Повстанські криївкі, які нині модно облаштовувати під ресторани, книгарні чи музеї, у часи збройного протистояння УПА з окупантами були добрими схованками для вояків, а не оборонними об’єктами. Обороноздатність різних видів криївок була доволі обмеженою, і при виявленні ворогом їх мешканці були приречені на ґарантовану загибель. Розуміючи слабку сторону своїх «схронів», повстанці часто мінували свої «помешкання», щоб у випадку, якщо не вдасться пробитися через основний чи запасний виходи, знищити себе.  

Одним із багатьох феноменів боротьби українських повстанців за власну державу були так звані «схрони» або, як казали самі повстанці, «бункри» чи «криївки». У спорудженні цих об’єктів вояки УПА виявили неабиякі технічний рівень і кмітливість.      Схема побудови повстанської криївки, зроблена працівниками радянських спецслужб.  

70 років тому, 29 вересня 1943 року в Самборі завершилася індивідуальна шахова першість дистрикту «Галичина».

Нині вітчизняним історикам не бракує критицизму щодо характерного для СРСР догматичного висвітлення історії радянських партизанів в Україні (хоч цей критицизм не завжди милий деяким політичним силам). Завдяки розвідкам Анатолія Кентія, Олександра Гогуна, Івана Біласа, Володимира Сергійчука громадськість дізналася не лише про праведні справи «народних месників», а й про темний бік їхньої діяльності: розбої, грабунки, насильство над мирною людністю, п'янки, чвари між командирами та багато іншого, про що не підозрював зразковий радянський громадянин.

70 років тому у окупованому німцями Львові представники Українського Центрального Комітету на чолі з Володимиром Кубійовичем провели XII легкоатлетичні змагання Галичини, на яких було встановлено 7 регіональних рекордів.  

10 років тому, 1 вересня 2003 року, в Канаді від запалення легень помер славетний львівський футболіст Олександр Скоцень. Валерій Лобановський якось сказав про нього: «Одні люди охочі були до слави, інші до наживи, Скоцень же – до футболу».  

Сучасні історичні та політичні дискусії зробили зі солдатів дивізії СС «Галичина» як не монстрів, то героїв. Такі діаметрально протилежні оцінки «дивізійники» отримали через службу в лавах збройних сил Райху. Не вдаючись у ці історичні чи політичні дискусії, варто зауважити, що у з’єднанні служили не книжкові персонажі, а реальні люди, життя яких не обмежувалося війною і не закінчилося разом із нею. Кожен із майбутніх вояків дивізії «на цивілю» мав певні життєві вподобання: хтось займався спортом, хтось – музикою, співом чи театром.

18 липня 2013 року виповнюється 70 років із дня урочистого параду у Львові з нагоди від’їзду перших груп добровольців дивізії СС «Галичина» на вишкіл до Чехії, Польщі, Німеччини, Франції, Австрії.   Володимир Кубійович із німецьким керівництвом стоїть на трибуні під час проходження параду у Львові 18 липня 1943 р.    

Упівські родини у період збройного протистояння з окупантами встигали народжувати та виховувати дітей. Хоч жінкам-повстанкам у період вагітності було непереливки – всі проблеми лягали на їхні плечі, від чоловіків допомоги було мало, надто коли вони були провідниками. Адже побратими могли звинуватити у надмірній опіці над дружиною та занедбанні повстанських справ. Самі вагітні дружини часом не лише давали собі раду зі своїм фізичним станом, а й намагалися виконувати повстанську роботу.

Хвороби – такі ж незмінні супутники війни, як смерть, голод та інші страждання. Причому під час затяжних конфліктів, як зауважують фахівці, особливо загострюється ті недуги, що, як в анекдоті, виникають не від нервів, а від задоволення. Під час тривалих військових конфліктів позбавлені жіночого товариства бійці ласі на любовні втіхи. Але при цьому вони найменше думають про запобіжні заходи та можливі наслідки.