18 липня 2013 року виповнюється 70 років із дня урочистого параду у Львові з нагоди від’їзду перших груп добровольців дивізії СС «Галичина» на вишкіл до Чехії, Польщі, Німеччини, Франції, Австрії.
Володимир Кубійович із німецьким керівництвом стоїть на трибуні під час проходження параду у Львові 18 липня 1943 р.
18 липня 1943 року – це була неділя, тож на параді були присутні понад 50 тисяч українців. Ось що з цього приводу писала тодішня газета «Рідна земля»: «Неділя 18 липня впишеться великими буквами в історії Галицької області, а в ході цієї світової війни значитиме для Галичини етапно важливу дату: того дня столиця нашої області прощала перші відділи добровольців СС Стрілецької Дивізії Галичина, старшин, підстаршин, стрільців, що виїжджали на військовий вишкіл!..».
Розпочалася маніфестація польовою службою Божою, яку відправив преосвященний Микита Будка при допомозі о. Василя Лаби та професора Северина Сапруна. Потім з урочистою промовою виступив губернатор Галичини Отто Вехтер. Під час параду промарширували в національних костюмах українські вояки, кіннотники та жінки.
Відповідні вишколи були необхідні для молодих юнаків, адже давали можливість опанувати тактику ведення бою у різноманітних умовах – у місті, лісі, під час наступу чи оборони. Їх також навчали рукопашного бою, подолання мінних полів. Що більше, кожен «дивізійник» мав освоїти 8 видів стрілецької зброї, окремі – навіть артилерію. А найголовніше – це навчання старшин і підстаршин військовим премудростям. Всі ці навички були, як знахідка, для вояків після переходу в упівське підпілля, коли дивізію під Бродами розгромили радянські війська. Чимало вишколених у формуванні старшин стали командирами повстанських загонів, передавали свої навики повстанцям, що значною мірою у військовому плані зміцнило УПА.
Сама дивізія була створена 28 квітня 1943 року для боротьби проти більшовиків на боці німців. Після того, як війна на Сході для німців затягнулася і вони зазнали відчутних втрат у живій силі, стали щораз частіше вдаватися до залучення представників завойованих народів до свого війська. Лише з території СРСР чисельність таких формувань досягала одного мільйона.
Ініціатива створення дивізії СС «Галичина» виходила від губернатора Галичини Отто Вехтера, який отримав відповідну згоду від Г.Гіммлера. Вехтер залучив до цієї справи Український Центральний Комітет на чолі з Володимиром Кубійовичем, який схвально зустрів таку ідею, бо надіявся, що така мілітарна формація згодом стане основою українського війська. Українські представники відразу висунули німецькому військовому керівництву ряд вимог щодо творення дивізії. Українці не воюватимуть проти США і Англії на західному фронті, а виключно на східному. Крім того, вояки формування не повинні були виконувати поліційну службу охорони концтаборів, конвойну службу. Німці мали звільнити з в’язниць усіх арештованих з політичних мотивів українців, дати ґарантії матеріального забезпечення родин вояків. Варто зауважити, що попри запевнення, німці до кінця цих вимог не виконали.
Ідеологом творення дивізії був відомий у Галичині журналіст і політик Дмитро Паліїв, колишній січовий стрілець і ад’ютант головного вождя Українською Галицькою Армією в 1919-1920 рр. генерала Мирона Тарнавського. Вдаючись до такого кроку, він сподівався, що німецькі невдачі на фронтах спричинять революцію в самій Німеччині, яка змушена буде підписати мирні договори з західними країнами і спільно з ними виступить проти Радянського Союзу.
Агітаційний плакат із закликом вступати в ряди дивізії
Після оголошення створення дивізії розпочалася активна агітація та мобілізація до неї галичан. Підокупаційна преса краю дослівно рясніла різними пропагандистськими статтями з приводу формування «Галичини», у містах клеїлися агітаційні плакати та листівки. Пропаганда була побудована на тому, що служба в дивізії СС «Галичина» – почесний обов’язок кожного українці, що хоче жити в незалежній державі і зневажає комуністичний режим.
Уже в перші дні до дивізії вступили сотні добровольців. «З нагоди маніфестаційного зібрання українських комбатантів, що відбулося у залі Інституту народної творчості у Львові 2 травня, після його закінчення почався зараз-таки у другій залі набір добровольців до СС Стрілецької Дивізії Галичина. Перший зголосився провідник Українського Центрального Комітету професор Володимир Кубійович, вся Військова Управа, керманичі культурних і господарських установ, а вкінці 100 комбатантів», – писав часопис «Українська земля». За повідомленнями, що поступали до органів влади, набір до «Галичини» з великим успіхом проходив як у Львові, так і в краї загалом.
Вдало проведена пропаганда дала свої результати, галичани буквально «захворіли» ідеєю створення власної військової формації. Із усіх закутин краю до неї записувалися добровольці іноді навіть цілими, повітами, селами, родинами разом із жінками. Так, у набірному пункті «Львів-повіт» зголосилися добровольцями Олена Яремович із двома синами – Романом, студентом політехніки та Юрком, учнем гімназії. Глава родини, колишній старшина УГА, на той час посадник міста Бережани, повідомив родину, що теж записався добровольцем. Записавшись до дивізії, родина Яремовичів пожертвувала 50% прибутків власних підприємств, а також передала на час війни своє житло іншій родині.
На заклики УЦК вступати в ряди формування неочікувано для всіх зголосилося близько 80 тисяч осіб, що стало певною несподіванкою для нацистського проводу. Із претендентів відібрали трохи більше 12 тисяч. Під час відбору були встановлені певні критерії: добре здоров’я, відсутність судимості, зріст претендентів мав сягати не менше 170 сантиметрів, щоправда з часом цю вимогу зменшили до 160 сантиметрів (побачили, що не зможуть набрати відповідної кількості юнаків такого зросту).
Проте створення дивізії багато хто зустрів неприхильно. І не лише у Кремлі, а й у частині середовища українських націоналістів. Неоднозначне ставлення до дивізії в тогочасному українському політикумі засвідчив у свої спогадах один із керівників УЦК Кость Паньківський: «Вже з перших днів після проголошення почалась також агітація проти того, щоб іти до дивізії, що більше, проти самої ідеї дивізії. Большевики були, без сумніву, за кулісами кожної акції, що була проти них, але весною 1943 р. вони не мали поважних впливів серед нашого громадянства. Дійсна акція йшла з боку бандерівців. Почався галас, мовляв, дивізію творять інтервентціоністи, люди, які шукають собі у німців кар'єри й наживи коштом крові своїх земляків. Появились летючки проти дивізії, в яких уміло використано всі слабкі місця і труднощі дивізії, передусім факт, що дивізія мала бути німецькою частиною, в німецькому мундирі, під німецьким командуванням... Знецінювано вартість німецького військового вишколу, підкреслюючи вартість партизанки».
Отже, у таборі ОУН(б) були не в захваті від створення дивізії СС «Галичина». Редактор бандерівського «Бюлетеня» М.Палідович із цього приводу писав: «В ім’я чого творять німці цю дивізію? Адже вона не може вирішити долю війни. Мета цього заходу: відтягнути найактивніші елементи запілля до рук німців. Німці цей актив використають на фронті як гарматне м'ясо. Українці там будуть лиш солдати і молодші офіцери. Але за що ж гинутимуть ці люди – за нову Європу, окупаційний терор, за колоніальний визиск і голодну смерть мільйонів?... Необчислимі шкоди може принести ця так звана галицька дивізія на міжнародному форумі. По наших батьках отримали ми у спадщину марку германофілів. Треба було багато покласти трудів і жертв, щоб здобути для українців опінію суверенного політичного чинника... Аж тепер знову знайшлися люди, які ще раз на очах світу намагаються дочепити нас до німецького воза і то в той час, коли стає щораз більш наочним, що цей віз котиться у пропасть».
Як показала історія, М.Палідович мав рацію у своїх міркуваннях. Адже й досі різні проросійські політичні сили і їхні «ручні» історики штучно пов’язують СС «Галичину» з тодішнім українським повстанським рухом. При цьому вони не заглиблюються у передісторію появи цього формування і цілі, до яких прагнули галичани, йдучи служити до цієї військової формації.
18.07.2013