Польові дослідження українсько-польських відносин   Що думають українці та поляки одні про одних поза офіційними промовами? Відповісти на це намагається книжка «Асиметрична симетрія. Польові дослідження українсько-польських відносин», що побачила світ цієї весни у київському видавництві «Темпора». Вона презентує результат спроб Леся Белея та Лукаша Сатурчака розворушити неговірких співрозмовників у Польщі й Україні та зрозуміти, якими очима ті дивляться на сусідів по інший бік кордону довжиною 535 км.  

 

  «Болю мого не вгамовано…» – впродовж останніх місяців мені ніяк не йде з голови цей рядок із вірша «Біль» Петра Скунця.  Може, то все прийшло у травні, коли вшановували день народження (20.05.) і день смерті (30.05.) митця. А може то невгамований біль його передчасного відходу.   Петро Скунць, Василь Вароді та Федір Зубанич, 1960-ті роки.  

 

 

Пауль Целан. Від порога до порога. Поезії. Переклад з німецької та післямова Петра Рихла. – Чернівці: «Книги – XXI», 2014. – 132 с.    

  Володимир Кучинський – режисер, засновник та художній керівник Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, лауреат низки національних та міжнародних літературно-мистецьких премій. У театрі Курбаса здійснив понад двадцять постановок. Викладав у театральних школах США та Польщі, зараз веде акторський та режисерський курси при Львівському національному університеті ім. Івана Франка. З Володимиром Кучинським ми говорили про особливості улюблених авторів, важливість перекладу та потребу нової драматургії в Україні.  

Свого часу він написав «Українсько-російський словник» (збірка віршів) і заявив про себе, як про одно з найцікавіших молодих поетів українського Сходу. Народився, мешкає і працює на металургійному заводі в Макіївці Донецької області. Крім того є засновником Донецького Слему. Учасник великої кількості мистецьких заходів по всій Україні. Цьогоріч вийшла перша прозова книжка автора «Десять слів про Вітчизну», яка, в свою чергу, запозиціонувала його як одного з найцікавіших молодих прозаїків.

Віра Шевченка, за словами Леоніда Білецького, «ішла в парі із рівнем його свободи і свободою його Нації». На схилі радянської доби, коли «тінь свободи» поволі набувала національно-державних форм, зі скрипом почали відчинятися двері спецфондів, а звільнені з ув’язнення часописи з характерним червоним написом «националист. изд.» відкривали водночас двері у світ оригінальних мистецьких ідей та історіософських візій.

  У житті Назарія Заноза є три виміри: письменництво, журналістика і музика. Він вірить у силу слова, людську багатогранність і у рідне місто Теребовлю, звідки повсякчас черпає натхнення. Віднедавна Назар мешкає в Івано-Франківську – він став цьогорічним резидентом «Станіславського феномену». Молодий письменник розповів про те, як у ньому вживаються робота, захоплення й покликання, а також про магію галицьких містечок, де народжуються українські культурні явища.