Немає нічого кращого, ніж прокидатись уранці з відчуттям, що світ насправді не такий, яким видається. Що у ньому є те, про що неможливо достовірно дізнатись, а можна лише відчути. Дуже приблизно ми називаємо це настроєм, хорошим настроєм, хоча влучніше вартувало б назвати настроєм на життя. Ще більш цінним і рідкісним є настрій на кохання, або ж любовний настрій, бо впіймати й утримати його вдається найскладніше.
На початку весни шанси наблизити цей настрій у львів’ян підвищаться, оскільки у прокат від компанії «Артхауз трафік» вийде відреставрована стрічка відомого гонконгського режисера Вонга Карвая «Любовний настрій».
Свого часу Вонг Карвай вдало зайняв порожню портретну нішу азіатського кіноартхаузу. Кінематографічна мода на далекосхідне кіно наприкінці вісімдесятих років ще тільки розпалювалась на ще не остиглому жарі іранської екзотики та добре перетравленому добриві японської вже класичної естетики.
Китай, Південна Корея, Гонконг, Таїланд – нові «азійські тигри» вабили кіноманів та критиків не згірше, ніж колись нові землі притягували авантюрних шукачів далекосхідних прянощів. Так, вчасно дебютувавши ганстерським бойовиком "Поки не висохнуть сльози" (1988) і насамперед завдяки своєму таланту та авторській відвазі, Вонг Карвай стає лідером гонконгівської "нової хвилі". Проте одразу ж у своїй кіноестетиці режисер дистанціювався від традиційних для свого регіону наголосів на екзотиці, чим ніби задекларував свій художній космополітизм.
Хоча особливістю його творчості майже одразу став поетичний стиль, фільми Вонга Карвая виявились також і відлунням естетичної альтернативи, яка в американське кіно прийшла з фільмами Мартіна Скорцезе та Джима Джармуша, а в європейське – разом з фільмами Жан-Люка Годара чи Бернардо Бертолуччі, у фільмах яких відмінною від мейнстрімової була не лише естетика, але й тематика.
Із перших же фільмів стало зрозумілим, що Вонг Карваю складно даються стрункі сюжетні наративи. Він тяжіє до рефлексивного кіно, покликаного досліджувати радше емоції, аніж дії. Сценарна історія практично з перших фільмів втрачає для нього важливість, натомість більший інтерес викликають експресивна гра кольором, багатошарова архітектура мізансцен та елегійні настрої пейзажів. Уже з «Чункінгського експресу» (1994) стиль для режисера остаточно починає домінувати над фабулою. Закономірно, що успіху у масового глядача, звиклого до лінійної подачі матеріалу та ощадливої фантазії в інтерпретаціях реальності або ж класики, Вонг Карвай не добився. Зате кінокритики, а вслід за ними і кінофестивалі, навпаки, впізнали у ньому свого нового кумира і не довго вагалися з призначенням режисера на цю почесну роль. Так «Щасливі разом» (1997), фільм про одностатеву чоловічу пару-коханців, яка прагнучи зберегти любов, мандрує в далеку Аргентину, отримує приз за режисуру на Канському фестивалі і не лише через актуальну для європейців тематику, а й через незвичну творчу свободу в її висвітленні. Відтоді і донині Вонг Карвая вважають найбільш яскравим представником гонконгського і навіть ширше – китайського кінематографу періоду зламу століть і одним з лідерів світового артхаузного кіно.
Найбільшого успіху режисер досягне зі своїм наступним фільмом «Любовний настрій» (2000). Цей успіх ще не був наслідком фестивальної інерції (а вона прийде вже з наступними його роботами), а закономірним результатом співпраці режисера з "часом". Режисер, відчуваючи запит часу на візуальну імпресію та психологічну експресію, розшматував лінійну історію кохання своїх героїв – одружених і зраджених чоловіка та жінки – на тонкі смужки настроїв, виткавши з них під неспішний метроном перестиглих дев’яностих густу матерію інтимних почуттів.
Фільм розповідає історію зближення одружених чоловіка та жінки, сім’ї яких випадково поселилися поруч, і які підозрюють, що їхні подружжя їм зраджують. Щоб залікувати моральні травми, вони намагаються у вигляді гри зіграти те, що гіпотетично відбувається з їхніми половинами зі своїми коханцями. Але поступово гра виходить за рамки встановлених ними ж правил…
Вийшов дуже незвичний фільм. Вже самою назвою він позначив інтуїтивність роботи, недосказаність, недовершеність. Фільм пропонує глядачам не готовий, чистий продукт кохання – з поцілунками, зітханнями, пристрастями та іншим, а щось межове, проте таке, без чого кохання не відбувається, а має місце що завгодно інше. Тим самим фільм максимально залучає глядача до співучасті в екранному дійстві.
Саме настрій, готовність до кохання перебувають у фокусі уваги режисера. Це надскладне завдання, з яким годі впоратись за допомогою лише доброго сценарію чи гарних облич. І оскільки режисер ніколи не переймався першим і завжди надавав увагу другому, то й фільм вийшов еталонним зразком гармонійної взаємодії слова, зображення, звуку.
Про останні два аспекти варто сказати окремо. Камера оператора австралійця Крістофера Дойла і музика американця Майкла Галассо та японця Шигеру Умебаяші в контексті завдання Вонга Карвая на розмивання обрисів кохання – один з вражаючих прикладів синтезної сили кінематографу.
Вонг Карваю поталанило зустріти Крістофера Дойла ще на світанні своєї кар’єри. Їхня тривала співпраця стала канонічним прикладом того, як два таланти привносять рівносильну додану вартість у кінцевий творчий продукт, немов два атлети синхронно розхитують гойдалку фільму до граничних амплітуд художнього розмаху. Особлива атмосфера фільмів Карвая, його «фірмова» поетичність, ніжність до кольорів та релятивістське уповільнення часу – це справа рук і ока чи не в першу чергу оператора (а він працював з режисером над більшістю його фільмів).
У «Любовному настрої» рухи героїв – а це чоловік та жінка на порозі справжнього, хоч і забороненого кохання – урочисто невпевнені: так приступаєш до вівтаря або ж до могили кумира. Камера, випереджаючи чи простуючи за ними, рухається вузькими лабіринтами довгих коридорів, тісних, заставлених побутовим мотлохом багатоповерхівок обережно і без поспіху, немов пальці коханців, що сповзають по шовковій білизні. Відчутний брак світла у кадрі, характерний для багатьох фільмів Карвая, тут слугує майже головною декорацією, з якої невидимо, немов античний суфлер, декламує нещасливу історію кохання сам режисер.
Утім, саме головна музична тема фільму, яку написав Шигеру Умебаяші, а не смачна операторська робота Дойла, "витягла" фільм з артхаузної ями назустріч широкій публіці. Ця обтяжена суворим ритмом мелодія, яка знову і знову розриває охоплені відчаєм закохані душі відчайдушним плачем скрипки, одразу ж отримала самостійне життя, захопила мільйони шанувальників, зазнала десятків інтерпретацій і, напевне, що переживе славу самого фільму.
Вглядаючись у творчість Вонга Карвая, стриману на фільмографію і на безумовні, але призабути успіхи, з надмірного 2021 року, можна обережно підсумувати, що кращі свої роботи майстер створив саме у дев'яності, а «Любовний настрій» став не лише знаком окликом цього яскравого і вже далекого періоду, а й тригером переходу у нову епоху, яка виявилася для режисера не такою ж зрозумілою і лояльною, як попередня.
Якщо ж говорити про силове поле двохтисячного, прем’єрного для фільму року, то «Любовний настрій» став безумовним шедевром того часу, ненаситного до візуально-чуттєвих експериментів. Фільм не закладався на вічність (що б там не говорив сам режисер) і тому його форма готова перетворитись у «прах часу» (так звучить назва одного з попередніх фільмів Карвая). Проте він цілком годиться для того, щоби залишатися декорацією тих миттєвостей нашого життя, коли ми ще пам’ятаємо приємний сон, але вже відчуваємо, як з кожним подихом наповнюємося настроєм на життя. Нехай настроєм на кохання (як можна ще по-іншому перекласти назву фільму). Так навіть простіше і зрозуміліше.
Закоханим людям фільм повинен сподобатися, навіть якщо вони й не зможуть додивитися його до кінця. Інших же, тих, хто підійде до нього з холоднішим розумом та деяким розумінням мистецтва кіно, він змусить принаймні призупинитись, щоб насолодитись окремими особливо вдалими сценами, яких можна вже більше не зустріти у сучасному кінематографі.
Вонг Карвай у «Любовному настрої» так і не наважився вийти за браму свого в'язкого часу. Це не так і погано, зважаючи, що кіно – поки що єдина «машина часу», яка дозволяє нам не лише побачити, а й почути минуле і майбутнє. А його фільм, скоріш за все, залишиться громіздкою метафорою кохання, яку, немов коштовну прикрасу, приємніше роздивлятися з перспективи часу, аніж у щоденному вжитку носити біля серця.
Фото: «Артхауз трафік»
04.03.2021Довідка:
Фільм Вонга Карвая «Любовний настрій» зараховано до світової кінокласики, він посідає 2 місце в рейтингу «100 найкращих фільмів ХХІ століття» за версією ВВС, а також 5 місце в аналогічному рейтингу від The Guardian.
«Любовний настрій» торік відзначив 20-річчя. Спеціально до цієї дати під керівництвом режисера була зроблена реставрація стрічки:
покращено зображення й переведено його в 4К-якість;
повернено початкове співвідношення сторін (більшість бачила цей фільм не в кінотеатрах, а на відео, для якого співвідношення сторін змінили на 1,85:1; у початковій же театральній версії співвідношення було 1,66:1 – таким воно є і у відреставрованій версії);
для фільму заново зміксували звук (на час виходу стрічки в 2000 році сучасного формату об’ємного звучання 5.1 ще не існувало, тож тепер все адаптовано під нього).
В український прокат «Любовний настрій» виходить 4 березня. Покази відбуватимуться мовою оригіналу (кантонський діалект китайської) з українськими субтитрами.
