Науковий виклад Архиєпископа Іларіона у Кракові   Дня 2. лютого 1941 р., заходом Наукової Ради Українського Центрального Комітету у Кракові архієпископ Іларіон (д-р Іван Огієнко) виголосив виклад у переповненій салі УОТ на тему: "Українська літературна мова та її значіння в розвою нації".  

Краків, 30. листопада 1940.  

Минає більше року, як повстали в Кракові табори, спочатку при вул. Льоретанській, у будинку б. купецької школи, а пізній недалеко при вулиці Яблоновських, у великому будинку академічного дому з його сотнями кімнат. Хто перебував в одному чи другому таборі тієї зими, не скоро її забуде, головно ті, що прийшли найраніше, коли ще нічого не було зорґанізовано і всім опікувались офіціяльно сестри з НСФ, аж поки не передано самим українцям дбати за себе самих.  

Малий фейлєтон   "Звіт з діяльности це справа дуже важна. Кожна шануюча себе делєґатура повинна такий звіт широко і машиново на час — зробити.   Очевидно — не кожній делєґат надається до такої наукової роботи. Деколи ці звіти бувають такі короткі і ляпідарні, що аж прикро слухати. Стає такий делєґат і каже:   "З ділянки суспільної опіки й опіки над родиною і молодю — в нас, так сказати б, ніякої діяльности не було. На тім як так сказати б, скінчив би".  

Коли приходить на світ перша дитина, спішать з побажанням приятелі та знайомі.   До нас зайшов перший Придніпрянський. Просто розсяяний.   — Ах вітайте, так би сказать!... Врешті діждались: ну і щоденник! Хтоб то подумав. Бачите, а в ще в зімку говорив, що все буде добре: привикнете! Мовляв і на іміґрації жить можна. Тільки, бачите у чому справа: Мудро писать... Усе писать, що попаде — писать і нікому, так би сказать, пощади щоб не було. Хтось скажімо, не по правді живе, хтось ледащий, пяничить, бешкити робить — зараз його по чубі...  

Проф. д-р І. Огієнко визнаний кандидатом на холмського єпископа      

  Провід над Головною Церковною Радою при Українськім Центральнім Комітеті у Кракові перейняв заслужений діяч на церковному полі проф. д-р Іван Огієнко. З цього приводу згадаємо бодай коротко декілька дат з його життя.  

Минув рік і як батогом лопнув. Змірилося в ньому чимало. Багацько постарілось і відмолодніло, ще більше розбагатіло і збідніло. Одним уже так ніколи не буде, іншим ще так не поводилося: такого не пили, не їли, не виділи. Дехто згадує та тужить, декому й не в голові. "Не дай Господь, щоб увірвало"? — і... з острахом зідхає.  

Краків, 20 серпня 1940.  

До редакції написав один інжінєр лист, в якому радить, як то редаґувати ґазету, літературний додаток і т. д., причому зазначує, щоби з коштами не числитись, бо — мовляв — усі люди мають тепер гроші.   — Ви маєте гроші? — питаю товариша по пері, що сидить поруч.   Понишпорив у мошонці.   — Не маю, а чому питаєте?   — Бо ви належите також до людей, а не маєте.   — Проїв... Не доїш, а проїш! А ви маєте?   — Маю два золотих.