У день 200-річчя Тараса Шевченка варто згадати про першу присвячену йому книжку, видану в Галичині, – «Тарас Шевченко. Його життя і твори». Вона вийшла у Львові 1865 року польською мовою.  

Справжні книжки не відпускають ще довго після того, коли останню сторінку перегорнуто. Історія їхніх героїв проростає в читачеві, як зерно, кинуте в добрий ґрунт. Саме цей образ із Ісусової притчі про сіяча насамперед спадає на думку, адже й повість Дороти Тераковської «Мишка» (в оригіналі – «Poczwarka» (2001) написана як притча про сучасних Адама і Єву, про творення і хаос, про вільну душу й обмежене тіло, про людину й Бога, спротив і примирення.    

Десять місяців проіснувала галерея «Єфремова26», відкриття якої свого часу проініціювала галерея «Detenpyla», а саме – троє представників «Відкритої групи»:  Юрій Білей, Станіслав Туріна та Павло Ковач (junior).

Мешканці Криму їдуть до Львова перечекати напружений період українсько-російського протистояння на півострові. Їдуть переважно кримські татари — переважно жінки з дітьми. Станом на тепер приїхати до Львова зголосилися понад 220 осіб, а людей, готових їх тут прийняти, набагато більше.     Дії росіян — це нахабна аґресія  

4 березня близькі знайомі зібралися б за великим столом, щоб побажати ювілярові з приводу його ювілею. Можливо, у палаці «Україна» відбувся б офіціозний захід із участю еліти, яка демонструє свої модні сіренькі краватки й не дуже розбирається у чужинецьких для неї ритмах. І зібралося б велелюдне зібрання народу на ювілейний концерт, а кількість концертів треба було б збільшувати (напевно й неодноразово), щоб усі охочі могли туди потрапити.

Шевченковий ювілей з усіма його стандартними Урочистими Академіями і рештою пафосного офіціозу вже буквально стукає в двері. Тож хочу нагадати про одну з небагатьох «притомних» подій «до дати» – прем’єру Першого українського театру для дітей та юнацтва «Наш Тарас», яка на тлі трагічного січня-лютого не набула, відповідно, того розголосу, на який заслуговує. Символічний збіг, що діяльність Першого національного 70 років тому, 1944-го, у Львові почалась саме з Шевченкового слова.    

  Микола Шейко – директор «Видавництва Старого Лева», у минулому – медіа-менеджер часопису та видавництва «Критика», гендиректор видавничого дому «Галицькі контракти» та гендиректор «Українського тижня». Розпитували про враження від Євромайдану та вивідували видавничі таємниці й плани ми удома в самого «Старого Лева».    

  Цикл зустрічей «Євромайдан і культура» на «Дзизі» триває, пропонуючи обговорення найважливіших моментів актуальних процесів в Україні. На ще одній зустрічі публіка мала змогу послухати відомого культуролога, публіциста, громадського діяча і шеф-редактора культового журналу «Ї» Тараса Возняка. Йшлося про незворотні зміни в українському суспільстві, спричинені Майданом, та про потребу переосмислення Тараса Шевченка напередодні його 200-річчя. Далі – пряма мова.  

19 лютого Львів прокинувся із спаленою військовою частиною, розгромленими райвідділками та обласним управлінням міліції і... розбитими сецесійними вітражами облпрокуратури. Унікальну пам’ятку архітектури і мистецтва, що перестояла дві світових війни, фашистів і совєтів, в революційній (провокаційній) ейфорії потрощили молоді вандали, які помстились споруді за злочини її арендаторів.    

Кожна революційна ситуація виносить на гребінь хвилі не лише героїв, але й їхніх антиподів. Адже у перехідний період злочинці мають набагато більше шансів половити рибку в каламутній воді та залишитися непокараними. Події у Львові в ніч проти 19 лютого та в наступні дні дуже чітко це продемонстрували.