Поняття «цінності» зазвичай у нас асоціюється з духовними та національними чеснотами, але це набагато ширше поняття, яке охоплює багато аспектів. Цінності — ціла система, яка постійно змінюється. Попри відносність, вони є ядром нашої культури. Про це «Z» розповідає кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології і соціальної роботи Львівської політехніки, аналітик експертної компанії pro.mova, соціолог-аналітик ГО «Дивовижні» Руслан Савчинський.
Сферою наукових інтересів нашого співрозмовника є аналітична соціологія, соціальні зміни та соціодинаміка, ціннісні дослідження, методологія та методика соціологічних досліджень, соціальна структура та стратифікація, соціологія споживання.
Руслан Савчинський — методолог, організатор та аналітик близько 60 дослідницьких проектів, зокрема співавтор дослідження цінностей людності Киргизстану (2011), досліджень для розробки стратегії розвитку Яремчанського реґіону (2012), дослідження у межах проекту з розробки стратегії впровадження суспільного мовлення в Україні (2014–2015), читацьких звичок та ставлення до читання в Україні (2013), соціологічного опитування на тему користування радіо та телебаченням і ставлення до національних медій. Також є лектором неформального освітнього закладу «Вуличний університет».
Руслан САВЧИНСЬКИЙ:
ДЛЯ УКРАЇНЦЯ «Я» ВАЖЛИВІШЕ ЗА «МИ». ОДНАК Є І ПОЗИТИВНІ ЗМІНИ
— Як змінилися цінності українців останнім часом?
— Україна з 2004 року бере участь у міжнародному порівняльному дослідницькому проекті «Європейське соціальне дослідження» (ESS), де вивчають різні соціальні показники, серед них і цінності. Для цього використовують методику Шварца, у якій виділяють 10 базових ціннісних вимірів, які в сукупності утворюють дві основні ціннісні вісі: «Самоствердження — Вихід за межі власного “Я”» (фіксує, який інтерес важливіший — власний чи спільний) та «Збереження — Відкритість до змін» (характеризує орієнтацію на консервативність, традиційність та важливість безпеки чи готовність йти на ризик, більшу самостійність у діях тощо). Отож, про цей період можемо говорити.
Наша країна у динаміці з 2004 до 2012 року поступово рухається в напрямку «орієнтації на себе» — коли власний інтерес важливіший за спільний. Це загалом неґативна тенденція, адже вона не дозволяє вибудовувати систему взаємодії, коли суспільство цілісне, монолітне, адже індивідууми намагаються зарадити собі, а не вирішити спільні проблеми. Наприклад, коли є проблема поганих доріг, то багато хто воліє придбати собі доброго джипа, а не спільно з іншими домагатися від відповідних інституцій ремонту цих доріг. Коли в будинку погані каналізаційні труби, ми їх замінюємо лише у своєму помешканні, замість того щоб зорганізувати заміну всієї будинкової системи. При тому навіть не думаємо, що спільне вирішення обійдеться нам дешевше і проблема зникне надовго.
Є й позитивні зміни: українці хоча повільно, але стають відкритіші до сприйняття інновацій, до нових форм взаємодії, а це вже ціннісна тенденція, яка може стати підґрунтям до реформування українського суспільства, впровадження нових підходів у соціальних відносинах. Та це поки що лише тенденція, адже загалом ми все-таки більше орієнтовані на ґарантування безпеки, традицію, адже в нашому суспільстві безпекові питання залишаються не вирішеними (не лише матеріальні, а й ментальні), не в останню чергу через те, що державні інституції в різних сферах функціонально слабкі. Як наслідок і як додаткова обставина такого стану суспільства є те, що в суспільстві низькі показники довіри. Люди не довіряють, скажімо, інституту медицини чи правоохоронних органів.
(клікнути для збільшення)
— Під час відкритих лекцій Вуличного університету Ви говорите про схему розвитку цінностей, починаючи від економічних здобутків, через культурні — і до політичних.
— Це стрижнева гіпотеза одного з дослідників цінностей Рональда Інґлегарта про те, що у розвитку країн має значення культура. Однак спершу повинні відбутися економічні зміни, щоб населення перебувало в середовищі з вищою якістю життя. З позиції психології, коли людина має забезпечені фізіологічні потреби і не думає про нагальне вирішення безпекових матеріальних питань, впевнена у завтрашньому дні, то починає дбати про вищі цінності — визнання в групі, рівень авторитету, самореалізацію в творчості, в сім'ї.
Отож коли є відносний добробут, то зароджується потенціал до формування вищих цінностей, пов'язаних не з особистим виживанням, а із самореалізацією, з орієнтацією на задоволення спільних потреб, що може стати підґрунтям до ефективного провадження інститутів демократії.
Інґлегарт припускає, що якщо суспільство 5–7 років перебуває в добробуті, то в ньому відбуваються ціннісні зміни, які ґарантують готовність суспільства до впровадження дієвих демократичних правил гри.
— Довший час нам було чуже поняття свободи. На Вашу думку, чи на сьогодні ми її вже розуміємо правильно?
— В Україні нарешті починає викристалізовуватися поняття свободи не лише як природного права на свободу дії, а й як суспільного, коли людина розуміє відповідальність перед іншими за свої вчинки. Скажімо, якщо я кину недопалок, то тим порушу чиєсь право на чистий простір. Отже, коли ми поєднуємо розуміння особистої свободи і ширшої відповідальності, а також враховуємо права та інтереси інших людей, то наблизимося до поняття свободи за зразком західної ліберальної демократії.
— Цікаво, що багато цінностей українців Ви пов'язуєте з особливістю клімату нашої держави, способом господарювання тощо.
— У соціології є напрям, який пов'язує наявність тих чи інших особливостей культури, суспільства чи нації із середовищем, в якому вони формувалися. Позаяк ми перебуваємо у помірному географічному кліматі, де нам ніколи не загрожували серйозні стихії, з якими треба боротися, то й вдачу маємо лагідну. Також ми звикли до аґрарного способу ведення господарства, тому скоріше схильні мислити на коротку перспективу, банально кажучи, «поки не вродить картопля», тобто плануємо максимум на аґрарний рік — від урожаю до урожаю.
Винятком у схильності до довшого горизонту планування гіпотетично є Харківщина і Дніпропетровщина, де діють підприємства з тривалим виробничим циклом (наприклад, космічної галузі), тому там через сферу своєї зайнятості люди «вчилися» планувати на перспективу, років на 30–50.
На практиці ціннісна орієнтація на довшу перспективу виглядає так: якщо нам треба замінити вікно, то зазвичай обираємо дешевше (і з причини загрози безпеки також). Натомість якщо людина орієнтується на довгий горизонт планування, то вона все ретельно прорахує й обере дорожче вікно, розраховане на 30 років, навіть якщо для цього доведеться взяти кредит, але з розрахунку на кожен рік це обійдеться дешевше, ніж те, що менш якісне і дешевше тепер. Таке мислення притаманне німцям.
— Наскільки суттєві відмінності у цінностях мешканців різних реґіонів України?
— Такі відмінності справді існують. Наприклад, на сході, де збереглися підприємства з радянською моделлю управління, дотримуються чіткої вертикалі влади (керівник ставить завдання — підлеглі виконують), там більш виражені цінності високої дистанції влади, що проявляється в орієнтації людей на сильного керівника, який приймає рішення і дає вказівки щодо роботи. На заході ці відносини дедалі частіше є неформальні, тут керівник поступово стає лідером, одним із членів команди, а не над нею. Це пов'язано з більшим проявом цінностей «низької дистанції влади».
За шкалою традиційності і секулярної раціональності на заході України, у порівнянні зі сходом, переважає традиція, яка насамперед пов'язана з релігійністю і важливістю національного. Також у маленьких містах люди вимушено сформували в собі спроможність брати на себе більшу відповідальність, бо там гірше працюють державні інституції і, хочеш чи ні, все доводиться робити самому.
Реґіональні відмінності за ціннісними вимірами Г. Хофстеде (Дані всеукраїнського репрезентативного опитування УІСД імені О. Яременка, здійсненого 28 липня — 1 серпня 2014 року. Вибірка — 2000 осіб. На Донбасі людей опитували лише в зоні, контрольованій українською владою, в РК опитування не робили. Ціннісні виміри досліджували за допомогою опитувальника Хофстеде VSM 2013 (PDI — індекс дистанції влади; IDV — індекс колективізму/індивідуалізму; MAS — індекс маскулінності/фемінності; UAI — індекс уникання невизначеності; LTO — індекс довготермінової/короткотермінової орієнтації; IVR — індекс потурання/стримування). Відповідно до методології, мають сенс лише відносні відмінності показників між групами. Для порівняння середніх було використано дисперсійний аналіз, для альтернативного групування реґіонів — ієрархічний кластерний аналіз. Результати опрацював О. Шестаковський.)
Загалом будь-який соціальний феномен, залежно від того, в який контекст його помістимо, може виконувати як функцію, так і дисфункцію. Скажімо, ми, львів'яни, більш гедоністичні, любимо повільний ритм життя. Звісно, у середовищі економіки конвеєрного типу з нас мало користі, зате неквапливий ритм життя сприяє творчості, креативності.
— А як щодо дотримання правил?
— Тут ми взагалі часто не проявляємо однозначної позиції. Бо зазвичай воліємо, наприклад, не сваритися із сусідом, коли йдеться про те, що він не дотримується правил. Натомість німець, про якого ми вже згадували, якщо побачить, що сусід порушує екологічний закон і це шкодитиме довкіллю, готовий заявити на нього в поліцію. Якщо ж ідеться про власне дотримання правил, то ми часто спрямовані на партикуляризм, тобто нехай усі дотримуються, а я — ні, мене це нехай не стосується; я проти хабарництва, але сам даю хабарі, бо без цього ніщо не зрушиться; на червоне світло треба стояти, але я проскочу, бо ж поспішаю…
— Кажуть, що молоді українці за цінностями більше подібні на португальців і румунів, ніж на своїх прадідів. Це справді так є?
— За даними європейського соціального дослідження, молодь України за ціннісним профілем ближча до європейської молоді — у неї вищі показники індивідуалізму, орієнтованості на самореалізацію. Як і коли це вплине на загальний стан суспільства, покаже час, але загалом це хороше культурне підґрунтя для сталого розвитку нашого суспільства.
Розмовляла Ірина МАРТИН
21.07.2015