Інтернет-проект PortEuropa виступив вчора (5 липня) з утопійною, втім цілком логічною і тим більше цікавою мовною ініціативою. Як контрарґумент для тих, хто захищає щоденну російську в Україні й апелює до тези, що мова спілкування між людьми не має аж такого вирішального значення, пропонує замінити російську на… польську. Презентацію ініціативи з усією її логікою, арґументами та рекомендаціями до впроваждення «Z» подає повнотекстово і без змін.  

23 вересня 1900 року в польському місті Новий Сонч народився видатний український географ Володимир Кубійович. Так, саме той Кубійович, якого більшість українців завдяки радянській пропаганді знає як «нацистського прихвостня», «буржуазного націоналіста», «колабораціоніста». Цей список пропагандистських штампів можна продовжити. Навіть нині постать Кубійовича в українському суспільстві більше асоціюється з його політичною, а не науковою діяльністю. Між тим, саме завдяки науці Кубійович здобув собі ім’я в довоєнній Польщі та за її межами.

18 березня 2013 року на камерній сцені краківського Національного Cтарого театру імені Гелени Моджієвської відбулася прем’єра вистави Кшиштофа Гарбачевського «Галерея портретів польських королів» («Poczet królów polskich»). Вистава стала першою для нового керівництва Старого театру – артистичного тандему у складі директора Яна Кляти і заступника директора з творчих питань Себастьяна Маєвського.    

  (З недрукованої збірки).   ***   Hеначе в ранній, опалевій млі Причулись дзвони в рідному селі. Летіла з вітром звуків завирюха, А я стояв, задуманий, і слухав...   Ось перший подих рідної весни І перші мрії, перші юні сни, І перше в серці виплекане слово Веснівкою розцвілося чудово. Гагілка перша, перший хоровід, Розспіваний, розсміяний похід В минуле наше, а може в майбутнє, Щоби здійснилось слово незабутнє,

Уривок із повісти "Орлик" — продовження трилогії "Мазепа" — рукопис якої зберігся у Львові і тепер готовиться до друку в "Українськім Видавництві" в Кракові. — Пр. Ред.   Сонце, як човен — золота повен, плило по хвилях трав.   Горів обрій.   Орлик протер oчі. "Панове товариство, в поход! В поход!"   Пішли, маючи тільки траву кругом себе і небо над головою.   Трава шуміла, шелестіла, перешіптувалася, небо мовчало, тільки вряди-годи скорою блискавкою підморгувало до землі. — На погоду.

  НОВА ДІЙСНІСТЬ ПІСЛЯ РОЗВАЛУ ПОЛЬЩІ  

Новина вістка про смерть Богдана Лепкого заскочила мене в розгарі праці, в робітні, де крім скирт паперу з найактуальнійшими справами, немає ні одного підручника української літератури, ні одного вирізка з того, що я впродовж десятиліть писав про Лепкого. Про мого вчителя, друга-приятеля. А Редактор часопису заявив, що не пізніше години мусить бути некролог... Щож, трудно. Не над першим Лепким доводиться мені говорити нагробне слово. Похоронив я вже другів-приятелів їх чимало.

    Від скитських старих — до стрілецьких: Що крок, то могила, то дві. А скільки пропало, потахло В лісах, у збіжах, у траві.   А скільки вовки і вороння, А скільки мутні глиби вод... А все те за правду, за волю, За славу, за честь, за народ.   Від віку, порослого мохом — До віку закритого нам: Доземний поклін у могилах Дідам, і батькам, і синам.   Снігами, дощами рясними Скресає вода із криниць. Могили — велике минуле,

  Поет про українську літературу*).   "В пісні наша доля... це був наш рятунок у літах неволі... сама доля дзвенить, як пісня..." Пісня — це "душа українців, що втілюється в неї..." Те, що каже Микола Чирський у своїй драмі "Отаман Пісня" — відчували також і ми, коли співали українці. Пісні оповідали про минуле. Це були лєґенди й героїчні епоси, елєґії про смерть у бою, тужливі плачі в неволі, горді гимни про війни й перемоги. Ми відчували, що власне це й є найкращою тематикою української поезії.  

Краків, хоч зберігав дуже довгий час характер чисто польського міста, зміняв нераз продовж перших віків свого історичного життя власне політичне обличчя. Був це вислід таких історичних чинників, як кольонізація міст німецькими осадниками, родові взаємини польських королів (головно елєкційних), то-що. Ті чужі впливи виступають зокрема помітно у Вавельській катедрі і кожного мусить вразити це дивне явище, що між тими памятниками є розмірно дуже мало творів чистого польського мистецтва. А бачимо там архітектуру італійців, образи німців, стінні фрески українців.