Історія не втомлюється навчати українців, що джерело єднання не в ознаках ідентичності, а сама ідентичність – лише втілення цінностей, що стали для нас засадничими в процесі виживання.

Питання просте – відповіді складні. Україна – м'яка і динамічна територія, і всі поділи тут рухливі. Але є дві чіткі тенденції.

Людська пам'ять перекручує спогади, показує їх із вигідного ракурсу, спотворює і фантазує. І коли жертва сама зненацька розуміє, що вона – переслідувач, у цю хвилину розуміють це й глядачі. І це найцікавіший момент цього красивого фільму – істина.

Висока трагічна нута від  усвідомлення марності людських поривань і пафос  незнищенності  всього сущого, які на диво звучать в унісон, і творять феномен його поезії.

Цьогорічні  музичні перформанси роблять впевнені кроки в нову декаду: все ж ми тепер у 20-х роках!  Якими вони стануть,  –  підуть у мультидисциплінарність, як II фестиваль «BachContemporary», чи завузяться до нішевости, а може доповняться оленячим антуражем і європеїзуються під впливом зміни дати святкувань?

Для того, щоб спровокувати сучасне суспільство на діалог у театрі, треба знаходити належний спосіб спілкування. Телебачення його вже шукає, музика теж шукає нові шляхи. Відповідно, постдрама – це логічний етап театрального розвитку, а не протест.

Перш ніж вважати свою думку сформованою, ви мусите зануритись глибше і завжди маєте залишатися скептичними.

Галицька специфіка давніх традицій святкування Cтарого Нового року.

Це тексти добре націленого, кайфуючого драматурга, який усвідомлює, що здатен створити близький до самодостатнього твір: і для вдумливого читання, і для втілення в розкутому та, водночас, напруженому сценічному варіанті. 

Богдан Козак зробив з мене актора – такого собі універсального «технаря», а Алла Бабенко «поламала» ці умовні «технарські» межі, розширила мій інструментарій як актора. Щасливі ті актори, які мали можливість свого часу пройти через її режисерську майстерню.