делєґатура повинна такий звіт широко і машиново на час — зробити.   Очевидно — не кожній делєґат надається до такої наукової роботи. Деколи ці звіти бувають такі короткі і ляпідарні, що аж прикро слухати. Стає такий делєґат і каже:   "З ділянки суспільної опіки й опіки над родиною і молодю — в нас, так сказати б, ніякої діяльности не було. На тім як так сказати б, скінчив би".  

Коли приходить на світ перша дитина, спішать з побажанням приятелі та знайомі.   До нас зайшов перший Придніпрянський. Просто розсяяний.   — Ах вітайте, так би сказать!... Врешті діждались: ну і щоденник! Хтоб то подумав. Бачите, а в ще в зімку говорив, що все буде добре: привикнете! Мовляв і на іміґрації жить можна. Тільки, бачите у чому справа: Мудро писать... Усе писать, що попаде — писать і нікому, так би сказать, пощади щоб не було. Хтось скажімо, не по правді живе, хтось ледащий, пяничить, бешкити робить — зараз його по чубі...  

Проф. д-р І. Огієнко визнаний кандидатом на холмського єпископа      

  Провід над Головною Церковною Радою при Українськім Центральнім Комітеті у Кракові перейняв заслужений діяч на церковному полі проф. д-р Іван Огієнко. З цього приводу згадаємо бодай коротко декілька дат з його життя.  

Минув рік і як батогом лопнув. Змірилося в ньому чимало. Багацько постарілось і відмолодніло, ще більше розбагатіло і збідніло. Одним уже так ніколи не буде, іншим ще так не поводилося: такого не пили, не їли, не виділи. Дехто згадує та тужить, декому й не в голові. "Не дай Господь, щоб увірвало"? — і... з острахом зідхає.