"Потойбік Сяну" — це вже ніяка ревеляція ні для редакції ні для читачів. На сторінках "Краківських Вістей" появляються прецікаві репортажі з далеких українських просторів — з Київщини, Катеринославщини, — меткі кореспонденти "тримають палець на живчику актуальних подій". Тепер Галичина чи Львів, це вже передпотопна тема. А одначе для мене — письменника — маса тут прецікавого матеріялу. Признаюся Вам — я майже завидую людям, що пережили цей одинокий в історії експеримент. У Львові сказав мені один молодий письменник:  

З хвилюючою радістю зустріли письменники визволеної землі появу свого журналу. Вони одержали трибуну, з якої сміливо вже лунатимуть їх вільні, розковані пісні. Поети, повістярі, драматурги, критики: всі вони мають сьогодні повну, нічим не обмежену, змогу виявити свої задушевні думи, різьбленим художнім словом наснажувати почуття і думки свого народу, давати могутній поштовх величному творчому розмахові, з яким вчорашні невільники шляхти будують сьогодні щастя своє і щастя майбутніх поколінь — комунізм.

Незабаром вся наша соціалістична вітчизна відзначатиме річницю визволення трудящих західних областей України з польсько-панського ярма. До цієї знаменної дати, що поклала початок новому життю визволеного народу, готуються всі трудящі. Заводи й фабрики, колгоспи й селяни, трудова інтелігенція готують свої подарунки — наслідки нових методів праці на основі соціалістичного змагання.  

В колишньому палаці графів Бєльських міститься тепер оргкомітет і клуб письменників м. Львова. В цьому будинку кожного дня українські, польські та єврейські письменники в дружній атмосфері обговорюють плани своєї творчої роботи, діляться досвідом літературної праці. У клубі письменників відбуваються літературні вечори, на яких письменники і поети читають свої твори і спільно їх обговорюють.  

Від хвилини, як ріка Збруч розділила західно-українські землі від їх матірного пня, що буйно розрісся новою соціалістичною культурою, західно-українські письменники опинились розгублені у так званій ними "Галичині'', наче останки знеможених війною відділів розбитих січових стрільців.  

Маестро!   Ви paз дали згоду "Т-ву письменників і журналістів" на свій ніби-то ювилейний вечір і тепер мусите вже стати жертвою цього свята. Згідно з Вашим бажанням ми не будемо вживати офіціяльно слова "ювилей", але літературна академія з нагоди "такого-то-ліття" літературної творчости буде пахтіти ювилеєм і наші люди, що сунуть на ювилей, як на похорон — з гордим почуванням високого громадського обовязку, не дадуть Вам спокою, згідно з усіма правилами цього сумного обряду.  

(Василь Лукич).   Минає сороклїтє лїтературно-редакційної дїяльности чоловіка, котpий чимало тяжкої, невдячної працї вложив в наш просвітний і лїтературний рух вісїмдесятих і девятьдесятих років, людини, для якої характеристики досить сказати, що богато знайдеть ся одиниць серед української cycпільности, які стрінувши ся з ним в товаристві, розговорюючи з реєнтом Володимиром Левицьким, aж опісля довідують cя, що се той, котрого знали і привикли називати Василем Лукичем.  

(Михайло Яцків: "Смерть Бога". Нариси і новелї. — "Новітня Біблїотека", випуск 13—14).