У виставі Олега Ліпцина ми виходили з розуміння життя і таїни, яка за ним стоїть. Себто спочатку – подивування нею, прийняття її і смирення, а лише потім – спроба відчути увесь комізм ситуації чи, якщо глобальніше, людського буття загалом.

Фільм  «Номери» унікальний тим, що його Олег Сенцов зрежисерував  дистанційно, із виправної колонії № 8 «Білий ведмідь» у місті Лабитнангі. Про що промовляє він до нас та які мікросюжети режисерської антиутопії вже давно стали сьогоденням?

«Мої родичі та інші покидьки» – ще й добра спроба знову нагадати про те, звідки і хто ми, зревізувати список своїх «соромно», але також і спроба помислити про сучасні політичні та соціальні трансформації, вплетені, знову ж таки, в життєві історії простих людей, які поруч.

Історія всередині п'єси просто є, і для кожного вона значитиме щось кардинально інше.  Це саме той театр, якого в нас досить мало – театр, який вчить мислити самостійно.